Ухвала суду № 53557073, 03.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження:№ 22ц/790/4164/15 Головуючий 1 інст. - Чудовський Д.О.

Справа № 646/2286/14-ц Доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: майнова

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного

суду Харківської області в складі:

головуючого - Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Маковецької О.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за

апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна, визнання права власності на автомобіль та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна та визнання права власності на будівельні матеріали у вигляді частини житлового будинку, стягнення грошової компенсації,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Посилався на те, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі ними придбаний автомобіль ВАЗ 21063 реєстраційний номер НОМЕР_2, 1986 року випуску.

Просив на підставі ст.ст.60,70,71 СК України визнати за кожним з подружжя право власності на ? частини цього автомобіля.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнала, посилаючись на те, що жодного дня не користувалась автомобілем, оскільки не має водійських прав, тому просить визнати право власності на автомобіль в цілому за позивачем з присудженням їй грошової компенсації.

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом, який подалі неодноразово уточнювала і в остаточній редакції просила визнати за ОСОБА_4 право власності на автомобіль, стягнувши з нього на її користь грошову компенсацію у poзмipi 4 767,75 грн. за 1/2 частину вищевказаного автомобіля.

Також просила визнати за нею право власності на 2/3 частини будівельних матеріалів у вигляді житлового будинку, житлової прибудови літ Б1-1, крильця, гаражу, огорожі з металевими воротами та комунікаціями за адресою: АДРЕСА_1, які є спільним сумісним майном, придбаним під час шлюбу.

Посилалася на те, що у 1995 році вона продала належну їй на праві власності квартиру з метою придбання з ОСОБА_4 власного будинку. 11.09.1998 року позивач за спільні кошти придбав житловий будинок АДРЕСА_2, однак оформив його не на своє ім'я, а на ім'я своєї матері, яка подалі подарувала цей будинок ОСОБА_4

Зазначала, що такі правочини є удаваними, однак, у зв'язку з виїздом за межі міста Харкова продавців вказаного будинку, вона позбавлена можливості оспорити ці правочини у судовому порядку.

ОСОБА_3 також посилалася на те, що в результаті спільних коштів та праці була проведена реконструкція цього будинку, фактично було збудовано новий будинок, тому вважає, що будівельні матеріали, які використовувались при будівництві будинку у вигляді новоствореного нерухомого майна, є спільною сумісною власністю.

Сторони взаємних позовних вимог не визнали.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за кожним право власності на ? частину автомобіля марки ВАЗ 21063, реєстраційний номер НОМЕР_2 1986 року випуску.

Зустрічний позов ОСОБА_3 про визнання права власності на будівельні матеріали у вигляді частини житлового будинку, стягнення грошової компенсації за частину автомобіля залишено без задоволення.

Вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставина справи, недоведеність тих обставин, які суд першої інстанції вважав встановленими, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати це рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення її позову, а у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовити.

Зазначала, що районним судом не враховано, що вона не користується спірним автомобілем, який знаходиться у ОСОБА_4, і оскільки не має водійських прав, то і в подальшому не має намір користуватися автомобілем, який є неподільною річчю.

Вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані до виниклих правовідносин норми матеріального права - приписи ст. 62 СК України, та не врахував, що її позов ґрунтується на вимогах ч.ч.2.3. ст. 325,331 ЦК України та ч.1 ст.60, ч.1 ст. 68 СК України, та вийшов за межі її позовних вимог, оскільки вона просила визнати за нею та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на будівельні матеріали у вигляді будинку та житлової прибудови з надвірними побудовами, і не просила визнати за ними права спільної сумісної власності на житловий будинок.

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 КЗпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя мае piвнi права володіння, користування i розпорядження цим майном.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із наведених вище норм матеріального права та наданих сторонами доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі з 16.07.1994 року, який було розірвано на підставі рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 07.09.2012 року.

Під час шлюбу на підставі договору купівлі-продажу № 15/562 від 23.01.1996 ОСОБА_3 придбала автомобіль марки ВАЗ 21063, реєстраційний номер НОМЕР_2, 1986 року випуску, який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу зареєстрований за нею.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України).

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України.

Під час розгляду позову ОСОБА_3 в частині поділу зареєстрованого на її ім'я автомобілю в натурі та виділення його в цілому (як неподільної речі) ОСОБА_4 з виплатою їй компенсації за належну їй частку, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено в задоволенні таких вимог з посиланням на приписи частин 4 та 5 статті 71 СК України, та задовольнив вимоги ОСОБА_4 щодо визнання за ним права власності на ? частину цього майна.

У зв'язку з зазначеним доводи ОСОБА_3 про те, що вона не користується спірним автомобілем, який знаходиться у ОСОБА_4, і оскільки не має водійських прав, то і в подальшому не має намір користуватися автомобілем, який є неподільною річчю, тому його слід виділити в натурі ОСОБА_4, не ґрунтуються на вищевказаних нормах права.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору дарування від 17.09.1998 року, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4, а останній прийняв у дар жилий будинок АДРЕСА_2 та складається iз жилого будинку літ. Б-1 житловою площею 18,80 кв.м., надвірних будівель: дві літні кухні літ. А, 3, вбиральні літ. Г, льох літ. Д, три capaї літ. Е,Ж,И, гараж літ. М, замощення I, колодязь № 4, огорожі № 2-6.

Зазначений договір не визнаний в установленому законом порядку недійсним.

У зв'язку з чим доводи апеляційної скарги на те, що вищевказаний житловий будинок придбаний під час шлюбу сторін та є їх спільною сумісною власністю відповідно до ч.1 ст. 60 СК України, є безпідставними.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалося учасниками процесу, що протягом 1998 - 2008 p.p. сторонами були знесені сарай, літня кухня, здійснена добудова до житлового будинку, побудований коридор та гараж, ганок, вбиральня та влаштована зливна яма, замінені прилади опалення та водопровід, у зв'язку з чим вартість спірного житлового будинку під час шлюбу, істотно збільшилась. Однак дозвільної документації для проведення будівельних робіт сторони не отримували, будинок в експлуатацію не вводили.

На підставі вищевказаного, пояснень свідків, даних технічного паспорту на спірний будинок,відсутності дозвільної та проектної документації на цей переобладнаний будинок, який не був прийнятий в експлуатацію в установленому законом порядку, суд першої інстанції обґрунтовано на підставі вимог ч.ч. 1, 2 ст.376 ЦК України дійшов обґрунтованого висновку про те, що цей будинок вважається самочинним будівництвом, і особа, яка здійснила таке будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 та її представник підтвердили, що спірний будинок не введений в експлуатацію і право власності на новостворений (переобладнаний) будинок за ОСОБА_4 не зареєстровано.

У зв'язку з чим судом першої інстанції зроблений правильний висновок, що ОСОБА_4 не набув на вказаний будинок права власності.

Зазначена правова позиція, згідно якої об'єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об'єкти, не є об'єктами права власності ( ч. 2 ст. 376 ЦК), тому не можуть бути предметом поділу згідно з нормами ст.ст. 364,367 ЦК України, викладена й в постанові Верховного Суду України від 4.12.2013 у справі № 6-130 цс13, яка є обов'язковою для застосування судами України відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані до виниклих правовідносин норми матеріального права - приписи ст. 62 СК України, та посилання на те, що суд не врахував, що її позов ґрунтується на вимогах ч.ч.2.3 ст. 325,331 ЦК України та ч.1 ст.60, ч.1 ст. 68 СК України, та вийшов за межі її позовних вимог, оскільки вона просила визнати за нею та ОСОБА_4 право спільної сумісної власності на будівельні матеріали у вигляді будинку та житлової прибудови з надвірними побудовами, і не просила визнати за ними права спільної сумісної власності на житловий будинок, колегія суддів вважає безпідставними.

Застосування вимог ч.ч.2.3 ст. 325, 331 ЦК України до спірних правовідносин щодо нерухомого майна - спірного будинку - можливо лише з урахуванням вимог ст. 179,181 та ч.1 ст. 182 цього Кодексу.

Посилання в апеляційній скарзі на висновки суду апеляційної інстанції у конкретній справі за аналогічними правовідносинами щодо визнання права власності на будівельні матеріали у вигляді будівлі як на прецедент за цією справою, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки рішення суду апеляційної інстанції не є нормативно-правовим актом, який відповідно до ст. 4 ЦК України та ст. 8 ЦПК України, підлягає застосуванню судом при розгляді іншої справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга щодо розподілу судових витрат у справі є безпідставною, оскільки такий розподіл зроблений судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 88 ЦПК України.

На підставі вищевикладеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення якого ухвалено з додержанням вимог матеріального та процесуального права, що є підставою відповідно до вимог статті 308 ЦПК України для відхилення апеляційної скарги ОСОБА_3

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цією ухвалою законної сили.

Головуючий:

Судді: