Постанова № 53536645, 11.11.2015, Вінницький апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 802/245/15-а

Головуючий у 1-й інстанції: Віятик Н.В.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

11 листопада 2015 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М.

за участю:

секретаря судового засідання: Мартинюк В.В.,

позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: Чернецького Р.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, - Головне управління Державної казначейської служби України, апеляційний суд Вінницької області, про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України (ДСА України), треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову - Головне управління Державної казначейської служби України (ГУ ДКС України), апеляційний суд Вінницької області, з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати протиправними дії відповідачів щодо зменшення виплати позивачу суддівської винагороди до однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць з 01.01.2015р. і по день звільнення позивача з посади судді та стягнути з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Державної казначейської служби України на користь позивача недоплачену суддівську винагороду в розмірі - 16003 грн. 71 коп. щомісячно, починаючи 01.01.2015р. і по 31.03.2015р.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

У судовому засіданні позивач апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник ДСА України в судовому засіданні про задоволення апеляційної скарги заперечив, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Представник Міністерства фінансів України та представники третій осіб в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомлялись про дату, час і місце судового засідання.

Відповідно до ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на посаді судді позивач працює з червня 1986 року. У березні 2004 року був обраний суддею апеляційного суду Вінницької області.

Так, 06 лютого 2014 року відповідно до ст. ст. 126, 131 Конституції України та ст. 109 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції від 07 липня 2010 року, позивачем подано заяву про відставку за власним бажанням до Верховної Ради України та Вищої ради юстиції через апеляційний суд Вінницької області.

07 лютого 2014 року заяву про відставку разом з доданими матеріалами апеляційним судом Вінницької області за №150/2-02/2014 було направлено на адресу Вищої ради юстиції.

В свою сергу, 18 березня 2014 року Вищою радою юстиції в порядок денний було внесено питання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, однак питання щодо звільнення позивача з посади судді вирішено лише 16 липня 2015 року відповідно до Постанови Верховної Ради України №636-VIII.

19 вересня 2014 року у ОСОБА_2 закінчились повноваження судді, оскільки йому виповнилося 65 років.

Так, з вересня 2014 року і по грудень 2014 року включно позивач отримував суддівську винагороду відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції чинній до 01.01.2015) (Закон №2453-VI). Проте, визначений Законом №2453-VI порядок нарахування щомісячної суддівської винагороди було змінено Законом №76-VIII, внаслідок чого з 01 січня 2015 року зменшено розмір щомісячної суддівської винагороди.

Згідно із розрахункового листа за січень 2015 року ОСОБА_2 виплачена суддівська винагорода в розмірі 1218,00 грн. з відрахуванням відповідних податків.

Позивач, вважаючи, що Законом України від 28 грудня 2014 року протиправно зменшено розмір його щомісячної суддівської винагороди, звернувся до суду. Позивач вважає, що акт цивільного законодавства не має зворотної дії в часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Тому норми ч. 9 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній з 01 січня 2015 року) не можуть поширюватись на правовідносини, що виникли до моменту набрання ними чинності.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що застосування ч. 9 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній з 01 січня 2015 року) відбувається шляхом безпосередньої дії вказаної правової норми (з 01 січня 2015 року), а не дії у ретроактивній формі. Тобто, дія норми ч. 9 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції, чинній з 01 січня 2015 року) не поширюється на відносини, які виникли до набрання їх чинності.

Також, на думку суду першої інстанції, вимоги позивача про стягнення з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Головного управління Державної казначейської служби України недоплаченої суддівської винагороди є безпідставними, оскільки зазначений відповідач в правовідносинах з позивачем не перебуває, зобов'язань щодо такого нарахування та виплати перед ним не має. Крім того, Головне управління Державної казначейської служби України та її територіальні органи здійснюють розрахунково-касове обслуговування розпорядників бюджетних коштів та проводить платежі лише за дорученням відповідного розпорядника коштів.

Колегія суду частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, визначальним актом, який регулює питання оплати праці суддів є Закон України "Про судоустрій і статус суддів" (чинний на момент виникнення спірних правовідносин); він встановлює гарантії незалежності суддів, включаючи їх матеріальне і соціальне забезпечення, у тому числі гарантії права щодо оплати праці. Відповідно до ч. 1 ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 129 Закону №2453-VI (у редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України "Про Конституційний Суд України". Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно із ст. 102 Закону №2453-VI, суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років.

Вища кваліфікаційна комісія суддів України не пізніш як за місяць до дня, зазначеного у частині першій цієї статті, зобов'язана повідомити Вищу раду юстиції про наявність підстави для звільнення судді.

При цьому, Вища рада юстиції вносить подання про звільнення судді у зв'язку з досягненням ним шістдесяти п'яти років до органу, який обрав або призначив суддю, не пізніш як за п'ятнадцять днів до дня, зазначеного у частині першій цієї статті.

Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Так, у лютому 2014 року позивач подав заяву про відставку за власним бажанням до Верховної Ради України та Вищої ради юстиції і 18 березня 2014 року Вищою радою юстиції в порядок денний було внесено питання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді у зв'язку з поданням заяви про відставку, однак питання щодо звільнення позивача з посади судді було вирішено Верховною Радою України лише 16 липня 2015 року при прийнятті постанови №№636-VIII.

При цьому, 19 вересня 2014 року позивачу виповнилось 65 років проте його не було звільнено.

28 грудня 2012 року Законом №76-VIII статтю 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доповнено частиною дев'ятою, якою передбачено, що судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.

Так, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачу з 01 січня 2015 року суддівська винагорода почала виплачуватись згідно з Законом №76-ІІІ - у розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №2453-VI суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання.

Пунктом 8 ч. 4 ст. 47 Закону №2453-VI визначено, що незалежність судді забезпечується, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.

При цьому, у ч. 6 згаданої норми Закону №2453-VI закріплено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Аналізуючи зазначені норми законодавства та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що позивачем вчасно вжито усіх залежних від нього заходів для того, щоб бути звільненим у відставку у зв'язку з досягненням 65-річного віку.

Проте, держава не змогла забезпечити виконання вимог ст. 102 Закону №2453-VI щодо своєчасного звільнення позивача та надання йому можливості своєчасно оформити та отримувати пенсійне або інше грошове забезпечення.

Більше того, держава переклала майнову відповідальність за свою бездіяльність безпосередньо на позивача, обмеживши Законом №76-ІІІ розмір його суддівської винагороди.

Відповідно до ст. 127 Конституції України професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Враховуючи вищенаведені норми, позивач опинився в умовах, коли без його волі істотно змінено умови праці щодо її оплати, він позбавлений можливості звільнитись та отримувати належне соціальне забезпечення, а також повноцінно реалізувати своє право на працю на іншому підприємстві, установі, організації тощо, тобто позивача позбавлено права на матеріальне забезпечення, яке, на його думку, його б влаштовувало.

Згідно з основними принципами незалежності судових органів, схваленими резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада та 13 грудня 1985 року, на кожну державу - члена ООН покладається зобов'язання виділяти відповідні кошти, які б давали змогу судовим органам належним чином виконувати свої функції. Незалежність судових органів гарантується державою і закріплюється в конституції або законах країни. Усі державні та інші установи зобов'язані поважати незалежність судових органів і дотримуватися її.

При цьому, недопустимість впливу на незалежність судді неодноразово підтверджено рішеннями Конституційного Суду України, зокрема у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 03 червня 2013 року №3-рп/2013.

В свою чергу, визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, у тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Таким чином, конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання). Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про Закон „Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і, таким чином, вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Так, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що Європейський суд з прав люди у своєму рішенні "Олександр Волков проти України" від 09 січня 2013 року посилається на доповідь Томаса Хаммарберга, Комісара з прав людини Ради Європи.

Так, у вказаній доповіді зазначено, що незалежність судової системи, що також передбачає незалежність кожного окремого судді, повинна бути захищена як на законодавчому, так і на практичному рівні. Комісар відзначив, що судді в Україні не захищені від зовнішнього тиску, в тому числі і політичного. Для усунення тих чинників, які роблять суддів вразливими і послаблюють їхню незалежність, необхідні рішучі дії в кількох напрямках. Влада повинна розглядати будь-які заяви про випадки неприпустимого політичного або іншого втручання в роботу судових органів і забезпечити ефективні засоби правового захисту.

При цьому, ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2015 року зупинено провадження у справі до вирішення питання Верховним Судом України стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності п.п. 1 п. 36 розділу І Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76- VIII від 28 грудня 2014 року та ч. 9 ст. 129 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в редакції, що була чинна з 01 січня 2015 року до 28 березня 2015 року.

Проте, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 02 жовтня 2015 року визнано, що підстави для звернення до Конституційного Суду України з вказаним вище конституційним поданням відсутні. Крім того, у вказаній постанові Верховний Суд України вказав, що положення ч. 9 ст. 129 Закону України №2453-VI зі змінами, внесеними згідно із Законом України №76-ІІІ, на сьогодні не є чинним.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Проте, Державна судова адміністрація України у передбачений Кодексом строк не попередила позивача про значне зменшення розміру суддівської винагороди та почала виплачувати її позивачу без попередження протягом січня - березня 2015 року.

Так, ст. 148 Закону №2453-VI визначено, що Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 Положення «Про Державну судову адміністрацію України", затвердженого Рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 року за №12, Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів, представляє суди у відносинах з іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування в межах повноважень, установлених законом.

Крім того, п. 16 ч. 4 Положення встановлено, що ДСА України відповідно до покладених на неї завдань здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, ДСА України та її територіальних управлінь.

Таким чином, Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів передбачених в Державному бюджеті на утримання суддів, то несе відповідальність за фінансове забезпечення кожного суду.

Згідно із Положенням про Міністерство фінансів України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №375, Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України і основним його завданням є розроблення і проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики та розроблення проекту Державного бюджету України.

Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента від 13 квітня 2011 року №460/2011. Відповідно до даного Положення, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України і основним його завданням є здійснення через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касового обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів.

Враховуючи всі наведені вище обставини колегія суддів дійшла висновку, що права позивача були порушені, а тому є підстави визнати протиправними дії саме Державної судової адміністрації України щодо виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Державної судової адміністрації України на користь позивача недоплачену суддівську винагороду щомісячно в сумі 16003, 71 грн., яка заявлена в межах позовних вимог та згідно наданих позивачем письмових доказів є обгрунтованою, за період з січня 2015 року по 31 березня 2015 року.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Міністерства фінансів України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з Головного управління Державної казначейської служби України недоплаченої суддівської винагороди, оскільки зазначений відповідач в правовідносинах з позивачем не перебуває, зобов'язань щодо такого нарахування та виплати перед ним не має. При цьому, головним розпорядником коштів, передбачених у держаному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції, є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду. Таким чином, стягнення з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів з Головного управління Державної казначейської служби України ОСОБА_2 недоплаченої суддівської винагороди є безпідставним, оскільки акти бюджетного законодавства не передбачають повноваження Мінфіну щодо списання коштів з відповідних рахунків Державного казначейства України, для подальшого перерахунку з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а також враховано не всі встановлені у справі обставини, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення адміністративного позову частково.

Крім того, п. 2 ч. 1 ст. 256 КАС України визначено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про необхідність звернути постанову суду до негайного виконання у межах стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України вказує, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно пп. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2015 року, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства фінансів України, Державної судової адміністрації України, треті особи на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет позову, - Головне управління Державної казначейської служби України, апеляційний суд Вінницької області, про визнання дій протиправними та стягнення суддівської винагороди, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України щодо виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати.

Стягнути з Державної судової адміністрації України на користь ОСОБА_2 недоплачену суддівську винагороду щомісячно в сумі 16003,71 грн. за період з січня 2015 року по 31 березня 2015 року.

Звернути постанову суду до негайного виконання у межах стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 16 листопада 2015 року.

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Біла Л.М.

Гонтарук В. М.