Ухвала суду № 53537016, 04.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року м. Київ К/800/51892/14

Вищий адміністративний суд України у складі суддів: головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Зайцева М.П., Маринчак Н.Є.,розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області на постановуЗакарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 рокута ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 рокуу справі№ 807/1559/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед»доУжгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходівпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед» (далі -ТОВ «Джейбіл Сьоркіт Юкрейн Лімітед») звернулось в суду з адміністративним позовом до Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області (далі - Ужгородська ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20 травня 2010 року № 000245/32836226/2320/0/2420.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ужгородської МДПІ від 20 травня 2010 року № 000245/32836226/2320/0/2420.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року апеляційну скаргу Ужгородської ОДПІ залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року - без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, січень, лютий 2010 року, за результатами якої складено акт перевірки від 20 травня 2010 року № 81/23-2/32836226, згідно з яким позивачем допущено порушення вимог пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на суму 613 390,64 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20 травня 2010 року № 000245/32836226/2320/0/2420, яким зменшено суму заявленого до бюджетного відшкодування податку на додану вартість на загальну суму 613 390,64 грн.

Підставою для висновків, викладених в акті перевірки, про наявність порушень податкового законодавства позивачем, був встановлений в ході перевірки факт неможливості встановлення за результатами позапланових перевірок по ланцюгу постачання сплати сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що несплата постачальником чи його контрагентами податку на додану вартість до бюджету у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання права на відшкодування податку на додану вартість.

Судова колегія суду касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Підстави та порядок відшкодування податку на додану вартість на час виникнення спірних правовідносин визначалися Законом України «Про податок на додану вартість».

Так, відповідно до пункту 1.3 наведеного платником податку є особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Пунктом 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» визначається, що бюджетне відшкодування -- це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Зі змісту наведених норм слідує, що визначальним фактором, що впливає на виникнення у платника податку на додану вартість права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в наступному податковому періоді є фактична оплата ним сум такого податку постачальникам товарів (послуг) у попередньому податковому періоді.

При цьому Закон України «Про податок на додану вартість» не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит у залежність від дотримання вимог податного законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

З огляду на встановлення судами попередніх інстанцій обставин оплати позивачем суми податку на додану вартість в ціні придбання товару безпосереднім постачальникам товару, що підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактури та платіжними дорученнями, є безпідставним висновок відповідача про допущення порушень позивачем через неможливівсть встановлення за результатами позапланових перевірок по ланцюгу постачання сплати сум податку на додану вартість до Державного бюджету України.

Таким чином, оскільки оскаржене податкове повідомлення-рішення не ґрунтується на нормах Закону, суди першої та апеляційної інстанцій, скасувавши його, прийняли законне та обґрунтоване рішення.

Доводам відповідача про пропуск позивачем, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України, строку звернення до суду із вказаним позовом суди попередніх інстанцій також надали правильну правову оцінку.

Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Так, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу.

Підпунктом 5.2.5. пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (чинний на час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) передбачено право платника податків оскаржити до суду рішення контролюючого органу про нарахування податкового зобов'язання у будь-який момент після отримання відповідного податкового повідомлення з урахуванням строків давності. Згідно зі статтею 15 цього закону строк давності становить 1095 днів, а тому саме такий строк, а не визначений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України місячний строк, як помилково вважає відповідач, підлягав застосуванню при поданні даного позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Ужгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 25 вересня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236, - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев

Н.Є. Маринчак