Ухвала суду № 53556180, 09.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження 22ц/790/7493/15 Головуючий 1 інстанції - Слурденко О.І.

Справа № 636/954/14-ц Доповідач - Кірсанова Л.І.

Категорія - кредитні

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - судді: Кірсанової Л.І.

суддів: Котелевець А.В., Крилової Т.Г.,

за участю секретаря - Асєєвої В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 жовтня 2014 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення без надання іншого житла,-

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, у якому просив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № НАН2GА00000035 від 13.08.2007 року звернути стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку, на якій він розташований. Способом реалізації позивач просив встановити продаж вказаного предмету іпотеки з укладанням договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також просив виселити відповідача з займаного жилого будинку.

В обгрунтування позову посилався на те, що 13 серпня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, було укладено кредитний договір № НАН2GА00000035, за яким останній отримав 31 204 дол. США 12 центів. Вказані кошти позичальник зобов'язався повернути до 11 серпня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, в строк та порядку, встановлених цим договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором між Банком та ОСОБА_3 (батьком боржника) 13 серпня 2007 року було укладено договір іпотеки № НАH2GА00000035 (надалі Договір іпотеки), відповідно до якого останній надав в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій будинок розташований. При цьому дружина ОСОБА_3 - ОСОБА_1 в цей же день надала нотаріально посвідчену згоду на укладання своїм чоловіком Договору іпотеки.?

ІНФОРМАЦІЯ_2 іпотекодавець ОСОБА_3 помер. На момент його смерті з ним у спірному житловому будинку АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_4

ОСОБА_2, та ОСОБА_4 надали до нотаріальної контори заяву про відмову від спадщини. Оскільки ОСОБА_1 постійно проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини вона вважається такою, що прийняла спадщину.

Позичальник належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, в зв'язку з чим станом на 06 березня 2014 року заборгованість за Кредитним договором, що складається з заборгованості за кредитом, заборгованості по процентам, комісії та пені, склала 96 618 доларів США 39 центів.

Рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 жовтня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» було задоволено.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки згідно Договору іпотеки № НАН2GА00000035 від 13.08.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т.В.. зареєстрованого в реєстрі за №1580, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 для задоволення вимог Банку за вказаним Кредитним договором між ним та ОСОБА_2, в розмірі 96 618,39 доларів США шляхом продажу па публічних торгах іпотекодержателем відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в порядку передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №1448 від 22,12.1997 року на день реалізації предмету іпотеки, що встановлено п.24 Договору іпотеки. Стягнуто з відповідача судовий збір.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 .подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову Банку у задоволенні його позовних вимог. В обгрунтування посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, необгрунтованість рішення та його ухвалення з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що банк не надав розрахунку заборгованості. До того ж наголошує на неспіврозмірність суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2015 року рішення суду першої інстанції від 20 жовтня 2014 року скасовано, у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 02 вересня 2015 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 вересня 2015 року виправлена технічна описка: слова « рішення апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2014 року замінені словами «рішення апеляційного суду Харківської області від 14 січня 2015 року».

Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 13 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № НАН2GА00000035, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 31 204,12 долари США на наступні цілі: ремонт житлового будинку у розмірі 28 000 дол. США, а також сплату страхових платежів у сумі 3 204,12 дол. США (а. с. 6-11). Вказані кошти позичальник зобов'язався повернути до 11 серпня 2017 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, в строк та порядку, встановлені в додатку № 1 до кредитного договору, а саме шляхом здійснення щомісячно аутентних платежів у розмірі 444,77 дол. США.

На забезпечення виконання умов зазначеного договору 13 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого останній передав за нотаріально псвідченою згодою своєї дружини ОСОБА_1 в іпотеку належне йому нерухоме майно, а саме: житловий будинок по АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій розташований вказаний будинок (а. с. 14-18).

ОСОБА_2, взятих на себе зобов'язань за кредитним договором не виконав, згідно з наданим розрахунком (а. с. 22-26) заборгованість станом на 06 березня 2014 року становить 96 618,39 дол. США

ІНФОРМАЦІЯ_2 іпотекодавець ОСОБА_3 помер. На момент його смерті з ним у спірному житловому будинку по АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_4

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 надали до нотаріальної контори заяви про відмову від спадщини (а. с. 27-31).

ОСОБА_1 постійно проживала разом і з спадкодавцем на час відкриття спадщини, тому згідно з вимогами ч. ч. З, 5 ст. 1268 ЦК України вона вважається такою, що прийняла спадщину, і спадщина належить їй з часу її відкриття, незалежно від отримання свідоцтва про право на спадщину.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки (стаття 23 Закону України № 898-ІУ від 05.06.2003 року «Про іпотеку» (надалі Закон України «Про іпотеку»)).

Отже, після смерті іпотекодавця ОСОБА_3 до ОСОБА_1 перейшли права та обов'язки іпотекодавця у межах вартості спадкового майна.

Крім цього, житловий будинок АДРЕСА_1 належав ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_1, оскільки був придбаний під час шлюбу ( а.с. 50 - 52, 30). Надавши згоду на передачу зазначеного будинку в іпотеку Банку (а.с.21) ОСОБА_1 фактично розпорядилася своєю часткою у праві спільної сумісної власності, й умови Договору іпотеки в частині вартості належної їй частки для неї обов'язкові.

Що стосується земельної ділянки, що є предметом договору іпотеки, то дані про її реєстрацію як окремого виділеного в натурі об'єкту права власності в матеріалах справи відсутні. Вимоги п.35.4. Договру Іпотеки не виконані. Зазначена земельна ділянка передана в іпотеку, відповідно до ст.6 Закону України «Про іпотеку», тобто її іпотека має похідний характер і після звернення стягнення на будівлі (споруди) їх новий власник набуває права і обов'язки, які мав іпотекодавець за правочином, яким встановлено умови оренди цієї земельної ділянки (користування нею).

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції не правильно застосував п.35.4 Договору іпотеки та звернув стягнення на спірну земельну ділянку не визначивши її правовий статус на час смерті іпотекодавця ОСОБА_3 та її вартість.

Тому в задоволенні позову в частині звернення стягнення на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок слід відмовити.

Згідно з частиною 2 статті 590 ЦК України заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Із пункту 24 Договору іпотеки вбачається, що іпотекодержатель набуває права звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку порушення Кредитного договору позичальником за умови направлення іпотепкодавцю і позичальнику письмової вимоги про усунення порушення.

Згідно наданого суду листа (а.с. 32) Банк звертався з вимогою про усунення порушення умов Договору кредиту лише до ОСОБА_1

Дані про направлення письмової вимоги про виконання зобов'язання на адресу Боржника або пред'явлення до нього позову відсутні.

Хоча ОСОБА_2 , взятого на себе обов'язку з 13.12. 2008 року належним чином не виконував, згідно наданого суду розрахунку ( а.с. 22 - 26) заборгованість ОСОБА_2 , станом на 06.03.2014 року дорівнює 96 618,39 грн. та включає: заборгованість за кредитом 27852 грн. 66 коп., в том числі прострочене тіло кредиту 13785,77 доларів США; заборгованість за простроченими відсотками 27707, 70 грн., в тому числі прострочені відсотки 27599,80 доларів США; заборгованість з комісії 3584,00 доларів США; та заборгованість з пені у розмірі 37474,03 доларів США.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив зі змісту укладених Договору кредиту та Договору іпотеки та вважав доведеним факт невиконання ОСОБА_2, зобов'язань за Договором Кредиту, що відповідно до вимог ст. сг. 6,7, 33 Закону України «Про іпотеку» є підставою для виконання зобов'язання за Договором іпотеки ОСОБА_1 шляхом звернення стягнення на житловий будинок АДРЕСА_1, та земельну ділянку, на якій він розташований.

При цьому суд першої інстанції погодився з наданим Банком розрахунком заборгованості та виходив з того, що ОСОБА_1 повинна виконати основне зобов'язання у розмірі 96 618,39 доларів США за рахунок вартості предмета іпотеки визначеного згідно вимог п. 35.3 Договору іпотеки.

Судова колегія повністю погодитися з зазначеним висновком суду не може, оскільки визначений судом першої інстанції розмір заборгованості за Договором кредиту не відповідає загальним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 є людиною похилого віку, проти звернення стягнення заборгованості у вигляді пені за порушення порядку та строку повернення грошових коштів за договором Кредиту у розмірі 37474,03 доларів США заперечувала.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

Згідно пункту 4.1. Договору кредиту передбачено, що при порушенні Позичальником будь - якого зобов'язання, передбачених п.п. 2.2.2, 2.2.3. даного Договору, Банк має право нарахувати, а Позичальник зобов'язується сплатити Банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється у гривні. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на дату сплати.

За загальним правилом період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати один рік (пункт перший частини другої статті 258 ЦК України). При цьому виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день і виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до статті 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується і пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Оскільки право на стягнення пені Банку виникло з наступного дня після 13.12.2008 року, а до суду він звернувся лише - 13.03.2014 року, то пеня підлягала стягненню лише в межах одного року до дня пред'явлення позову.

Стягнувши пеню у розмірі 37474,03 доларів США за весь час прострочення, починаючи з 13.12.2008 року, суд першої інстанції неправильно застосував норму пункту першого частини другої статті 258 ЦК України та вищезазначені умови Договору кредиту.

Крім того, частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, зокрема, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, частина третя статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті З ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 101 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки.

Зазначена правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України № 100 від 03.09.2014 року , що відповідно до ст. 360-7 ЦГІК України є обов'язковою для всіх судів України.

Враховуючи розмір основної заборгованості, керуючись ч.З ст.551 ЦК України та виходячи з того, що ОСОБА_1 є людиною похилого віку (ІНФОРМАЦІЯ_1) і єдиним джерелом її' існування є пенсія за віком, судова колегія вважає за можливе зменшити визначену Банком заборгованість з пені у розмірі 37474, 03 долари США до 1 тисячі доларів США, що за офіційним курсом США на день ухвалення рішення судом першої інстанції дорівнює 12 951,71 грн.

Тому судова колегія вважає, що Банк має право на отримання задоволення своїх вимог за Договором іпотеки з боку спадкоємця іпотскодавця - ОСОБА_1 у межах вартості іпотечного майна, за початковою ціною, визначеною суб'єктом оцінювальної діяльності на час продажу, але не нижче ринкових цін, що склалися на предмет іпотеки: житловий будинок АДРЕСА_1 в рахунок стягнення заборгованості ОСОБА_2, за Договором Кредиту у розмірі 45969,57 дол. США, що складається: з заборгованість з простроченого тіла кредиту 13785,77 доларів США, за простроченими відсотками 27599,80 доларів США, заборгованість з комісії 3584,00 доларів США та заборгованість з пені у розмірі 1000 дол. США, що дорівнює 12 951 гривні 17 копійки .

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій і стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземні валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуто (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умов що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку, іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Тобто Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не встановлено, що іпотека припиняється, а лише встановлено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Виходячи з положень ст. З вказаного Закону він має тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

Чинність вказаного Закону на час ухвалення рішення є підставою, у разі задоволення позову за наявності для цього підстав, для визначення порядку його виконання, зокрема вказівка на те, що рішення не підлягає примусовому виконанню на період чинності вказаного Закону.

В порушення вимог вказаного Закону суд першої інстанції вказаного не врахував.

Крім того, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить також рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з ч.1,3 ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Відповідно до ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

За вимогами ч.2-3 ст. 40 Закону України „Про іпотеку" законодавець встановлює певний порядок дій банку: після прийняття рішення про звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільнять будинок у встановлений строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно роз'яснень, що містяться у п.43,44 постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.3012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при розгляді позову іпотекодержателя про виселення мешканців із житлового будинку чи житлового будинку чи житлового приміщення в разі задоволення вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має враховувати, що відповідно до ч. 4 ст.9. ст.109 ЖК України, ст.ст.39.40 Закону України «Про іпотеку» виселення мешканців із житлового будинку чи житлового приміщення, яке є предметами іпотеки, проводяться в порядку встановленому законом. При цьому суд за заявою іпотекодержателя одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки за наявності підстав, передбачених законом, ухвалює рішення про виселення мешканців цього житлового будинку чи житлового приміщення. При цьому примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотеко держателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

В зв»язку з наведеним судова колегія знаходить необхідним відмовити в задоволенні позовних вимог про виселення без надання іншого житла.

В частині стягнення судового збору рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Виходячи з наведеного колегія суддів, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що згідно до ст. 309 ЦПК України є підставою для його зміни .

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, 309, 313,314,316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 жовтня 2014 року змінити.

Позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_2, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення без надання іншого житла задовольнити частково.

Звернути стягнення на предмет іпотеки згідно Договору іпотеки №№ НАН2GА00000035 від 13.08.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Чугуївського міського нотаріального округу Харківської області Алексик Т.В., зареєстрованого в реєстрі за №1580, а саме на житловий будинок АДРЕСА_1 для задоволення вимог ПАТ комерційний банк «ПриватБанк» за Кредитним договором №НАН2GА00000035, укладеним 13.08.2007 року між ним та ОСОБА_2, в розмірі 45 969 доларів США 57 центів шляхом продажу на публічних торгах іпотекодержателем відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в порядку передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України №1448 від 22.12.1997 року на день реалізації предмету іпотеки, що встановлено п.24 Договору іпотеки.

На час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 06 червня 2014 року рішення суду виконанню не підлягає.

В задоволення позову в частині звернення стягнення на земельну ділянку та виселення відмовити

В іншій частині вказане рішення залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ: СУДДІ: