Ухвала суду № 53537082, 29.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2015 року м. Київ К/800/17009/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Костенка М.І.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014

у справі № 815/4698/13-а

за позовом Приватного підприємства „Дельта Групп"

до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси

Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Дельта Групп" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області про скасування податкових повідомлень - рішень: № 0001652250 від 12.06.2013; № 0001672250 від 12.06.2013.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.07.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0001652250 від 12.06.2013.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну виїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з платниками податків ТОВ ?Вістан ЛТД? за період лютий-березень 2012 року, ТОВ ?Яні Вест? за період квітень-липень 2012 року, ТОВ ?Конус Плюс? за період травень-червень 2012 року, ТОВ ??Аквалон М? за період вересень-жовтень 2012 року та складено складено акт № 3158/22-5/37421311 від 31.05.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0001672250 від 12.06.2013, яким позивачу було збільшено суму податкового зобов'язання на 581646 грн.; № 0001652250 від 12.06.2013, яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання на суму 2482760 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 139.1.9 ст. 139, п. 138.2 ст. 138, ст. 139 ПК України, занижено податок на прибуток на суму 387764 грн., п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 ПК України, занижено податок на додану вартість на 1655137 грн.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов?язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов?язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Для цілей оподаткування платники податків зобов?язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов?язаних з визначенням об?єктів оподаткування та/або податкових зобов?язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов?язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (абз.1 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Згідно з положеннями п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв?язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 ст. 198 ПК України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього, Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв?язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв?язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

Підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту є податкова накладна (ст. 201 ПК).

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт наданих послуг є витратами операційної діяльності, що враховуються при обчисленні об?єкта оподаткування, та визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов?язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Системний аналіз вказаних правових норм вказує на те, що обов?язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції, а предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні? податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні? підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено факт надання товару позивачу підтверджується податковими та видатковими накладними, замовленнями, рахунками-фактури, що підписувались уповноваженими особами контрагентами.

Оплата за договором здійснювалось позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки контрагента, що підтверджується випискою по рахунках.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з контрагентом, що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивачем було надано відповідачу наявні документи бухгалтерського та податкового обліку за господарськими операціями з постачання товарів від ТОВ ?Вістан ЛТД? за період лютий-березень 2012 року, ТОВ ?Яні Вест? за період квітень-липень 2012 року, ТОВ ?Конус Плюс? за період травень-червень 2012 року, ТОВ ?Аквалон М? за період вересень-жовтень 2012 року.

Висновки актів податкових перевірок контрагентів про відсутність у них можливості здійснювати господарську діяльність, неможливість проведення зустрічних звірок, висновки податкової міліції щодо наявності ознак фіктивності господарських операцій не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, оскільки наведені обставини не можуть вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди позивачем.

На дату підписання договорів та розрахункових документів юридичні особи контрагентів позивача не були припинені та були платниками податку на додану вартість.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також не може погодитись із посиланнями відповідача та суду першої інстанції на нікчемність укладених позивачем договорів, оскільки, надаючи оцінку господарським правовідносинам і безапеляційно вказуючи в акті перевірки на нікчемність правочину, податковий орган виходить за межі своєї компетенції.

Висновки про наявність мети укладання правочину, що порушує публічний порядок, може зробити лише суд в межах кримінального провадження, що має наслідком винесення вироку суду щодо конкретних суб'єктів та набуття чинності таким вироком.

Оскільки укладені позивачем господарювання договори не віднесено законом до нікчемних та відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, наведене свідчить про передчасність висновків органу владних повноважень про наявність в діях позивача при укладанні договорів ознак порушення публічного порядку, удаваності з метою приховання сплати податків третіх осіб, отримання податкової вигоди, порушення конституційних прав, невідповідність інтересам держави та суспільства.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 у справі № 815/4698/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.02.2014 у справі № 815/4698/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п?ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.І. Костенко О.І. Степашко