Постанова № 53527228, 10.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2015 р. справа№ 911/2723/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Шапрана В.В.

Андрієнка В.В.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю

представників: позивача - Гаврилюк О.О.

відповідача - Гапоненко Р.І.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг»

на рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2015 р.

у справі № 911/2723/15 (суддя - Щоткін О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг»

про стягнення 158 842,96 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» (далі - позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 104 961,83 грн комісії за обслуговування гарантії, 20 617,42 грн пені, 1 124,28 грн 3% річних, 32 139,43 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 10.09.2015 р. у справі № 911/2723/15 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 104 961,83 грн комісії за обслуговування гарантії, 19 299,75 грн пені, 1 124,28 грн 3% річних та 10 525,43 інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Київської області від 10.09.2015 р., Товариство з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на те, що зобов'язання за договором № 45/Г-2014 про надання гарантії від 01.09.2014 р. припинилися у зв'язку з тим, що 21.11.2014 р. в банку була введена процедура тимчасової адміністрації, яка не передбачає виконання вимог кредиторів, тому банк втратив можливість виконати зобов'язання гаранта за укладеним договором.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2015 р. порушено апеляційне провадження у справі № 911/2723/15 та призначено її до розгляду на 10.11.2015 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.09.2014 р. між Публічним акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - банк/гарант) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» (далі - боржник/принципал) було укладено договір № 45/Г-2014 про надання гарантії (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору гарант за дорученням принципала надає на користь Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС» (далі - бенефеціар) банківську гарантію на суму 320 000,00 дол США згідно з умовами тендерної документації SIP-P-TM-21-001-SOW-194-01 від 14.03.2014 р. та всіх доповнень до цієї документації.

Згідно з п. 1.2 договору гарантія надається на термін до 10.03.2015 р. і набуває чинності з 03.09.2014 р. Строк дії цього договору погоджено сторонами до 25.03.2015 р., але в будь-якому разі - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором.

Як передбачено п. 1.4 договору, гарантія надається приниципалу для подальшої передачі бенефіціару.

Відповідно до пп. 1.5.1 п. 1.5 договору принципал сплачує гаранту комісію за підготовку та надання гарантії в розмірі 100,00 дол США, за обслуговування гарантії - 0,3% від суми гарантії за квартал або його частину, мін. 200,00 дол США.

Згідно з пп. 1.5.2 п. 1.5 договору принципал сплачує гаранту комісію за прийняття зобов'язань по гарантії у розмірі 3% відсотків річних від суми гарантії з дати надання гарантії до закінчення строку її дії або до здійснення платежу по гарантії.

Принципал сплачує інші комісії згідно з діючими тарифами гаранта (пп. 1.5.3 п. 1.5 договору).

Як передбачено п. 2.1 договору, принципал зобов'язується сплачувати у гривнях на рахунок № 2909009011003 у ПАТ «ВіЕйБі Банк», код банку (МФО) 380537: комісію за підготовку надання гарантії протягом 15 календарних днів з дати надання гарантії; комісію за обслуговування гарантії протягом 15-ти днів з початку наступного розрахункового періоду дії гарантії; комісію за прийняття зобов'язань - не пізніше 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, за розрахунковий місяць (щомісячно).

Згідно з пп. 2.1.2 п. 2.1 договору принципал зобов'язується сплачувати інші витрати гаранта, що виникли під час обслуговування гарантії (комунікаційні витрати, зміни та/або доповнення до гарантії, запити, поштові витрати), згідно з тарифами гаранта протягом 5 банківських днів з дати отримання повідомлення від гаранта.

На виконання умов договору позивачем було випущено гарантію № 046/2014 від 01.09.2014 р. на суму 320 000,00 дол США терміном дії до 10.03.2015 р.

Однак, ТОВ «Ютем Інжиніринг» не було сплачено щомісячної комісійної винагороди за обслуговування гарантії за період з 01.10.2014 р. до 22.06.2015 р. у розмірі 104 961,83 грн.

21.04.2015 р. позивач на адресу відповідача направив листа № 31/1-12041 з вимогою про погашення заборгованості за комісією та пені за несплату вищевказаної комісійної винагороди.

Спір у справі виник у зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за укладеним договором щодо сплати щомісячної комісійної винагороди за обслуговування гарантії не виконав.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 200 ГК України гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони. Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов'язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов'язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень. До відносин банківської гарантії в частині, не врегульованій цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Як передбачено ст. 560 ЦК України, за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Гарантія діє протягом строку, на який вона видана (ч. 1 ст. 561 ЦК України).

Згідно зі ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією. Кредитор може пред'явити вимогу до гаранта у межах строку, встановленого у гарантії, на який її видано.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 564 ЦК України після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії (ч. 1 ст. 565 ЦК України).

Як передбачено ст. 567 ЦК України, гарант має право на оплату послуг, наданих ним боржникові.

Згідно зі ст. 568 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію; 2) закінчення строку дії гарантії; 3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією шляхом повернення її гарантові або шляхом подання гаранту письмової заяви про звільнення його від обов'язків за гарантією.

Порядок, умови надання та отримання банками гарантій та їх виконання регулюється Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 639 (далі - Положення), вимоги якого поширюються на банки, які беруть участь у здійсненні операцій за гарантіями (п. 3 Положення).

Крім того, відповідно до п. 2 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 639, гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефеціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефеціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії.

Стосовно доводів скаржника про те, що зобов'язання за договором гарантії припинилося у зв'язку з тим, що 21.11.2014 р. в банку була введена процедура тимчасової адміністрації, яка не передбачає виконання вимог кредиторів, тому банк втратив можливість виконати зобов'язання гаранта за укладеним договором, колегія зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Згідно з п. 7 ч. 1 ст. 4 вищевказаного Закону фінансовими вважаються, зокрема, послуги з надання гарантій та поручительств.

Постановою Правління Національного банку України від 20.11.2014 р. № 733 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний Банк» до категорії неплатоспроможних» позивача було віднесено до категорії неплатоспроможних банків, і виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 р. було прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 р. тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «ВіЕйБі Банк».

19.03.2015 р. було прийнято постанову Правління Національного банку України № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк».

20.03.2015 р. виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від № 63 про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк».

Відповідно до п. 16 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до п. 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Після запровадження Фондом тимчасової адміністрації стосовно неплатоспроможного банку з метою виведення його з ринку та, в подальшому, відкликання Національним банком України банківської ліцензії та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів банку здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк здійснює свою діяльність виключно на підставі банківської ліцензії.

Разом з тим, предметом позовних вимог ПАТ «Всеукраїнський акціонерний банк» у даній справі є стягнення з ТОВ «Ютем Інжиніринг» заборгованості зі сплати комісійної винагороди за обслуговування гарантії у розмірі 104 961,83 грн за період з 01.10.2014 р. до 22.06.2015 р.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, зокрема щодо майнових зобов'язань, які здійснюються виключно у межах процедури ліквідації банку.

Як передбачено ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

За змістом укладеного між сторонами у даній справі договору гарантії, зобов'язання банку перед Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобильська АЕС» щодо виплати суми гарантії настають після отримання банком письмової вимоги бенефіціара.

Таким чином відсутні правові підстави вважати Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» кредитором банка в розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до настання гарантійного випадку, тобто до звернення бенефіціара до банку з письмовою вимогою щодо виплати суми гарантії.

Встановлено, що Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобильська АЕС» не зверталося до банку з письмовою вимогою за договором гарантії № 45/Г-2014.

Відтак, доводи скаржника про неможливість виконання позивачем зобов'язання за договором гарантії внаслідок введення у банку тимчасової адміністрації є необґрунтованим.

Зважаючи на викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовна вимога Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» про стягнення з відповідача 104 961,83 грн заборгованості зі сплати комісії за договором про надання гарантії № 45/Г-2014 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За прострочення виконання грошового зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 20 617,42 грн пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 4.1 договору гарантії передбачено, що за невиконання або несвоєчасне виконання умов пп.пп. 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3, 2.1.7, 2.1.8, 2.1.9 цього договору принципал сплачує гаранту пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиконаного або несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожний день прострочення.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Встановлено, що позивачаем було нараховано пеню за період з 16.12.2014 р. по 22.06.2015 р., тобто більше ніж за шість місяців.

Таким чином, позивачем було невірно визначено період нарахування пені, оскільки розрахунок мав здійснюватись за півроку з моменту коли у відповідача виникло прострочення виконання зобов'язання, тобто з 16.12.2014 р. по 15.06.2015 р.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з перерахунком, здійсненим місцевим судом, відповідно до якого задоволенню підлягає пеня у розмірі 19 299,75 грн за період з 16.12.2014 р. по 15.06.2015 р.

Також, за неналежне виконання умов договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 1 124,28 грн 3% річних та 32 139,43 грн інфляційних втрат за період з 16.12.2014 р. до 22.06.2015 р.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1124,28 грн. 3% річних підлягають задоволенню, розмір їх перевірений судом та відповідає вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, розрахунок інфляційних втрат був здійснений позивачем арифметично неправильно.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з перерахунком, здійсненим місцевим судом, відповідно до якого позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню у сумі 10 525,43 грн.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2015 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ютем-Інжиніринг» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 10.09.2015 р. у справі № 911/2723/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 911/2723/15 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Шапран

В.В. Андрієнко