Ухвала суду № 53536865, 30.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ К/800/26997/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.,

розглянула у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 по справі №2а-16360/12/2670 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна індустріальна компанія» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрна індустріальна компанія» (далі - ТОВ «Аграрна індустріальна компанія», позивач) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ Дніпровському районі м. Києва ДПС, відповідач) задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ Дніпровському районі м. Києва ДПС від 21.11.2012 №0002142220.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС 13.05.2013 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 02.07.2013 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального права, зокрема, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами ДПІ Дніпровському районі м. Києва ДПС було проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Аграрна індустріальна компанія» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Аграрна індустріальна компанія» вимог пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок заниження позивачем податку на додану вартість на загальну суму 238769,00грн., а саме: за січень 2011 року на 59333,00грн., за лютий 2011 року на 179436,00грн.

Висновок податкового органу про неправомірне формування позивачем податкового кредиту ґрунтується на тому, що господарські операції з ТОВ «Торгсервіспостач» та ТОВ «АГРОПОРТТОРГ» мали безтоварний характер, оскільки актами ДПІ у Малиновському районі м. Одеси від 11.11.2011 №302/23-214/36675291 «Про неможливість проведення документальної перевірки ТОВ «АГРОПОРТТОРГ» щодо дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з 01.01.2011 по 30.04.2011» та ДПІ у Печерському районі м. Києва ДПС від 17.03.2011 №235/23-10/37001827 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Торгсервіспостач» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.01.2011» встановлено відсутність у вказаних товариств адміністративного-господарських можливостей (трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень) на виконання господарських зобов'язань з поставки товарів (робіт послуг), фінансово-господарські операції з контрагентами мають фіктивний характер та є такими, що вчинені без наміру створення реальних правових наслідків.

За результатами проведеної перевірки ДПІ Дніпровському районі м. Києва ДПС складено акт від 07.11.2012 №4047/22-222-35822918 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 21.11.2012 №0002142220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 238770,00грн., у тому числі 238769,00грн. - основний платіж, 01,00грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) із метою їх використання в господарській діяльності, та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Доводи податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Проте, існування відповідних обставин у даній справі податковим органом не доведено.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено реальність спірних господарських операцій позивача з ТОВ «АГРОПОРТТОРГ» та ТОВ «Торгсервіспостач», що підтверджується матеріалами справи, зокрема, наданими позивачем договорами купівлі-продажу запасних частини до сільськогосподарської техніки, додатками до вказаних договорів, договором поставки запчастин до сільськогосподарської техніки, договором оренди складських приміщень, податковими накладними, видатковими накладними, рахунками-фактури. Факт оплати за вказаними договорами підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача. Наявність вказаних документів в акті перевірки не спростовано. Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам податкового законодавства.

Судами також встановлено, що товар, придбаний у ТОВ «АГРОПОРТТОРГ» та ТОВ «Торгсервіспостач», було використано позивачем у власній господарській діяльності з метою отримання прибутку, а саме реалізовано ТОВ «Долинівське», ТОВ «Востокстройгаз», ТОВ ВКП «Мотор-Агро», КФХ «Айдар-Овощ», ТОВ «ІФ «Іванківці», ПП «Агроспаське» та ПП «Прогрес», що підтверджується матеріалами справи.

До того ж, на момент вчинення спірних операцій ТОВ «АГРОПОРТТОРГ» та ТОВ «Торгсервіспостач» були зареєстровані в установленому законом порядку.

Таким чином, слід погодитися з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що позивач підтвердив факт реальності господарських операцій з ТОВ «АГРОПОРТТОРГ» та ТОВ «Торгсервіспостач».

Окрім того, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 по справі №1570/3686/2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29.10.2014, позові вимоги ПП «Амі» до ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.06.2012 №00001142250 задоволено, зокрема судами встановлено протиправність дій податкового орану щодо проведення 11.11.2011 документальної невиїзної перевірки ТОВ «АГРОПОРТТОРГ» щодо дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за період з 01.01.2011 по 30.04.2011 за результатами якої складено акт№302/23-214/36675291 та спростовано висновок податкового органу про безтоварність господарських операцій ПП «Амі» з ТОВ «АГРОПОРТТОРГ».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації, наявності чи відсутності основних фондів.

Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Враховуючи викладене, податкова інспекція не навела жодних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірних дій, а наведені ДПІ Дніпровському районі м. Києва ДПС у касаційній скарзі доводи є такими, що не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з ТОВ «АГРОПОРТТОРГ» та ТОВ «Торгсервіспостач».

Відтак, висновок судів попередніх інстанцій про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 21.11.2012 №0002142220 є правильним.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав вважати, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 2201, 223, 224, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23.04.2013 по справі №2а-16360/12/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, на підставі та у строки, передбачені статтями 235 - 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв