Ухвала суду № 53536230, 10.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2015 р. Справа № 121868/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника відповідача Боднар Л.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Експрес-Дрофа» до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області про скасування податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

04.05.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Експрес-Дрофа» (надалі - ТзОВ «Експрес-Дрофа») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області (надалі - ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0000342350 від 23.03.2012 року та податкову вимогу №210 від 06.04.2012 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки дійсність господарських операцій, що мали місце між ТзОВ «Експрес-Дрофа» та ПП «Львівкомфортгруп-К» з приводу купівлі (постачання) товару та надання послуг, підтверджуються належними первинними документами, які відповідають вимогам до первинних документів, встановлених Законом України «Про бухгалтерський облік». Зазначає, що невиконання контрагентом - продавцем (постачальником) вимог податкового законодавства при фактичному здійсненні господарської операції не є підставою для притягнення до відповідальності позивача.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення №0000342350 від 23.03.2012 року, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ ТзОВ «Експрес-Дрофа» у розмірі 188436 грн. та штрафні санкції у розмірі 47109 грн. та податкову вимогу №210 від 06.04.2012 року.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що висновки органу державної податкової служби, викладені в акті перевірки про безпідставність віднесення до складу податкового кредиту сум коштів, сплачених в результаті здійснення господарських операцій з ПП «Львівкомфортгруп-К» не є достатньо обґрунтованими та не знайшли свого підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, працівниками ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТзОВ «Експрес-Дрофа» з питань повноти формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ПП «Львівкомфортгруп-К» за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої складено акт № 165/230/32408626 від 29.02.2012р. (а.с.9-23).

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.2.3 п.7.2, пп. 7.4.1, пп 7.4.4, пп 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 1, п.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст..228, ст..626, ст..629, ст..655, ст..658, ст..662 ЦК України в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за період 01.01.2012р.- 31.12.2010 р. на суму -188436 грн. В акті зазначається, господарські операції між ТзОВ «Експрес-Дрофа» та ПП «Львівкомфортгруп-К» не мали реального характеру.

На підставі акту перевірки ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області винесено податкове повідомлення-рішення №0000342350 від 23.03.2012 року, яким визначено податкове зобов'язання з ПДВ у розмірі 188436 грн. та штрафні санкції у розмірі 47109 грн. (а.с.7).

З матеріалів справи також слідує, що ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області на адресу ТзОВ «Експрес-Дрофа» скерована податкова вимога №210 від 06.04.2012 року у розмірі 47109 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та податкової вимоги з таких підстав.

В період, що перевірявся, платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначались Законом України «Про податок на додану вартість» (у відповідній редакції).

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку - це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до п. 1.7, п. 1.8 цієї статті податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом, а бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 ст. 7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

Підпунктом 7.7.10 цього пункту передбачено, що джерелом сплати бюджетного відшкодування (у тому числі бюджетного боргу) є загальні доходи Державного бюджету України. Забороняється обумовлювати або обмежувати виплату бюджетного відшкодування наявністю або відсутністю доходів, отриманих від цього податку в окремих регіонах України.

При цьому відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 цього Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з наведеними нормами правомірність віднесення позивачем вказаних сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту за вказані податкові періоди підтверджує його право на бюджетне відшкодування цього податку.

Також аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що формування підприємством податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Одночасно колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що також необхідно встановити факт реальності господарських операцій, тобто фактичне поставлення товарів (послуг).

При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Отже, для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

На підставі зазначених обставин колегія суддів вважає висновки відповідача викладені в акті перевірки необґрунтованими з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що фактичне здійснення господарських операцій між ТзОВ «Експрес-Дрофа» та ПП «Львівкомфортгруп-К», а також проведення позивачем розрахунків за отримані товари і послуги, підтверджується наступними доказами, наданими позивачем та дослідженими судом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, між ТзОВ «Експрес-Дрофа» та ПП «Львівкомфортгруп-К» було укладено договір № 23-12/П-09 від 23.12.2009 року.

Відповідно пп.1.1.1 та пп.1.1.2. вказаного договору ПП «Львівкомфортгруп-К» бере на себе зобов'язання виконати послуги по встановленню та ремонту пусконалагоджувального обладнання об'єктів договору та надати послуги по ремонту тепловоза ТЕМ-2У, 1986 року побудови.

Згідно пп.1.5 вказаного договору об'єктом договору є обладнання для прибирання KARCHER, PulsFOG, OERTZEN та ін.

Умовами договору передбачено, що послуги по встановленню та ремонту пусконалагоджувального обладнання полягають у здійсненні підготовчих дій для первинного чи чергового введення в експлуатацію об'єкту договору Договору, а саме: у здійсненні діагностики та налагодження усіх комплектуючих , приладів, агрегатів, механізмів, вузлів (блоків), запчастин - (надалі матеріально-технічні ресурси); підготовці до використання, введенні у експлуатацію даного об'єкту Договору; наданні консультацій, інструктажів, пояснень щодо правил експлуатації та експлуатаційних обмежень об'єкту договору.

Також умовами договору передбачено, що послуги по ремонту тепловоза ТЕМ-2У полягають у здійсненні підготовчих, оглядових, ремонтних дій, а саме у здійсненні огляду та ремонту комплектуючих, приладів, механізмів, вузлів, запчастин та ін. тепловоза типу ТЕМ-2У.

На підтвердження виконання умов договору ТзОВ «Експрес-Дрофа» та ПП «Львівкомфортгруп-К» було складено акт прийому - передачі виконаних робіт № 1 від 29.01.2010 року щодо виконання робіт з перевірки та ремонту пусконалагоджувального обладнання в січні 2010 року та акт прийому - передачі виконаних робіт № 2 від 29.01.2010 року щодо виконання робіт по ремонту тепловоза ТЕМ - 2У, акт здачі - прийняття виконаних робіт № 1230 про встановлення та ремонт обладнання.

Оглянувши зазначені вище акти про виконану роботу, колегія суддів вважає, що дані документи містять чіткий та достатньо деталізований перелік наданих позивачу послуг, строки і спосіб їх надання, а також вартість наданих послуг.

В свою чергу в матеріалах справи містяться податкові накладні виписані згідно договору 23-12/П-09 від 23.12.2009 року.

Крім того, між ТзОВ «Експрес-Дрофа» та ПП «Львівкомфортгруп-К» були укладені договори постачання запасних частин та металоконструкцій за №28/12/3-09 від 28.12.2009 року, 11/01/3-10 від 11.01.2012 року, 18/011/3-10 від 18.01.2010 року, 20/01/3-10 від 20.01.2012 року

Дійсність і правомірність зазначених вище договорів і реальний характер господарських зобов'язань, здійснених сторонами на їх виконання підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а саме: специфікаціями до вказаних договорів, податковими і видатковими накладними.

Розрахунки з постачальниками товарів і послуг (робіт) були здійснені позивачем в безготівковій формі, що підтверджується наданими ним копіями видаткових накладних.

Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до умов вищезазначених договорів постачання товару здійснювалось на умовах франко - склад Покупця (ТзОВ «Експрес-Дрофа»), а транспортні витрати брав на себе Постачальник (ПП «Львівкомфортгруп-К»). Разом з тим, договором передбачено, що товар відвантажувався Постачальником орендованим транспортом на склад Покупця.

З наведених вище документів слідує, що всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, виписані ПП «Львівкомфортгруп-К» позивачу податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідав чинному на момент їх видання законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ПП «Львівкомфортгруп-К».

Факт надмірної сплати податку на додану вартість постачальнику товарів (робіт, послуг) відповідачем не оспорюється.

В свою чергу, з матеріалів справи слідує, що позивачем було використано вищезгаданий тепловоз ТЕМ - 2У, послуги по ремонту якого надавались контрагентом, у своїй господарській діяльності, а саме відповідно до договору № 31-05/Т-10 від 21.05.2010 року укладеного між ТзОВ «Експрес-Дрофа» та ТзОВ «ЖелДорТранс-Актобе» (а.с.173).

Поряд з тим, колегія суддів зазначає, що доводи ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області про відсутність у ПП «Львівкомфортгруп-К» трудових ресурсів, основних засобів, майна не спростовують фактичне виконання спірних операцій з поставки, оскільки специфіка підприємницької діяльності з купівлі-продажу товару, полягає у тому, що підприємству, яке реалізує товарно-матеріальні цінності та є перепродавцем товару, як правило, не вимагається ані значної кількості працівників, ані наявності основних засобів, складських приміщень та транспорту для виконання взятих на себе зобов'язань. Особливістю поставки товару за участю транзитних постачальників є те, що даний вид діяльності може здійснюватися без попереднього зберігання товару, а перевезення виконуватися транспортними засобами, що належать третім особам (як це фактично і було у розглядуваному випадку).

Безтоварність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких первинних документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

При цьому, з акту перевірки слідує, що, під час перевірки будь - які первинні документи ПП «Львівкомфортгруп-К» не досліджувалися. Тобто, фактично висновки ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області щодо допущених ТзОВ «Експрес-Дрофа» порушень податкового законодавства мотивовані результатами перевірки його контрагента (ДПІ у Пустомитівському районі Львівської області), що також не заперечується відповідачем у справі.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Щодо доводів апелянта про те, що із наданих позивачем документів неможливо встановити, чи пов'язані надані виконавцем замовнику послуги за вказаними вище договорами з веденням його господарської діяльності, колегія суддів зазначає наступне.

Господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

А зі змісту пп. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Не є обов'язковим, аби економічний ефект спостерігався негайно після вчинення операції. Не виключено, що такий ефект настане в майбутньому. Також не виключено, що в результаті об'єктивних причин економічний ефект може не настати взагалі. Зокрема, операція може виявитися збитковою, і це є одним із варіантів нормального перебігу подій при здійсненні господарської діяльності. Поряд з цим обов'язково повинен бути намір платника податків отримати відповідний економічний ефект, тобто господарська операція принаймні теоретично (за умови досягнення поставлених завдань) має передбачати можливість приросту або збереження активів чи їх вартості.

Також колегія суддів враховує, що відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент здійснення господарських операцій з позивачем ПП «Львівкомфортгруп-К» було зареєстровано у встановленому порядку, не було виключено з ЄДРПОУ, перебувало на обліку в органах державної податкової служби та було зареєстровано платником податку на додану вартість, здійснювало господарську діяльність відповідно до законодавства.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального отримання ТзОВ «Експрес-Дрофа» товарів та робіт (послуг) від ПП «Львівкомфортгруп-К», підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з цими контрагентами за період, що перевірявся, а також віднесення витрат по спірних господарських операціях до складу валових витрат.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції щодо безпідставності посилань позивача на акт перевірки від 23.11.2010 року № 609/23-2/32408626, оскільки під час такої перевірки не досліджувались господарській відносини між ТзОВ «Експрес-Дрофа» та ПП «Львівкомфортгруп-К».

Щодо тверджень податкового органу про нікчемність зазначених вище договорів, укладених між ТзОВ «Експрес-Дрофа» та ПП «Львівкомфортгруп-К», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ст. 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 228 цього Кодексу правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, для висновку про нікчемність зазначених вище договорів виконання електромонтажних робіт на будівельних об'єктах необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що податковим органом не доведено наявності у позивача та/чи його контрагента умислу при укладенні ними договорів, що завідомо суперечать інтересам держави та суспільства або порушує публічний порядок. Зазначені договори були укладені саме з метою здійснення передбаченої законом підприємницької діяльності, зобов'язання за ним виконані сторонами належним чином, а тому дані договори не можуть розглядатися як нікчемні.

Отже, оскільки не було встановлено нікчемність зазначених вище договорів, то відповідно не можна застосовувати наслідків нікчемного правочину.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0000342350 від 23.03.2012 року та податкової вимоги №210 від 06.04.2012 року.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року у справі № 2а-3864/11/1370 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін