Постанова № 53555207, 13.11.2015, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/1185/15-а

Провадження № 2-а/638/201/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.11.2015 року Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі: головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Шептуха В.М.

з участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

з участю позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області у виконавчому провадженні №43317385 по виконанню постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.09.2012 року по справі 2-а-7479/11 про визнання дій (бездіяльності) державного виконавця - УДВС ГУЮ у Харківській області протиправною та такою, що порушує права позивача як людини,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року позивач звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з адміністративним позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області у виконавчому провадженні №43317385 по виконанню постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.09.2012 року по справі 2-а-7479/11 про визнання дій (бездіяльності) державного виконавця - УДВС ГУЮ у Харківській області протиправною та такою, що порушує права позивача як людини.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 року, позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області після отримання довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 для перерахунку пенсії, провести з 09.12.2010 року по 11.09.2012 року перерахунок пенсії ОСОБА_2 і здійснити виплату суму недоплаченої пенсії за вказаний період. 12.05.2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист. Згідно заяви та виконавчого листа відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області було відкрито виконавче провадження №43317385. На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провело перерахунок пенсії ОСОБА_2 та нарахувало доплату за період з 09.12.2010 року по 11.09.2012 року, проте доплата не виплачена. 16.01.2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Мороз О. І. прийнято постанову у виконавчому провадженні №43317385 про повернення виконавчого листа стягувачеві. Просить суд позов задовольнити: визнати дії (бездіяльність) відповідача, яка полягає у поверненні стягувачеві без виконання виконавчого листа, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова 12.05.2014 р. по справі № 2-а-7479/11, протиправною та такою, що порушує його права як людини, які передбачені ч. 1 ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; визнати постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, яка прийнята 16.01.2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Мороз О. І. у виконавчому провадженні № 43317385, незаконною; стягнути на його користь спричинену моральну шкоду в розмірі 43848 грн. з Державного бюджету України в особі Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області шляхом зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області безпосередньо списати зазначені кошти з казначейського рахунку Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області; постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Мороз О.І., рішення, дії та бездіяльність якої визнаються протиправними (частина 1 статті 364 Кримінального кодексу України); вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів, про захист яких просиь позивач.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлений належним чином та своєчасно, про що свідчать поштові документи та матеріали справи, причину неявки суду не повідомив, заперечень проти позову не надав.

Суд, дослідивши доводи позивача, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.09.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.11.2012 року, позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені: зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області після отримання довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 для перерахунку пенсії, провести з 09.12.2010 року по 11.09.2012 року перерахунок пенсії ОСОБА_2 і здійснити виплату суму недоплаченої пенсії за вказаний період.

12.05.2014 року Дзержинським районним судом м. Харкова видано виконавчий лист по справі № 2-а-7479/11.

Згідно заяви та виконавчого листа відділом примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області було відкрито виконавче провадження №43317385.

На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провело перерахунок пенсії ОСОБА_2 та нарахувало доплату за період з 09.12.2010 року по 11.09.2012 року.

16.01.2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Мороз О. І. прийнято постанову у виконавчому провадженні №43317385 про повернення виконавчого листа стягувачеві на підставі пункту 9 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого виконавчий документ, на підставі якого відрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти, на які неможливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

У постанові про повернення виконавчого документа стягувачеві вказано, що Постановою Кабінету Міністрів України №440 від 03.09.2014 року затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою. Цей порядок визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», інвентаризації та погашення заборгованості за ними. Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №440 від 03.09.2014 року «Про затвердження Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою», рішення - виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною 1 статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» суб'єкти, які видані або ухвалені до 01.01.2013 року, подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості. Відповідно до статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган, державні підприємство, установа, організація. Статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Отже, у зв'язку із наявністю встановленої законом заборони щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання рішення суду, виконавчий документ було повернуто стягувачеві.

Відповідно до частини 4 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, яка гарантує право на судовий захист, ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Як встановлено положеннями частини 2 статті 1 Закону України «Про державну виконавчу службу», завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Система органів державної виконавчої служби визначена у статті 3 цього Закону.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про державну виконавчу службу», органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Відповідно до частин 1, 3 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження», вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження», передбачений обов'язок державного виконавця здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 25 Бюджетного кодексу України, казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845, безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

Відповідно до пункту 20 зазначеного Порядку, якщо рахунок, з якого необхідно здійснити безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, на дату прийняття виконавчого документа про стягнення надходжень бюджету до виконання або надходження інформації, зазначеної у пункті 18 цього Порядку, змінено у зв'язку з внесенням змін до відповідних нормативно-правових актів, безспірне списання таких коштів здійснюється із зміненого рахунка, на якому обліковуються надходження бюджету, на який в поточному бюджетному періоді зараховується відповідний вид надходжень, з урахуванням пропозицій органу, що контролює справляння надходжень бюджету. Якщо законом відповідний вид надходжень у поточному бюджетному періоді не передбачений, безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів здійснюється з рахунка, на якому обліковуються кошти за кодом доходів бюджету «Інші надходження».

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Відповідно до пункту 3.15 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.042012 року за №489/20802), повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному у статті 47 Закону. При цьому при поверненні виконавчого документа стягувачу необхідно враховувати, що підставою для повернення виконавчого документа згідно з пунктом 9 частини першої статті 47 Закону є встановлення безпосередньо у Законі заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника. Якщо заборона випливає із норми закону, наприклад така заборона встановлена судом, який відповідно до закону має право заборонити звернення стягнення на майно боржника, необхідно керуватися пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.

Як вбачається з оскаржуваної постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідач не посилається на будь - який закон, який забороняв би стягнення на майно чи кошти боржника. Крім того, відповідач не вжив всіх заходів примусового виконання рішень, зокрема не порушив питання про відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення.

Судові рішення ухвалюються в межах норм діючого законодавства, незалежно від причин ненадходження коштів з Державного бюджету України на виплату недоплаченої пенсії та згідно частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Таким чином, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Так, відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов'язань, які встановлені статтею 46 Конституції України.

Відповідно до положень частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідач не скористався своїм правом, відповідно до наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, та не звертався до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення. Натомість, відповідачем передчасно було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частини 2 статті 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» (Case of Immobiliare Saffi v. Italy) від 28.07.1999 року визначено, що право на звернення до суду, гарантоване статтею 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах. Європейський Суд з прав людини визнав, що хоча можна погодитися з тим, що договірні сторони мають право за виняткових обставин і, як це має місце в цій справі, користуючись свободою розсуду, контролювати використання власності, втручатися у судові провадження з виконання судових рішень, таке втручання не повинне спричиняти перешкоди виконанню судового рішення, позбавляти його чинності, безпідставно його відстрочувати або, ще гірше, підривати суть цього рішення.

У рішенні Європейського Суду з прав людини «Кечко проти України» від 08.11.2005 року (заява №63134/00), суд констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішенні Європейського Суду з прав людини «Войтенко проти України» від 29.06.2004 року (заява №18966/02), суд знову наголошує, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок. Проте, затримка виконання судового рішення на період, що є необхідним для вирішення проблем публічного порядку, може у виняткових випадках бути виправдана. Суд допускає, що асигнування на виплату державних боргів може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. Тим не менше, Суд вирішує, що не передбачивши таких асигнувань протягом трьох років підряд, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфу 1 Конвенції.

Беручи до уваги вищенаведену судову практику Європейського Суду з прав людини, суд приходить до висновку про те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань не є підставою для закінчення виконавчого провадження і не звільняє боржника від виконання рішення суду.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Україна є соціальною, правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (стаття 1 та частина перша статті 8 Основного Закону України).

У Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що «верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності». Складовою верховенства права є правова визначеність, яка, зокрема, знаходить свій вияв у принципі законних (легітимних) очікувань.

Європейський суд з прав людини у справі Івонн Ван Дайн проти Міністерства внутрішніх справ (Yvonne Van Duyn v. Home Office 04.12.1974) висловив правову позицію, за якою принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, ця держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відтак, обгрунтованими (легітимними) сподіваннями особи є очікування можливості ефективного здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі, якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями цих прав.

Згідно статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Також, відповідно до статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративнихсправах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про те, що ним, до винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, були вжиті всі заходи, спрямовані на виконання рішення суду.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про необхідність захисту права позивача щодо визнання дії Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, яка полягає у поверненні стягувачеві без виконання виконавчого листа, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова 12.05.2014 року по справі №2-а-7479/11 протиправними, а постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, яка прийнята 16.01.2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Мороз О. І. у виконавчому провадженні №43317385, незаконною, що відповідає вимогам частини 2 статті 11 КАС України.

Щодо вимоги позивача про стягнення на його користь спричинену моральну шкоду в розмірі 43848 грн. з Державного бюджету України в особі Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області шляхом зобов'язання Головного управління Державної казначейської служби України в Харківській області суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконним діями або бездіяльністю інших осіб, а розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення) та з урахуванням інших обставин. Суд вважає, що позивач ОСОБА_2 не зазнав моральних страждань, а тому, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає, позов в частині стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Щодо постановлення окремої ухвали про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Мороз О.І. за частиною 1 статті 364 Кримінального кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 166 КАС України, суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ від 06.03.2008 року №2, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень належить перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, із якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави. І хоча процесуальне законодавство України, визначаючи повноваження суду як носія судової влади, встановлює, що суд, крім виконання функцій, пов'язаних із безпосереднім вирішенням судових справ, уповноважений виносити окремі ухвали, які мають бути ефективним засобом дотримання законності забезпечення судом прав і свобод людини, для суду це є правом, а не обов'язком, тому у даному випадку вимога позивача щодо притягнення державного виконавця Мороз О. І. до кримінальної відповідальності є необґрунтованою та безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області у виконавчому провадженні №43317385 по виконанню постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.09.2012 року по справі 2-а-7479/11 про визнання дій (бездіяльності) державного виконавця - УДВС ГУЮ у Харківській області протиправною та такою, що порушує права позивача як людини підлягає задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 1, 3, 8, 19, 46, 55 Конституції України, ст.ст. 6, 8, 9, 10, 11, 71, 86, 94, 158-167, 263 КАС України, Законами України «Про виконавче провадження», «Про державну виконавчу службу», Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845, Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, практикою Європейського суду з прав людини, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області у виконавчому провадженні №43317385 по виконанню постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 11.09.2012 року по справі 2-а-7479/11 про визнання дій (бездіяльності) державного виконавця - УДВС ГУЮ у Харківській області протиправною та такою, що порушує права позивача як людини - задовольнити частково.

Визнати дії Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, яка полягає у поверненні стягувачеві без виконання виконавчого листа, виданого Дзержинським районним судом м. Харкова 12.05.2014 року по справі №2-а-7479/11 протиправними.

Визнати постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві, яка прийнята 16.01.2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області Мороз О. І. у виконавчому провадженні №43317385, незаконною.

В задоволенні інших вимог ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2, ІН НОМЕР_1, судові витрати у розмірі 73 (сімдесят три) грн. 08 коп.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий: