Ухвала суду № 53551111, 17.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9481/15 Справа № 202/11043/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Мороз В. П. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Міхеєвої В.Ю., Красвітної Т.П.,

за участю секретаря Видюкової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на ? частини квартири,-

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року позивачка звернулася до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на ? частину квартири.Сплативши судовий збір, згідно чинного законодавства.

У обґрунтування заявлених позовних вимог позивачка посилалася на ті обставини, що з відповідачем у справі перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 13.06.2008 року. Крім того, за позивачем на підставі рішення Індустріального районного суду від 23.12.2008 року визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. На даний час позивачка не проживає у спірній квартирі, оскільки проживає за межами України, а відповідач у свою чергу, чинить позивачу перешкоди у користуванні квартирою, а саме - змінює вхідні замки на дверях, у зв'язку з чим позивачка змушена звернутись до суду.

З урахуванням викладеного, позивач просила суд стягнути з неї на користь відповідача ОСОБА_3 197 409,50 грн., як виплату матеріальної компенсації за 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, що є у спільній частковій власності сторін; припинити право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; визнати ОСОБА_4 власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_3 та стягнути судові витрати з відповідача на її користь.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в межах заявлених вимог та на підставі тих доказів, що надані були сторонами під час розгляду справи по суті, у достатньо повному обсязі з'ясував права і обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Так, судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням суду від 13.06.2008 року.

За позивачем ОСОБА_4. на підставі рішення Індустріального районного суду від 23.12.2008 року визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Позивачка зазначає, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні та розпорядженні спірним нерухомим майном. У зв'язку з конфліктними стосунками між сторонами, позивач готова виплатити відповідачу матеріальну компенсацію за 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Відповідно до технічної характеристики квартири, спірна квартира АДРЕСА_1 розташована на 11 поверсі 16 поверхового будинку та складається з трьох кімнат житловою площею 45,2 кв.м., загальна площа 76,1 кв.м.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 321 ЦК України зазначає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. ст. 364, 365, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності, в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України; у разі якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки; компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

- частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

- річ є неподільною;

- спільне володіння і користування майном є неможливим;

- таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Зі змісту зазначеної норми закону випливає, що припинення права особи на частку у спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1 - 3 частини першої статті 365 ЦК України випадку, але лише в тому разі, коли таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

За відсутності згоди співвласника про поділ спільного майна це питання вирішується судом.

Судом встановлено, що відповідач згодни на припинення частки позивача у спільному майні не давав.

Вирішуючи такі спори, суди з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з'ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін повинні відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо вартості спірного нерухомого майна.

Ухвалою Верховного Суду України від 15 лютого 2012 року про перегляд рішення Київського районного суду м. Харкова від 29 жовтня 2009 року, ухвали апеляційного суду Харківської області від 4 лютого 2010 року та ухвали Верховного Суду України від 25 червня 2010 року у зв'язку з винятковими обставинами у справі за позовом про виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності, і стягнення компенсації встановлено, що право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками й такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду справи судом. Обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки. При цьому, не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та залежність від мотивів (перешкоди в користуванні спільним майном (квартирою), забезпечення іншим житлом), з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.

Відповідно до підстав, визначених ч. 1 ст. 365 ЦК, право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, а в ч. 2 цієї ж статті зазначено, що таке припинення можливе за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Пленум Верховного Суду України в п. 6 постанови "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок" від 4 жовтня 1991 р. N 7 (з відповідними змінами та доповненнями) роз'яснив, що розмір грошової компенсації за неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи.

Висновок ТОВ «ВКП «Електра» про оцінку ринкової вартості спірної квартири, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги, оскільки, висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами та в якій експертом залучено особу, яка відповідає вимогам, установленими Законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих експертів.

Також, дана оцінка нерухомого майна була проведена 11.01.2013 року та була проведена за замовленням відповідача, тоді як позивачка звернулася до суду з даним позовом лише у 2014 році, що перешкоджає законному, незалежному, об'єктивному і повному дослідженню обставин, що мають значення при розгляді даної цивільної справи.

Апеляційний суд у відповідності до вимог ст..303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Згідно вимог із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Таким чином, позивачем не надано належних доказів у справі, щодо підтвердження дійсної вартості майна на час розгляду справи судом, для розрахунку розміру компенсації частки, яку просила позивач стягнути з неї на користь відповідача. У суді а ні першої, а ні апеляційної інстанції відповідні клопотання не заявлялись.

Крім того, як було встановлено у суді апеляційної інстанції, позивачем при зверненні до суду із зазначеними вимогами не було виконано вимоги ст.. 365 ЦК України, а саме, не здійснено попереднє внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Ураховуючи вищевказані обставини, колегія суддів дійшла висновку про правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні заявлених вимог позивача.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків у рішенні суду першої інстанції, протирічать вимогам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, матеріалам справи, зводяться до переоцінки доказів по справі.

Судом першої інстанції у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, справа розглянута у рамках позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які б могли призвести до скасування або зміни рішення суду, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, судове рішення відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права і тому, колегія суддів вважає, що згідно до вимог ст. 308 ЦПК України правових підстав для скасування рішення не має, а тому, доводи апеляційної скарги підлягають відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і протягом двадцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий О.В.Свистунова

Судді В.Ю.Міхеєва

Т.П.Красвітна