Ухвала суду № 53551072, 17.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9567/15 Справа № 175/3689/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Ребров С. О. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 50

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ

17 листопада 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.

при секретарі - Добролюбовій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції, третя особа: ОСОБА_3 про зняття арешту

за апеляційною скаргою ОСОБА_4 - представника позивача ОСОБА_2

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2015 року, -

У Х В А Л И В:

03 вересня 2015 року позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог, посилався на те, що він є власником житлового будинку та земельної ділянки по вул. Придніпровській, 41 в с. Кіровське Дніпропетровського району Дніпропетровської області. В серпні 2015 року йому стало відомо, що постановою державного виконавця відділу ДВС Дніпропетровського районного управління юстиції накладено арешт на вказане нерухоме майно, оскільки на примусовому виконанню знаходиться виконавчий лист від 16.12.2014 року по справі №175/2485/14, щодо стягнення з нього аліментів. Просив суд, скасувати арешт, оскільки заборгованість по сплаті аліментів відсутня (а.с.3-4).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до Відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції, третя особа: ОСОБА_3 про зняття арешту - відмовлено (а.с.30).

В апеляційній скарзі апелянт посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення та постановлення нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі (а.с.33-36).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції від 27.01.2015 року, у виконавчому провадженні № 45867541 з примусового виконання виконавчого листа №175/2485/14 від 16.12.2014 року, накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_2 та заборонено його відчуження, з підстав передбачених ст.57 Закону України «Про виконавче провадження».

Як вбачається з довідки-розрахунку відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського районного управління юстиції від 30.09.2015 року (вих. № 13631) заборгованість зі сплати аліментів станом на 01.10.2015 року відсутня.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд 1 інстанції виходив з того, що позивачем обраний невірний спосіб захисту порушеного права. При цьому зазначив, що якщо позивач ОСОБА_2, як боржник у виконавчому провадженні, вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця, який, наклавши арешт на момент наявності заборгованості за виконавчим документом, не вжив заходів щодо зняття арешту з цього майна після погашення всієї суми заборгованості, порушено його права чи свободи, то він має право звернутися до суду зі скаргою у встановленому законом порядку.

Вказані висновки суду 1 інстанції відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Так, згідно ч.1 ст.57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Зняття арешту та скасування інших вжитих державним виконавцем заходів примусового виконання рішення, проводиться у зв'язку із завершенням виконавчого провадження відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» та у відповідності до ч.5 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», у випадках незавершеного виконавчого провадження, арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. (ч.1 ст.15 ЦК України).

З урахуванням положень статей 55,124 Конституції України та відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України і ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду, проте лише за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а юрисдикція судів поширюється на всі відносини, що мають правовий характер.

Відповідно до приписів ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом даних норм права, особа, яка вважає, що її права порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини чи договором.

Згідно діючого законодавства, зокрема ст.60 Закону України «Про виконавче провадження» пред'явити позов про звільнення майна з-під арешту мають лише особи, які не є учасниками виконавчого провадження, та лише у випадках передбачених Законом.

В інших випадках захист прав боржника здійснюється на підставі та у спосіб, встановлений розділом 7 ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».

Так, згідно ст.383 ЦПК України учасники виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Доводи апелянта, приведені в апеляційній скарзі є безпідставними, фактично зводяться до трактуванням закону, переоцінки доказів та незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника позивача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: