Рішення № 53559002, 03.09.2015, Новобузький районний суд Миколаївської області

Справа № 481/2055/14-ц

Провадж.№ 2/481/55/2015

Р І Ш Е Н Н Я

іменем У К Р А Ї Н И

(заочне)

03.09.2015 рокуНовобузький районний суд Миколаївської області в складі головуючої судді Уманської О.В., при секретарі Кузьміній Н.П., за участю позивача ОСОБА_1 розглянувши у судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про розірвання договору фінансового лізингу, стягнення комісії та відшкодування моральної шкоди, -

Встановив:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Новобузького районного суду Миколаївської області із позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про розірвання договору, стягнення сплачених за договором коштів та відшкодування моральної шкоди. У своєму позові ОСОБА_1С просить розірвати укладений між ним та відповідачем 19 липня 2014 року договір № 010301 фінансового лізингу, стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» грошові кошти в сумі 19000 грн., які ним були сплачені на рахунок відповідача № 26006379153 МФО 380805, просив стягнути з відповідача 10000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що під час підписання оспорюваного договору він не встиг його вичитати, детально ознайомитися. Представник відповідача ОСОБА_2 при складенні зазначеного договору пояснив, що трактор МТЗ-892 буде поставлений через 7 днів після першого платежу, хоча формально в договорі він зазначає інші умови. 19 липня 2014 року позивач перерахував на виконання умов договору 19000,00 грн, але відповідач свої обовязки не виконав і не надав позивачу по справі предмет лізингу. 31 липня 2014 року після отримання листа від відповідача, позивач зрозумів що представник відповідача ввів його в оману. Разом з тим, суму грошових коштів сплачену ним на виконання умов вказаного договору, відповідачем повернуто не було. За наведених обставин вважає дії ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» протиправними та просить задовольнити позов у заявлений ним спосіб.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав, пояснив, що підписання 19 липня 2014 року договору № 010301 фінансового лізингу відбувалось у м. Миколаєві, в суботу. Оскільки в цей день офіс відповідача працював лише до обіду, а приїздити наступного робочого дня до м. Миколаєва у позивача не було можливості, тому останній підписав такий договір без детального ознайомлення із змістом, повіривши розясненням представника відповідача. Примірник оспорюваного договору позивач також того ж дня отримав на руки.

У судове засідання 03 вересня 2015 року представник позивача не зявився, позивач заявив, що він відмовляється від послуг свого представника, та бажає в подальшому справу слухати у його відсутності.

Представник відповідача ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» в судове засідання не зявився повторно. Про час та місце розгляду справи відповідач судом повідомлявся належним чином, про що мається в матеріалах справи поштові повідомлення, про отримання відповідачем по справі судових повісток, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі, позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ст. ст.169, 224 ЦПК України вважає за можливе заслухати справу на підставі наявних доказів.

Суд, вислухавши пояснення позивача, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі у їх сукупності, приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 19.07.2014 між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» було укладено договір фінансового лізингу № 010301. За умовами вказаного договору, ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» взяло на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - трактор МТЗ 892 у власність та передати його у користування ОСОБА_1 в строк та на умовах цього договору ( а.с.6-12).

Пунктом 1.7 Договору передбачено, що предмет договору передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 120 робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця авансового платежу(50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію та оформлення даного договору (10% від вартості предмету лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу ( 3% від вартості предмета лізингу). ( а.с. 6)

Відповідно до п.1.2 Договору, вартість предмета лізингу на момент укладання даного договору та розмір авансового платежу вказується в додатку № 1 до даного договору, який є його невід'ємною частиною. (а.с. 6)

Згідно додатку № 1 до договору фінансового лізингу № 010301 від 19 липня 2014 року, загальна вартість предмета лізингу складає 190000,0 грн., платіж в розмірі 50% від вартості предмета лізингу складає 95000,00 грн., комісія за організацію та оформлення договору 19000,00 грн., комісія за передачу предмета лізингу 5700,00 грн.

В судовому засіданні було встановлено, що позивачем було сплачено, комісію за організацію та оформлення договору в розмірі 19000,00 грн ( а.с.14).

У листі № 598 від 27 вересня року відповідач повідомив про розірвання договору лізингу з 19 липня 2014 року, однак у поверненні комісії відмовив, оскільки до умовп. 10.11 ст. 10 договору лізингу ці кошти не повертаються ( а.с.13).

Отже, з вищевикладеного вбачається, що з боку відповідача не було порушено умови договору, в частині зобов'язання передати предмет договору у користування лізингоодержувачу, так як позивач не виконав з свого боку умови договору, щодо сплати обов'язкового платежу в розмірі 50% від вартості предмета лізингу складає 95000,00 грн., комісія за передачу предмета лізингу 5700,00 грн.

Нормами статей 203, 627 ЦК України закріплено, що правочин є чинним, якщо його зміст не суперечить цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, волевиявлення учасників є вільним і відповідає їхній волі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначення умов договору.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст. 628 ЦК України ).

Згідно ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 статті 807 ЦК України, встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч.2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови,щодояких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При дослідженні тексту договору фінансового лізингу № 010301 від 19 липня 2014 року, судом було встановлено, що істотні умови договору містяться в наступних його пунктах, а самеп. 1 Предмет лізингу; п. 2 Строк дії договору та строк лізингу; п. 8 Лізингові платежі.

Слід звернути увагу на те, що кожен аркуш договору разом з додатками підписано сторонами, тобто позивач мав реальну можливість ознайомитися з умовами договору, зокрема щодо предмету договору, порядку і розмірів сплати комісій та інших платежів за договором.

Названі обставини підтверджують досягнення сторонами всіх, викладених в договорі умов та позивач погодився на укладання договору саме на викладених у договорі умовах та доводить вільне волевиявлення учасників договору, що відповідає принципу свободи договору.

Позивач вважає, що відповідач проводить агресивну заборонену форму підприємницької практики, що заборонено статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів» .

Суд не може погодитись з такою позицією позивача, оскільки ним не надано доказів, які б свідчили про нечесну підприємницьку діяльність відповідача з огляду на ознаки визначені статтею 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" має основний вид економічної діяльності - фінансовий лізинг.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Частинами 2 та 3 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

ОСОБА_1 не було надано належних доказів в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України, на підтвердження порушення його прав з боку ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».

Позивачем не надано належних і допустимих доказів, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, та які доводять обґрунтованість його позовних вимог, правові підстави для висновку про порушення його прав як споживача при укладені договору та наявності підстав для розірвання договору, повернення сплачених коштів, та стягнення моральних збитків відсутні.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» про розірвання договору, стягнення сплачених за договором коштів та відшкодування моральної шкоди є безпідставним, необґрунтованим, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, ч.2 ст.197, 209, 212, 213 - 215, 224, 226 ЦПК України, суд, -

Вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про розірвання договору фінансового лізингу, стягнення комісії та відшкодування моральної шкоди- залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте районним судом при поданні відповідачем письмової заяви про перегляд заочного рішення протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до апеляційного суду Миколаївської області шляхом подання через районний суд апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення чи з дня отримання копії рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, заяви про перегляд заочного рішення, якщо апеляційну скаргу, заяву про перегляд заочного рішення не буде подано.

Головуюча по справі суддя