Постанова № 53535562, 16.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

16 листопада 2015 року № 826/13182/15

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Гарник К.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиноюдо Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування рішення та вимоги

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18 червня 2015 року № Ю-0736;

- визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18 червня 2015 року № 0029641702.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі № 826/13182/15, закінчено підготовче провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні на 21 липня 2015 року.

У судовому засіданні 21 липня 2015 року представник позивача підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його. Представник відповідача у судовому засіданні заперечив проти адміністративного позову.

Після розгляду адміністративного позову та доданих до нього матеріалів, всебічного і повного встановлення всіх фактичних обставин, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що на підставі направлень від 20 квітня 2015 року №№ 2190, 2191, 2192, 2193, 2194, 2195, 2196, 2231 та згідно наказу від 09 квітня 2015 року № 601, відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, статті 77, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України проведено планову виїзну перевірку Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною «Укрекоресурси» (код ЄДРПОУ 20077743) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2014 року, за результатом якої складено акт перевірки від 18 червня 2015 року № 769/26-53-22-02-21/20077743.

Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення, зокрема:

підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14, підпункту 164.1.2 пункту 164.1, підпункту 164.2.2, підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб на суму 6952,43 грн.;

статей 7 та 8 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", в результаті чого, підприємством занижено фонд оплати праці на суму 48080,45 грн. (та підприємством не нарахований ЄСВ на фонд оплати праці в розмірі 36,92% (відповідно до класу професійного ризику) - 17751,30 грн. та неутримано ЄСВ в розмірі 3,6% з фонду оплати праці застрахованих осіб - 1730,30 грн.) на загальну суму 276398,88 грн.

На підставі вищезазначеного висновку контролюючим органом винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 18 червня 2015 року № Ю-0736 на суму 19482,20 грн. та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18 червня 2015 року № 0029641702, яким визначено штраф у розмірі 9741,10 грн.

Підставою для формування оскаржуваних рішень стали висновки контролюючого органу, щодо неутримання підприємством податку на доходи фізичних осіб - працівників підприємства, отриманого ними як додаткове благо, у вигляду відшкодування коштів за авіаквитки згідно авансових звітів № АО-00141 від 26 травня 2012 року, № АО-00344 від 22 грудня 2012 року та № АО-0000116 від 13 квітня 2013 року за відсутності наказів по підприємству про відрядження та посадочних квитків та не утримання податку на доходи працівників підприємства, отриманого платниками податку від працедавця у формі оплати за послуги мобільного зв'язку (послуги міжнародного роумінгу), що призвело до заниження ЄСВ у розмірі 36,92% на суму 17751,30 грн. та у розмірі 3,6 % на суму 1730,90 грн.

Позивач не погоджуючись із оскаржуваними рішенням про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску рішень та вимогою про сплату боргу, звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, суд приходить до наступного.

Відповідно до п. 164.2.17 статті 164 Податкового кодексу України, додатковим благом вважається дохід, отриманий платником податку у вигляді, зокрема, суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов'язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом.

При цьому, відповідно до пункту 140.1.7 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України, витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті), оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), на найм інших жилих приміщень, оплату телефонних розмов, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкове страхування, інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, в тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат.

Зазначені в абзаці першому цього підпункту витрати можуть бути включені до складу витрат платника податку лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Пунктом 167.1 ст. 167 Податкового кодексу України визначено, що ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри. Якщо база оподаткування, яка визначена з урахуванням норм пункту 164.6 статті 164 цього розділу щодо доходів, зазначених в абзаці першому цього пункту, в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

Згідно пп. 171.1 п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до п. «а» 171.2 ст. 171 Податкового кодексу України, особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14 .1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Згідно п. «а» 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Згідно зі статтею 121 Кодексу законів про працю України, працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.

Згідно із пунктом 1 розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 1998 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 31 березня 1998 року за № 218/2658, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади, підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, відрядження за кордон здійснюється відповідно до наказу (розпорядження) керівника підприємства після затвердження технічного завдання, в якому визначаються мета виїзду, завдання та очікувані результати відрядження, строк, умови перебування за кордоном (у разі поїздки за запрошенням подається його копія з перекладом), і кошторису витрат. Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати 60 календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.

Згідно із пунктом 7 розділу ІІІ Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, за час перебування у відрядженні працівникові відшкодовуються витрати:

а) на проїзд (у тому числі на перевезення багажу, бронювання транспортних квитків, оплату аеропортних зборів, користування постільними речами в поїздах) до місця відрядження і назад, а також за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті);

б) на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях в межах затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 N 98 граничних сум витрат на найм житлового приміщення, встановлених з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат за користування телефоном, холодильником, телевізором та інших витрат (крім витрат на побутові послуги та витрат на оплату податку на додану вартість);

в) на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), але не більш як 10 відсотків сум добових витрат для держави, до якої відряджається працівник, визначених у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 N 98, за всі дні проживання;

г) на бронювання місць у готелях (мотелях) у розмірах не більш як 50 відсотків вартості місця за добу;

ґ) на оформлення закордонних паспортів;

д) на оформлення дозволів на в'їзд (віз);

е) на оплату вартості страхового поліса життя або здоров'я відрядженого працівника або його цивільної відповідальності (у разі використання транспортного засобу при здійсненні відрядження) за наявності його оригіналу з відміткою про сплату страхового платежу, якщо згідно із законами держави, до якої відряджається працівник, або держав, територією яких здійснюється транзитний рух до зазначеної держави, необхідно здійснити таке страхування;

є) на обов'язкове страхування та інші документально оформлені витрати, пов'язані з правилами в'їзду та перебування в місці відрядження (у тому числі будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку із здійсненням таких витрат);

ж) на оплату службових телефонних розмов (у розмірах, погоджених з керівником);

з) на оплату комісійних витрат у разі обміну валюти.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона та документа про сплату за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих із готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, контролюючим органом під час перевірки встановлено неутримання Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною податку на доходи фізичних осіб - працівників підприємства, отриманого ними як додаткове благо, у вигляду відшкодування коштів за авіаквитки згідно авансових звітів № АО-00141 від 26 травня 2012 року, № АО-00344 від 22 грудня 2012 року та № АО-0000116 від 13 квітня 2013 року за відсутності наказів по підприємству про відрядження та посадочних квитків.

Однак, на спростування доводів контролюючого органу, позивачем надано відповідні авансові звіти, яких вбачається наступне:

- авансовий звіт № АО-ООН1 від 29 травня 2012 року, в якому відображено відшкодування коштів в розмірі 1 700,00 грн. за авіаквитки напрямом Київ-Львів-Київ, що підтверджується квитанцією №11822.664.1 від 29 травня 2012 року, електронним авіаквитком від 29 травня 2012 року, посадковими талонами від 31 травня 2012 року, наказом Підприємства від 30 травня 2012 року № 30-вд Про відрядження ОСОБА_1 та посвідченням про відрядження № 79 від 29 травня 2012 року;

- авансовий звіт № А0-00344 від 22 жовтня 2012 року, в якому відображено відшкодування коштів в розмірі 4 250,00 грн. за авіаквитки напрямом Київ-Будапешт-Київ, що підтверджується розрахунковою квитанцією № 003173, наказом Підприємства від 24 жовтня 2012 року № 139-вд Про відрядження ОСОБА_1, посадковим талоном Київ-Будапешт від 25 жовтня 2012 року, посадковим талоном Будапешт-Київ від 31 жовтня 2012 року 2012, відмітками в закордонному паспорті;

- авансовий звіт № А0-0000116 від 13 квітня 2013 року відображено відшкодування коштів в розмірі 3 482,00 грн. за авіаквитки напрямом Київ-Лондон-Київ, що підтверджується розрахунковою квитанцією № 005472, посадковим талоном Київ-Лондон від 24 квітня 2013 року, посадковим талоном Лондон-Київ від 28 квітня 2013 року, наказом Підприємства від 23 квітня 2013 року № 67- від Про відрядження ОСОБА_1, відмітками в закордонному паспорті.

Відтак, наданими доказами позивачем спростовано висновки контролюючого органу щодо неутримання позивачем податку на доходи фізичних осіб - працівників підприємства, отриманого ними як додаткове благо, у вигляду відшкодування коштів за авіаквитки згідно зазначених авансових звітів, у зв'язку з відсутністю наказів по підприємству про відрядження та посадочних квитків.

Крім того, контролюючим органом під час перевірки Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною було встановлено не утримання податку на доходи працівників підприємства, отриманого платниками податку від працедавця у формі оплати за послуги мобільного зв'язку (послуги міжнародного роумінгу), що призвело до заниження ЄСВ у розмірі 36,92% на суму 17751,30 грн. та у розмірі 3,6 % на суму 1730,90 грн.

За посиланням контролюючого органу суми, сплачені за послуги міжнародного роумінгу за працівників підприємства, які в цей період перебували у відрядженні за кордоном, прирівнюється як додаткове благо надане роботодавцем та є таким, що підлягає оподаткуванню.

Однак, суд не погоджується з такими доводами контролюючого органу, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, позивач не надає своїм працівникам послуги мобільного зв'язку (роумінгу) і не має можливості їх надавати у зв'язку з тим, що відповідно до частини 3 статті 42 Закону України «Про телекомунікації» надання послуг мобільного зв'язку підлягає ліцензуванню.

Використання послуг мобільного зв'язку є виробничою необхідністю при виконанні фізичними особами-співробітниками позивача, своїх посадових обов'язків і не є отриманими додатковими благами, оскільки безпосередньо пов'язані з виробничою діяльністю самого позивача, а не конкретних фізичних осіб.

Таким чином, використання позивачем мобільних телефонів не підпадає під визначення додаткового блага і не може вважатися додатковим благом, а є лише способом забезпечення виконанням працівниками позивача своїх трудових обов'язків, тобто витратами на організацію та ведення діяльності позивача.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України 08 травня 2010 року у справі № К-4877/08.

У свою чергу, акт перевірки не містить інформації про те, по яким саме працівникам, за який період та на підставі яких документів здійснено нарахування єдиного внеску.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про протиправність формування контролюючим органом податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) на суму 19482,20 грн., а тому позовна вимога про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18 червня 2015 року № Ю-0736 є обґрунтованою, доведеною та такою, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18 червня 2015 року № 0029641702, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регулюється Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI (далі по тексту - Закон № 2464-VI).

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

П. 4 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов'язаний подавати звітність до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2464-VI, обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цимЗаконом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно п. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI, платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок та вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

За донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску (п. 3 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464-VI).

Відповідно до ч. 4 ст. 25 Закону № 2464-VI, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначена Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 455 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 19 вересня 2013 р. за № 1622/24154, що діяла на момент виникнення спірних справовідносин.

Відповідно до п. 6.2 Інструкції, сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена платниками у строки, визначені відповідно до Закону підпунктом 6 пункту 4.3, абзацом другим підпункту 2, підпунктом 3 пункту 4.5 та підпунктом 2 пункту 4.6 розділу IV цієї Інструкції, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Згідно п. 7.1 Інструкції, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Відповідно до п. 7.2.3 Інструкції, за донарахування органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску. Для розрахунку зазначеного штрафу кількість звітних періодів розраховується, починаючи з місяця, на який припадає термін подання звітності за період, за який донараховано (обчислено) суми єдиного внеску, та закінчуючи місяцем, на який припадає отримання таким платником акта перевірки від органу доходів і зборів або в якому він подав звітність, де зазначено такі донараховані суми. Якщо за результатами перевірки виявлено в окремих місяцях суми донарахованого (своєчасно не обчисленого) єдиного внеску, то за кожне таке донарахування (кожний місяць) відповідно до Закону накладається штраф у таких порядку та розмірах:

для дотримання вимог щодо максимального розміру (50 відсотків) штрафу:

визначається сукупно сума донарахувань за всіма звітними періодами, в яких вони виявлені;

визначається сукупно сума штрафу за всіма звітними періодами, у яких виявлені донарахування та за якими нараховано такі штрафи;

здійснюється обрахування максимального розміру штрафу від сукупної суми донарахувань та порівнюється із фактично нарахованою сумою штрафів, визначеною сукупно за всі звітні періоди, в яких донараховано суми єдиного внеску.

До сплати визначаються суми штрафів, що не перевищують максимальний їх розмір, визначений цим підпунктом. При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за формою згідно з додатком 10 до цієї Інструкції. Підставою для прийняття відповідного рішення є акт перевірки платника єдиного внеску

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган дійшов висновку про заниження позивачем фонду оплати праці, що призвело до заниження сплаченої суми податку на доходи фізичних осіб та вплинуло на процес нарахування, утримання та сплати до бюджету єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Однак, враховуючи, що позивач, в установленому порядку підтвердив факт господарського характеру витрат на міжнародний роумінг та виплати за авіаквитки, суд приходить до висновку про протиправність рішення про застосування штрафних санкцій за нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18 червня 2015 року № 0029641702, та як наслідок його скасування.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2014 року № 826/16186/14

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, на думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість підстав для прийняття спірних рішень з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною підлягає задоволенню.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Адміністративний позов Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною задовольнити повністю.

2.Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 18 червня 2015 року № Ю-0736.

3. Визнати протиправним та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій за нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 18 червня 2015 року № 0029641702.

4. Судові витрати в сумі 182,70 грн. присудити на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (код ЄДРПОУ 20077743) за рахунок Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.Ю. Гарник