Постанова № 53527386, 09.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2015 р. Справа№ 910/8201/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Мартюк А.І.

Новікова М.М.

секретар: Горбунова М.Є.

представники:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: не з'явився;

від відповідача-2: не з'явився;

розглядаючи у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби

на рішення Господарського суду міста Києва

від 15.06.2015р.

у справі №910/8201/15-г (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Знам'янський

агрохім"

до 1) Київської міської митниці Державної фіскальної служби

2) Державної казначейської служби України

про стягнення 162 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Знам'янський агрохім" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (далі - відповідач-1) та Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2) про стягнення з відповідача-1 збитків за простій транспортних засобів у розмірі 162 000,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що позивач зазнав збитків внаслідок неправомірних дій відповідача-1, які полягали у безпідставному затриманні транспортних засобів позивача при проходженні митного контролю.

Відповідач-1 проти позову заперечував, наголошуючи на необґрунтованості та непідтвердженості позовних вимог належними доказами. Зокрема, відповідач-1 зазначав наступне:

- товар, який позивач переміщував через митницю, був вказаний у сертифікаті якості, як вид добрива, але відповідно до відповіді Міністерства екології та природних ресурсів України на запит відповідача-1 сульфат магнію відноситься до агрохімікатів та потребує державної реєстрації в Мінприроди України згідно із Законом України «Про пестициди і агрохімікати» та в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1996р. №295 «Порядок проведення державних випробувань, державної реєстрації та перереєстрації, видання переліків пестицидів та агрохімікатів, дозволених до використання в Україні»;

- ОСОБА_3 (директор позивача) вчинив дії, що виразилися у переміщенні товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з поданням органу доходів і зборів як підстави для переміщення товарів документів, що містять неправдиві відомості щодо найменування товарів, тобто вчинив порушення митних правил, передбачених ч.1 ст. 483 Митного кодексу України;

- зважаючи на відсутність державної реєстрації ввезених агрохімікатів, 20.09.2013р. директор позивача направив відповідачу-1 заяву №5, в якій, посилаючись на економічну недоцільність, просив надати дозвіл на розміщення товару в митний режим ЕК 11АА, а 25.09.2013р. подав митну декларацію для вивезення товарів за межі митної території України;

- ДПІ у Печерському районі м. Києва склала Акт про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента позивача ТОВ «Солус» (покупця сульфату магнію) за період з 01.03.2013 по 31.07.2013р. Згідно з Актом перевірки фінансово-господарська діяльність ТОВ «Солус» здійснювалася поза межами правового поля. Перевіркою не підтверджується реальність проведення господарських операцій між платниками податків та ТОВ «Солус», оскільки перевіркою виявлено документування зазначених операцій та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності;

- позивач не надав доказів виставлення йому претензії про сплату 162 000,00 грн. та сплати цих коштів;

- позивач не звертався до відповідача-1 з претензією про відшкодування збитків до звернення з позовом до суду.

Відповідач-2 явку свого представника в судові засідання не забезпечив, відзиву на позов не надав, у зв'язку з чим справа розглядалася місцевим господарським судом на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2015р. у справі №910/8201/15-г позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача-2 на користь позивача 34 000,00 грн. збитків, завданих відповідачем-1, та 680,00 грн. витрат на сплату судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим судовим рішенням, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015р. у справі №910/8201/15-г в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач-1 зазначав наступне:

- у відповідача-1 були обґрунтовані підстави для вилучення товару та розміщення на складі митниці;

- судовими рішеннями в рамках розгляду справ про порушення митних правил не було встановлено незаконність протоколів про порушення митних правил чи протиправність дій відповідача-1;

- оскільки в справі відсутні докази протиправної поведінки (дій) відповідача-1, то в даному випадку відсутній повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування збитків.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.08.2015р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Зеленін В.О., Тарасенко К.В.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2015р.

Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Тарасенко К.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Тарасенко К.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 21.09.2015р.

В судове засідання 21.09.2015р. з'явився лише представник позивача. Представники відповідача-1 та відповідача-2 не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.09.2015р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.11.2015р.Розпорядженням заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015р. було змінено склад суду та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження колегії суддів у складі головуючого судді Зубець Л.П., суддів: Мартюк А.І., Новікова М.М. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 09.11.2015р.

Представники сторін у судове засідання 09.11.2015р. не з'явилися, про поважність причин нез'явлення суд не повідомили, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін у судові засідання не була визнана судом обов'язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін про місце, дату і час судового розгляду, колегія суддів визнала за можливе розглядати справу у відсутності представників сторін за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні 09.11.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

15.08.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик", як експедитором, та позивачем, як клієнтом, було укладено договір про надання транспортно-експедиторських послуг №ЕК01127 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 17-20).

За умовами Договору (п.п.1.1, 1.3) експедитор зобов'язується за плату і за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених Договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Сторони погодили, що експедитор має право від свого імені або від імені клієнта укладати договори перевезення, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Конкретні умови по кожному замовленню оформлюються заявками клієнта, в яких передбачаються конкретні умови для належного виконання умов Договору.

В розділі 2 Договору наведено перелік обов'язків сторін Договору, згідно з п.2.1.6 якого на вантаж, який надається для перевезення, клієнт своєчасно організовує і забезпечує оформлення товаротранспортних накладних та інших супроводжувальних документів в залежності від виду вантажу і його специфічних особливостей (ветеринарні та санітарні свідоцтва, свідоцтва про якість (відповідність), довідки, паспорти та ін.). До прибуття транспортного засобу під завантаження підготувати вантаж до перевезення (упакувати, опломбувати, нанести маркування, виписати в разі необхідності перепустки на право проїзду транспортного засобу до місця завантаження і на право вивезення вантажу з місця завантаження). Відповідальність за відсутність спеціального маркування вантажу у разі необхідності проведення останнього покладається на клієнта. Кількість місць, вага, вартість наданого клієнтом вантажу приймається за кількістю місць, вазі і вартості, які вказані у транспортних документах. Якість та кількість вантажу повинні бути підтверджені відповідними сертифікатами якості (відповідності) та специфікацією виробника (продавця). Перераховані вище документи передаються представником клієнта водієві транспортного засобу разом з вантажем, який надається для перевезення. До прибуття транспортного засобу на міжнародні пункти пропуску (МПП) підготувати, оформити всі необхідні документи та подати їх на МПП для безперешкодного оформлення вантажу в цих МПП. Копії документів та інформацію надати експедитору.

В розділі 4 Договору погоджено відповідальність за невиконання чи неналежне виконання умов Договору, згідно з п.4.4 якого за кожну почату добу простою транспортного засобу при завантаженні, розвантаженні, проходженні МПП тощо внаслідок невиконання чи неналежного виконання п.2.1.6, невірного та невчасного оформлення товаротранспортних та інших супровідних документів залежно від виду вантажу і його специфічних особливостей (ветеринарні, санітарні свідоцтва, свідоцтва про якість (відповідність), попередня декларація, попереднє повідомлення, лист узгодження і т.д.) внаслідок порушення клієнтом (вантажоодержувачем) митного (відсутності чи невірного оформлення в установчому порядку транзитних дозволів по країнам транзиту), податкового законодавства країни завантаження, країн транзиту чи країни розвантаження вантажу (несплати у встановленому порядку митних зборів, акцизного збору чи інших обов'язковий платежів і т.д.) клієнт сплачує експедитору штраф в розмірі 1 500,00 грн.

На виконання умов Договору на підставі заявки №06/09 від 06.09.2013р. (том справи - 1, аркуш справи - 21) експедитор надав шість автотранспортних засобів №ВХ5071ВЕ/ВХ5549ХТ, №ВХ7795ВН/ВХ6825ХТ, РЕНО №54301ТС/ВС3164ХХ, №ВС6822СР/ВС3109ХТ, №ВС9940ЕА/ВС2054ХР4 та №ВС9938ЕА/ВС2057ХР для здійснення погодженого перевезення за маршрутом: Хімічне підприємство "SIARKOPOL" TARNOBZERG sp.z.o.o., 39-400 Tarnobzerg, ul. Chemichna, 3 - Житомирська область, Брусилівський район, с. Дивін.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що 09.09.2013р. та 11.09.2013р. в зоні діяльності Львівської митниці з Польщі наданими Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик" транспортними засобами на митну територію України було ввезено товар, а саме: продукт "Siarczan Magnezu Granulowany MgS 21-30" (штучний сульфат магнію гранульований), який переміщувався на підставі відповідних товаросупровідних документів. Продавцем товару виступило Хімічне підприємство "SIARKOPOL" TARNOBZERG sp.z.o.o., зареєстроване в Польщі за адресою: 39-400 Tarnobzerg, ul. Chemichna, 3", а покупцем - позивач.

При проходженні позивачем митного контролю представниками Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, правонаступником якої є позивач, було вилучено вищезгаданий товар із наданими позивачу Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик" транспортними засобами та складено відносно директора позивача ОСОБА_3 протоколи про порушення митних правил.

Вказані дії органу митної служби призвели до простою транспортних засобів з вини позивача, як клієнта за укладеним з Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик" Договором.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик" направило позивачу претензію №03/10/13-1 від 13.10.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 245-246), в якій просило сплатити штрафні санкції у розмірі 162 000,00 грн. за простій транспортних засобів тривалістю 18 діб.

Позивач задовольнив претензію Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик" та оплатив штраф в сумі 162 000,00 грн.

Позивач вважає, що сплачений ним штраф є збитками, оскільки позивач не порушував митних правил, що було встановлено в судовому порядку, а дії відповідача-1 були неправомірними.

Позивач звернувся до відповідача-1 з претензією, в якій вимагав відшкодувати 162 000,00 грн. збитків. Однак звернення позивача було залишене відповідачем-1 без належного реагування.

Враховуючи відмову відповідача-1 в добровільному порядку відшкодувати збитки, завдані внаслідок його неправомірних дій, позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення з відповідача-1 вказаної суми збитків.

Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими лише в частині стягнення з з відповідача-2 на користь позивача 34 000,00 грн. збитків. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

В ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з положеннями ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

Статтею 924 Цивільного кодексу України встановлено, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно з положеннями ст. ст. 1, 2, 18 Конвенції "Про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів" від 19.05.1956р. перевізник несе відповідальність за повну або часткову втрату вантажу або за його пошкодження, що сталося в проміжок часу між прийняттям вантажу до перевезення і його здачею, а також за запізнення доставки. Перевізник звільняється від цієї відповідальності, якщо втрата вантажу, його пошкодження або запізнення сталися з вини правомочної за договором особи, внаслідок наказу останньої, не викликаною будь-якою провиною перевізника, яким-небудь дефектом самого вантажу або обставинами, уникнути які перевізник не міг і наслідки яких він не міг передбачити. На перевізнику лежить тягар доказу того, що втрата вантажу, його пошкодження або запізнення були викликані обставинами, зазначеними у пункті 2 статті 17.

Як уже зазначалося раніше, предметом розгляду у даній справі є вимоги про стягнення збитків, завданих внаслідок неправомірних дій відповідача-1. Позивач стверджує, що неправомірне вилучення товару, який він перевозив за допомогою наданих йому Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик" транспортних засобів, призвело до безпідставного простою, за що до позивача були застосовані штрафні санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з п.8 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

В своїх запереченнях на позов та в апеляційній скарзі відповідач-1 наголошував на тому, що позивачем було порушено митні правила, передбачені ч.1 ст. 483 Митного кодексу України. Відповідне порушення полягає у переміщенні товарів через митний кордон України з приховуванням від митного контролю, тобто з поданням до органу доходів і зборів, як підстави для переміщення товарів, документів з неправдивими відомостями щодо найменування товарів.

Однак в матеріалах справи наявні копії судових рішень, зокрема, постанов Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2013р., від 27.12.2013р., від 29.12.2013р., від 30.12.2013р., від 09.01.2014р., від 14.01.2014р., від 14.01.2014р., від 15.01.2014р., від 22.01.2014р. та від 05.02.2014р. (том справи -1, аркуші справи - 22-214) у справах про порушення митних правил, передбачених ст. 472 Митного кодексу України, порушених відносно директора позивача - ОСОБА_3 Названими судовими рішеннями були закриті провадження у справах на підставі ч.1 ст. 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, факти, встановлені вищезгаданими постановами Апеляційного суду міста Києва, мають преюдиціальне значення у розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Колегією суддів враховано посилання відповідача-1 в апеляційній скарзі на те, що в судовому порядку не було встановлено незаконність протоколів про порушення митних правил чи протиправність дій відповідача-1. Однак, як уже зазначалося вище, справи про порушення позивачем митних правил були закриті за відсутності події та складу адміністративного правопорушення. Тобто, в даному випадку відсутні докази, які б достеменно свідчили про вчинення позивачем протиправних дій, а саме порушення законодавства у сфері митного контролю та, відповідно, підтверджували б правомірність дій відповідача-1 по затриманню товару, який перевозив позивач.

В ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В ст. ст. 19, 56 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Передусім, відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Отже, для визначення підстав застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, необхідно з'ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, розміру збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини відповідача. При цьому обов'язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданих збитків та прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і збитками покладено на позивача.

В даному випадку про протиправність поведінки відповідача-1 свідчить відсутність доказів порушення позивачем митних правил, що зокрема було підтверджено судовими рішеннями, про які зазначалося вище. Тобто, у відповідача-1 були відсутні підстави для вилучення товару, який перевозив позивач, на транспортних засобах Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик", що в свою чергу призвело до простою транспортних засобів та зумовило застосування до позивача штрафних санкцій, передбачених умовами Договору, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик". Виплата позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик" штрафних санкцій є прямими збитками, до яких призвели дії відповідача-1.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що в даному конкретному випадку наявний повний склад правопорушення, з яким законодавство пов'язує відшкодування збитків.

В ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Згідно зі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивач стверджував у позові про те, що ним були понесені збитки у загальному розмірі 162 000,00 грн., які були виплачені ним як штрафні санкції на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик".

Натомість, надані позивачем банківські виписки свідчать про те, що позивачем було перераховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Експрес Логістик" грошові кошти у сумі 34 000,00 грн. (том справи - 1, аркуші справи - 243-244). Доказів оплати решти штрафних санкцій у розмірі 128 000,00 грн. ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Таким чином, зібрані у справі докази підтверджують факт понесення позивачем збитків лише у сумі 34 000,00 грн., а тому позов підлягає задоволенню лише у вказаній частині вимог. В частині стягнення 128 000,00 грн. вимоги позивача є документально непідтвердженими, а відтак правові підстави для їх задоволення у суду відсутні.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Згідно зі ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем-1 не було надано належних та допустимих доказів ані на спростування обставин, викладених в позові, ані на спростування висновків місцевого господарського суду.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015р. у справі №910/8201/15-г та задоволення апеляційної скарги.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на відповідача-1 (апелянта). Однак при цьому колегією суддів враховано, що відповідно до п.21 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, яка була чинною на дату подання апеляційної скарги) Державна митна служба України звільняється від сплати судового збору у справах, пов'язаних з питаннями, що стосуються повноважень цих органів. Тобто, відповідач-1 не поніс витрат за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015р. у справі №910/8201/15-г.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 75, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2015р. у справі №910/8201/15-г - без змін.

2. Матеріали справи №910/8201/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді А.І. Мартюк

М.М. Новіков