Рішення № 53543049, 12.11.2015, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/9/15

Справа №754/4487/14-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

12 листопада 2015 року м. Київ

Деснянський районний суд м. Києва у складі: головуючого судді Петріщевої І.В., при секретарі судового засідання Нескородяній О.Д., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., про визнання недійсним Договору дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, застосування наслідків недійсності правочину, скасування державної реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеною позовною заявою, в якій, просить: 1). Визнати недійсним Договір дарування, посвідчений 08.10.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., реєстровий номер 2738, де дарувальником є ОСОБА_4, а обдарованою - ОСОБА_2, недійсним; 2) Застосувати наслідки недійсності правочину; 3) Постановити рішення про повернення майна - квартири АДРЕСА_1 переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції; 4) Державну реєстрацію Договору дарування квартири АДРЕСА_1 посвідченого 08.10.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., реєстровий номер 2738, скасувати.

У судовому засіданні ОСОБА_1, її представники позовні вимоги підтримали у повному обсязі, зазначивши, що позивач постійно проживала у квартирі АДРЕСА_1 яка належить її матері ОСОБА_4, доглядала останні роки хвору на рак матір, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, після смерті якої виявилося, що ОСОБА_4 подарувала цю квартиру ОСОБА_2 відповідно Договору дарування квартири, посвідченого 08.10.2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., вважаючи, що таким чином шахраї залишають позивача без житла, звернувши увагу на те, що договір був укладений за дублікатом свідоцтва про встановлення прав власності, коли оригінали правовстановлюючих документів знаходились у спеціально відведеному місці, додатково зазначивши, що ОСОБА_4 багато років хворіла раком, останній час знаходилась у безпорадному стані, що підтвердять свідки, тому, не будучи здатною себе обслуговувати, у момент вчинення правочину не могла усвідомлювати своїх дій та не могла керувати ними.

У судовому засіданні представник ОСОБА_2 проти позовних вимог заперечував у повному обсязі, зазначивши, що позов безпідставний, позивачем не доведений, вважаючи, що доказування позивача ґрунтується на припущеннях.

У судове засідання третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., не з'явилась, причини неявки суду не повідомила.

Суд, заслухавши пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що ОСОБА_4 була власником квартири АДРЕСА_1, що підтверджується копіями свідоцтва про право власності від 19 жовтня 2007 року та дублікату (а.с. 7, 110).

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 16).

ОСОБА_1 дійсно зареєстрована та проживала на момент смерті із матір'ю ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_1 з 04.01.1984 року по день смерті останньої, що підтверджується копією довідки Житлово-будівельного кооперативу "ШОВКОВИК-8" №30 від 17.03.2014 року, №91 від 02 жовтня 2012 року (а.с. 55, 112).

ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4, що підтверджується копіями свідоцтва про укладення шлюбу, про народження, про розірвання шлюбу, трудової книжки, довідки, свідоцтва про шлюб (а.с. 8, 9, 10, 12, 20-22, 102) та показами свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, що надає їй право бути спадкоємцем після смерті ОСОБА_4.

Відповідно заяви ОСОБА_4 від 22 вересня 2013 року до адвоката ОСОБА_9 вона мала рішення подарувати належну їй квартиру АДРЕСА_1 тому звернулась до нього за юридичною консультацією, що підтверджується відповідною заявою (а.с. 70, 163).

Відповідно Договору про надання адвокатських послуг від 23.09.2013 року з Додатком №1, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_4, предметом цього договору є юридична допомога та представлення інтересів в судах з усіма правами позивача, відповідача та третьої особи в усіх установах та організаціях, що підтверджується відповідним Договором (а.с. 68-69, 160-162).

ОСОБА_4 27.09.2013 року власноруч отримала лист №26/1 від 26.09.2013 року від адвоката ОСОБА_9 щодо договору дарування, що підтверджується відповідним листом (а.с. 71, 72, 158, 159).

Відповідно заяви ОСОБА_4 від 27 вересня 2013 року до адвоката ОСОБА_9 вона вирішила подарувати належну їй квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_2 тому звернулась до нього за допомогою з приводу оформлення дарування, що підтверджується відповідною заявою (а.с. 73, 155).

ОСОБА_4 30.09.2013 року власноруч отримала лист №30/1 від 30.09.2013 року від адвоката ОСОБА_9 щодо договору утримання, що підтверджується відповідним листом (а.с. 74, 157).

Відповідно Акту виконаних робіт до Договору від 23.09.2013 року від 08.10.2013 року адвокат ОСОБА_9 надав юридичну допомогу на умовах, передбачених Договором, виконавши роботу у повному обсязі,що підтверджується копією Акту (а.с. 76, 156).

08 жовтня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був укладений Договір дарування квартири АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №2738, що підтверджується копіями Договору, витягу з державного реєстру правочинів (а.с. 87, 88).

Відповідно до преамбули даного Договору сторони Договору дарування квартири були попередньо ознайомлені з правовими наслідками недодержання при вчиненні правочинів вимог закону, усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, вільно володіючи українською мовою, за відсутності будь-якого примусу як фізичного, так і психологічного, уклали цей договір про те, що ОСОБА_4, подарувала, а ОСОБА_2, прийняла у власність (прийняла у дар від «ДАРУВАЛЬНИКА» квартиру № 229 у будинку за № 35-а по вулиці

ОСОБА_10 у місті Києві.

Відповідно п. 6 Договору зі змістом ст.ст. 190, 212 Кримінального кодексу України, ст. 172 Податкового кодексу України, ст.ст. 32, 37, 55-79, 182, 203, 209, 215-236, 334, 640, 651, 653, 655, 657-662, 777, ч. 2 ст. 822 Цивільного кодексу України, ст.ст. 57-62, 65, 74 Сімейного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про нотаріат", про те, що нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо сторони подали неправдиву інформацію пов'язану із вчиненням нотаріальної дії, вимогами Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року за №572, зі змінами та доповненнями внесеними згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року за №45 (в редакції постанови КМУ від 14 січня 2009 року), учасники цього Договору попереджені, зміст зазначених статей Цивільного кодексу Сімейного кодексу України їм зрозумілий, питань, які б залишилися нез'ясованими і незрозумілими для них, немає.

Відповідно п. 9 Договору Договір прочитаний сторонами та підписаний як свідчення про те, що його умови повністю відповідають їх волевиявленню, у тексті цього договору зафіксовано усі істотні умови, що стосуються дарування квартири; будь-які попередні домовленості, які мали місце до укладання договору і не відображені у його тексті, після підписання договору не матимуть правового значення.

Особи сторін Договору було встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_4 відчужуваної квартири було перевірено (а.с. 109, 110, 114).

Відповідно повідомлення про початок досудового розслідування від 08.03.2014 року за заявою ОСОБА_1 про вчинене кримінальне правопорушення, попередня правова кваліфікація якого: ч. 1 ст. 190 КК України, відомості про це внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12014100030002318 (а.с. 23).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України і іншими актами законодавства України.

Пленум Верховного Суду України від 06 листопада 2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що при розгляді судами справ про визнання правочинів недійсними судам слід застосовувати ті норми матеріального права, які регулюють відповідні відносини.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Загальними правовими підставами визнання правочину недійсним є порушення умов його дійсності. Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України та частин 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України недійсність правочину може бути обумовлена:

а) незаконністю його змісту або невідповідністю змісту пра-

вочину моральним засадам суспільства;

б) нездатністю фізичних чи юридичних осіб, які вчинили

правочин, до участі у правочині;

в) невідповідністю волі і волевиявлення;

г) недотриманням форми правочину.

Новітнє українське цивільне законодавство як нормативно-правову дефініцію вперше закріпило пануючий в юридичній літературі поділ недійсних правочинів за ступенем їх недійсності на нікчемні та оспорювані.

Зі змісту ст. 215 ЦК України випливає, а в ст. 204 ЦК України безпосередньо вказується на те, що нікчемним є правочин, недійсність якого прямо установлена в законі.

Нікчемний правочин не породжує будь-яких прав та обов'язків. Сторони такого правочину не зобов'язані виконувати його умови.

Будучи неправомірною дією, нікчемний правочин породжує лише ті наслідки, які передбачені законом для такого випадку, як реакція на правопорушення. Функція суду в таких випадках зводиться до застосування передбачених законом наслідків, пов'язаних з недійсністю такого правочину.

Положення ч. 2 ст. 215 ЦК України про те, що визнання нікчемного правочину недійсним судом не вимагається означає, що недійсність - це об'єктивна властивість нікчемного правочину, а тому він є недійсним з моменту його вчинення (ч. 1 ст. 236 ЦК України). Нікчемний правочин і без рішення суду не має юридичної сили.

Оспорюваними є правочини, які ЦК України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку на вимогу однієї із сторін або іншої заінтересованої особи.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Законом встановлено презумпцію правочину.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Ухвалою суду від 04.09.2014 рок за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 у справі було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу та поставлені перед експертами наступні запитання:

1. Чи здатна була дарувальниця ОСОБА_4 в повній мірі керувати своїми діями під час укладення спірного договору?

2. Чи можливий вплив перебігу захворювання і способу лікування на здатність ОСОБА_4 усвідомлювати в повній мірі значення своїх дій?

3. Чи може впливати захворювання та спосіб його лікування на емоційний стан хворої ОСОБА_4, якщо так, то яким чином?

4. Чи була ОСОБА_4 абсолютно неспроможна в момент укладення договору дарування квартири розуміти значення своїх дій та керувати ними?

5. Чи була здатна ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними у період підготовки і вчинення правочину?

6. Чи могла ОСОБА_4 з урахуванням її розумового розвитку усвідомлювати зміст своїх дій?

Проведення експертизи було доручено Київському міському Центру судово-психіатричної експертизи, експертів попереджено про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384, 385 КК України.

У розпорядження експертів було надано матеріали цивільної справи з оригіналами медичної документації померлої ОСОБА_4, у тому числі медичну карту стаціонарного хворого з Київської міської клінічної лікарні №2 за №3566 та №3110 та медичну карту амбулаторного хворого.

Ухвалою судді від 18.12.2014 року, з метою виконання клопотання експерта щодо допиту в судовому засіданні ряду осіб, провадження у справі було відновлено.

В ході розгляду справи судом, у судових засіданнях були допитані заявлені сторонами у справі свідки, які знали померлу та спілкувались з нею до смерті, за клопотанням експерта була допитана в якості свідка дільничний лікар ОСОБА_11, їх показання зафіксовані звукозаписувальним пристроєм фіксування судового процесу.

04.06.2015р. до суду надійшла дана цивільна справа з Висновком судово-психіатричного експерта № 196 від 12.03.2015 року Київського міського центру судово-психіатричної експертизи (а.с. 218-223).

За результатами проведення зазначеної експертизи було встановлено, що:

1. На час укладання договору дарування нерухомого майна (08.10.2013р.) ОСОБА_4 за своїм психічним станом могла в повній мірі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

2. Наявний у ОСОБА_4 церебрастенічний соматогенно обумовлений (онкологічною патологією) розлад за своїм характером та особливостями перебігу, з урахуванням способу лікування, не впливав на здатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час укладання договору дарування нерухомого майна (08.10.2013р.).

3. Емоційний стан ОСОБА_4 на час укладання договору дарування нерухомого майна (08.10.2013р.) не перешкоджав її здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

4. ОСОБА_4 на момент укладання договору дарування належного їй майна (08.10.2013р.) за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

5. ОСОБА_4 в період підготовки та вчинення правочину 08.10.2013р. за своїм психічним станом усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними.

6. ОСОБА_4 за своїм психічним станом (у т.ч. з урахуванням розумового розвитку) усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними на час укладання договору дарування нерухомого майна (08.10.2013р.).

Представник позивача вважає, що висновок експерта за результатами проведення вищезазначеної судово-психіатричної експертизи викликає сумніви в його правильності, зазначивши, що не всі матеріали справи були досліджені у повному обсязі та у нього є сумніви у його правильності, враховуючи обставини, встановлені при допиті свідків.

Проте, суд критично оцінює наведені доводи та мотиви з боку представника позивача, з виходячи з такого.

Згідно ст. 66 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом.

Висновок судово-психіатричного експерта № 196 від 12.03.2015 року Київського міського центру судово-психіатричної експертизи є обґрунтованим, не суперечить об'єктивно встановленим фактам, оскільки є чітким та однозначним, в ньому зазначені відповіді на поставлені запитання з дослідженням всіх фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об'єктів експертизи, що документально підтверджується, із зазначенням об'єктивних причин та доводів цього, узгоджується з всіма достовірними обставинами справи, які не заперечуються з боку сторін, та не викликає сумнів у суду в його правильності.

У висновку встановлено, що не оспорюється сторонами та свідками, що у ОСОБА_4 був наявний церебрастенічний соматогенно обумовлений (онкологічною патологією) розлад, який за своїм характером та особливостями перебігу, з урахуванням способу лікування, не впливав на здатність ОСОБА_4 усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час укладання договору дарування нерухомого майна 08.10.2013р.

Окрім цього суд звертає увагу, на те що експертна комісія, дослідивши не тільки медичну документацію, а показання свідків також, зазначила, що показання свідків не узгоджуються з даними наданої медичної документації, суперечать показанням інших свідків у справі, тому суд критично оцінює показання свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які суперечать показанням свідка ОСОБА_9 та дослідженим матеріалам справи.

Судом встановлено, що висновок експерта є цілісний, структурований, а його заключна частина, де саме містяться висновки та відповіді на поставлені питання, викладена чітко й однозначно. Обставини, які б викликали сумніви у правильності попереднього висновку експерта, визнання його необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи, істотні порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи, представником позивача не доведені та судом не встановлені.

Висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, установленими для статтею 212 ЦПК України.

У даному конкретному випадку суд погоджується с висновком, виходячи з встановлених судом обставин, наведених вище.

Відповідність спірного правочину вимогам законодавства оцінена судом відповідно до законодавства, згідно якого законодавець встановив підстави для визнання договору недійсним, яке діяло на момент вчинення правочину.

Обставин, з якими законодавець пов'язує можливість визнання договору недійсним, судом не встановлено.

Судом встановлено, що спірний Договір дарування квартири укладений з додержанням загальних вимог, необхідних для його чинності, встановлених ст. 203 ЦК України, що підтверджується зібраними у справі доказами, які суд приймає до уваги.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів, сторони мають рівні права щодо надання доказів, судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Слід зазначити, що при вирішенні даного спору, суд критично оцінює відеозапис, приєднаний до матеріалів справи, оскільки він не може бути визнаний судом належним та допустимим доказом.

Разом з тим, з боку позивача суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, не здобуто таких доказів і в ході судового засідання.

Отже, позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, оскільки твердження позивача, що ОСОБА_4 у момент вчинення правочину не могла усвідомлювати своїх дій та не могла керувати ними, та наявність підстав для визнання недійсним Договору дарування, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, та спростовуються матеріалами справи.

Таким чином недоведеність позову з боку позивача є підставою для відмови у задоволенні його основної позовної вимоги щодо визнання правочину недійсним та решти похідних позовних вимог, відповідно, оскільки суд вважає, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню у повному обсязі.

За таких обставин, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 216, 228 ЦК України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Петріщева І.В.