Постанова № 53527218, 12.11.2015, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.11.2015 року Справа № 904/7165/15

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)

суддів: Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

при секретарі судового засідання: Крицькій Я.Б.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився,

від відповідача: юрисконсульт Костюченко В.П., довіреність № 3705 від 09.11.2015 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2015 року у справі № 904/7165/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором № 689/14-БО-4 купівлі-продажу природного газу від 10.12.2013 року у загальному розмірі 34 770 165, 97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради про стягнення з останнього на свою користь основного боргу у сумі 19 558 127, 71 грн., пені у сумі - 3 495 342, 23 грн., інфляційних втрат у сумі 11 179 125, 14 грн., 3% річних у сумі 537 570, 89 грн., а всього: 34 770 165, 97 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2015 року у справі № 904/7165/15 (суддя Фещенко Ю.В.) позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 19 558 127, 71 грн. - основного боргу, 11 179 125, 14 грн. - інфляційних втрат, 537 570, 89 грн. - 3% річних, 1 747 671, 12 грн. - пені, 73 080, 00 грн. - витрат по сплаті судового збору; в задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором № 689/14-БО-4 купівлі-продажу природного газу від 10.12.2013 року щодо своєчасної оплати вартості поставленого позивачем відповідачу протягом січня - грудня 2014 року природного газу з урахуванням вартості його транспортування, передбаченої умовами договору відповідальності за прострочення виконання зобов'язання з оплати природного газу у вигляді пені, а також передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання у вигляді інфляційних втрат та 3% річних. Врахувавши ті обставини, що відповідач, підтверджуючи свою добросовісність, не ухиляється від відповідальності за порушення умов договору, наявність прострочення у судовому засіданні не заперечував; відповідачем належними доказами підтверджено, що підприємство знаходиться в скрутному матеріальному становищі; інтереси, визначені Законом України "Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу", а саме: сприяння поліпшенню фінансового становища підприємств паливно-енергетичного комплексу тощо, місцевий господарський суд на підставі ст. 233 ГК України, частини третьої статті 551 ЦК України та пункту третього частини першої ст. 83 ГПК України зменшив розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до 50 %.

Не погодившись з прийнятим рішенням в частині зменшення розміру заявленої до стягнення пені, позивач подав апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі в частині зменшення розміру заявленої до стягнення пені норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, визнання встановленими недоведених обставин, які мають значення для справи, позивач просить скасувати прийняте місцевим господарським судом рішення в частині зменшення розміру пені на 1 747 671, 11 грн., прийняти у цій частині нове рішення про стягнення з відповідача на користь позивача пені у сумі, у стягненні якої було відмовлено.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні в частині зменшення розміру пені не врахував жодних його доводів чи доказів, не зазначив мотивів такого неврахування, чим порушив вимоги ст.ст. 42, 43, 84 ГПК України. Так, позивач посилається на ті обставини, що компанія "Нафтогаз України" є підприємством, що належить до державного сектору економіки, та є об'єктом, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, оскільки забезпечує галузі національної економіки і населення природним газом; за спірним договором постачався імпортований природний газ, який позивач закуповує за зовнішньоекономічними контрактами, які, в свою чергу, встановлюють чіткі строки розрахунків за поставлений газ, а також жорсткі санкції за порушення цих строків, аж до припинення постачання природного газу на територію України. Позивач зазначає, що бюджетом України та фінансовим планом позивача, затвердженим Кабінетом Міністрів України, не передбачені фінансові можливості для кредитування споживачів природного газу. Як стверджує позивач, внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками (20-24% річних), при цьому єдиним джерелом часткової компенсації понесених позивачем втрат є стягнення з боржників неустойки у розмірі, передбаченому умовами договорів. Однак, за доводами позивача, загальна сума заявленої неустойки не компенсує повністю його збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами. Також, позивач вважає, що судом не враховано, що відповідач взагалі не приступив до виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу. На думку позивача, відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд має право зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, лише у виняткових випадках; оскільки наведена норма процесуального закону не містить переліку таких випадків, відповідними випадками є невиконання або неналежне виконання зобов'язання з вини обох сторін або якщо кредитор умисно чи з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням/неналежним виконанням зобов'язання. Однак, відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність виняткових обставин, а за відсутності таких обставин у відповідача, суд не мав права зменшувати розмір нарахованої неустойки. Позивач не вбачає підстав вважати, що відсутність вини відповідача у виникненні боргу, його важкий фінансовий стан є винятковим випадком для зменшення розміру неустойки і в розумінні ст. 233 Господарського кодексу України. За доводами позивача, місцевим господарським судом при прийнятті рішення в оскаржуваній його частині не були враховані його інтереси, не було з'ясовано, чи були заподіяні позивачу збитки неналежним виконанням зобов'язання, не було оцінено розмір таких збитків, а не надання позивачем доказів отримання збитків в результаті заборгованості відповідача не означає відсутності або наявності таких збитків. Разом з тим, як зазначає позивач, майновий стан позивача підтверджується звітом про фінансові результати за 1 півріччя 2015 року, який позивач додав до апеляційної скарги, оскільки в результаті прийняття рішення у першому судовому засіданні не мав можливість подати його до суду першої інстанції.

Позивач явку свого повноважного представника у судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги, не забезпечив. Про дату, час та місце проведення судового засідання позивач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення позивачу поштового відправлення, яким останньому направлена копія ухвали апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення розгляду скарги у судове засідання (а.с. 105, т. 1).

Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує та зазначає, що судом першої інстанції належно досліджено майновий стан сторін, встановлено, що діяльність відповідача є збитковою, за ним числяться боргові зобов'язання перед іншими підприємствами. За доводами відповідача, у зв'язку з затвердженням постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 року № 217 Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, відповідач позбавлений права самостійно вирішувати питання погашення заборгованості за спожитий природний газ, електроенергію, воду та інші потреби. Окрім того, відповідач посилається на ті обставини, що позивач, як законодавчо визначений єдиний гарантований постачальник природного газу, отримує економічну підтримку від держави - компенсації, асигнування, субвенції тощо; щодо комунальних підприємств теплоенергетики, яким є відповідач, - то дотації з державного бюджету вони отримують по залишковому принципу. Стосовно тверджень позивача про необхідність брати великі кредити під великі відсотки у зв'язку з не оплатою споживачами отриманого природного газу відповідач зазначає, що зі свого боку, на відміну від позивача, він не має такої можливості через відсутність будь-яких факторів застави, як гарантії повернення кредиту. Таким чином, на думку відповідача, сторони по справі здійснюють свою господарську діяльністю у нерівних умовах. Відповідач вважає, що розмір нарахованих позивачем штрафних санкцій у вигляді пені є надмірно великим у порівнянні зі збитками, завданими несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань, у зв'язку з чим у суду першої інстанції були достатні підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 року апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Кузнецова В.О., Чередка А.Є.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.11.2015 року апеляційну скаргу у справі прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач), суддів - Пархоменко Н.В., Чередка А.Є.

У судовому засіданні 12.11.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпропетровської міської ради (покупець) договору № 689/14-БО-4 купівлі-продажу природного газу від 10.12.2013 року (далі - Договір) (а.с. 11-16, т. 1) протягом січня - грудня 2014 року позивач передав відповідачу у відповідності з умовами Договору імпортований природний газ за узгодженою умовами Договору та додатковими угодами до нього (а.с. 17-23, т. 1) ціною на загальну суму з урахуванням його транспортування 19 558 127, 71 грн. для використання його відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими споживачами.

Передача від позивача до відповідача природного газу щодо наведеного періоду та на загальну вказану суму підтверджується наступними підписаними представниками позивача, відповідача та газорозподільної організації актами приймання-передачі природного газу (а.с. 24-30, т. 1):

акт від 31.01.2014 року про прийняття відповідачем у січні 2014 року природного газу обсягом 1 063,632 тис. куб.м на суму 3 553 330, 73 грн. (з урахуванням його транспортування);

акт від 28.02.2014 року про прийняття відповідачем у лютому 2014 року природного газу обсягом 951,976 тис. куб.м на суму 3 180 315, 72 грн. (з урахуванням його транспортування);

акт від 31.03.2014 року про прийняття відповідачем у березні 2014 року природного газу обсягом 550,740 тис. куб.м на суму 1 839 885, 76 грн. (з урахуванням його транспортування);

акт від 30.04.2014 року про прийняття відповідачем у квітні 2014 року природного газу обсягом 93,848 тис. куб.м на суму 494 098, 47 грн. (з урахуванням його транспортування);

акт від 31.10.2014 року про прийняття відповідачем у жовтні 2014 року природного газу обсягом 181,761 тис. куб.м на суму 1 164 327, 53 грн. (з урахуванням його транспортування);

акт від 30.11.2014 року про прийняття відповідачем у листопаді 2014 року природного газу обсягом 592,940 тис. куб.м на суму 3 962 285, 98 грн. (з урахуванням його транспортування);

акт від 31.12.2014 року про прийняття відповідачем у грудні 2014 року природного газу обсягом 700,096 тис. куб.м на суму 5 363 883, 52 грн. (з урахуванням його транспортування).

За умовами Договору (п. 6.1.) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В силу приписів частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює вимогу щодо виконання зобов'язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Отже, в силу наведеного, переданий на підставі Договору позивачем та отриманий відповідачем природний газ протягом січня - грудня 2014 року щодо кожного окремо місяця його поставки підлягав оплаті відповідачем в строк до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач у встановлений Договором строк не розрахувався з позивачем за отриманий від нього протягом вказаного періоду 2014 року природний газ, заборгованість відповідача становить 19 558 127, 71 грн.

Доказів повного або часткового погашення боргу у зазначеній сумі на дату прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення відповідач не надав як до суду першої інстанції, так і до суду апеляційної інстанції.

За наведеного, місцевий господарський суд правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу (вартості отриманого та неоплаченого природного газу) у сумі 19 558 127, 71 грн.

У цій частині рішення місцевого господарського суду у даній справі не оскаржується ні позивачем, ні відповідачем.

Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Також, частина перша статті 199 Господарського кодексу України передбачає, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 ЦК України).

Відповідно до пункту 7.2. Договору, у разі невиконання покупцем (відповідачем) умов п. 6.1. цього Договору (умови Договору щодо строку оплати поставленого природного газу) він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Частина шоста статті 232 Господарського кодексу України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

При цьому відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Позивач розрахував та заявив до стягнення пеню за період прострочення виконання грошового зобов'язання від суми боргу за поставлений природний газ по кожному місяцю його поставки окремо, визначивши період прострочення з дня, наступного за днем, коли зобов'язання мало бути виконано, обмежив період нарахування пені з дотриманням вимог частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Пеня розрахована за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з 15.02.2014 року по 14.07.2015 року.

Заявлені позивачем до стягнення 3% річних та втрати від інфляції також розраховані від суми боргу за поставлений природний газ по кожному місяцю його поставки окремо. 3% річних розраховані за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з 15.02.2014 року по 15.07.2015 року. Інфляційні втрати розраховані з застосуванням індексів інфляції за період: лютий 2014 року - червень 2015 року.

Враховуючи наведені вище обставини справи та приписи законодавства, місцевий господарський суд за результатами перевірки розрахунків позивача які, в свою чергу, перевірено апеляційним господарським судом, в оскаржуваному рішенні дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь пені за загальний період прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу з 15.02.2014 року по 14.07.2015 року у сумі 3 495 342, 23 грн., 3% річних за загальний період прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати поставленого природного газу з 15.02.2014 року по 15.07.2015 року у сумі 537 570, 89 грн., а також про правомірність вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь інфляційних втрат, розрахованих від суми основного боргу за зобов'язаннями січня-грудня 2014 року з застосуванням індексів інфляції за лютий 2014 року - червень 2015 року, у сумі 11 179 125, 14 грн. (розрахунок здійснений з урахуванням рекомендацій Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ (лист № 62-97р від 03.04.1997 року)).

Правомірність висновків господарського суду Дніпропетровської області у наведеній частині не заперечують ні позивач, ні відповідач.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведена правова норма підлягає застосуванню у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріальною, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме статтею 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, поставлений відповідачу природний газ призначений виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями, іншими споживачами. Несвоєчасна оплата відповідачем (покупцем) вартості отриманого природного газу зумовлена, у тому числі, несвоєчасною оплатою споживачами теплової енергії послуг з теплопостачання.

Відповідно до інформації, наданої відповідачем (а.с. 63, т. 1), ним проводиться претензійно-позовна робота по стягненню заборгованості. Так, у 2014-2015 роках відповідачем подано до суду 1 105 позовів про стягнення заборгованості з населення на суму 5,6 млн. грн., по яких винесено 834 рішення, а виконано 397 рішень на суму 1,52 млн. грн.; 148 позовів про стягнення заборгованості з бюджетних організацій та госпрозрахункових підприємств на суму 9,8 млн. грн., по яким винесено 121 рішення та виконано 19 рішень на суму 1,88 млн. грн.

З метою скорочення видатків підприємства і подолання фінансових труднощів відповідачем видано накази про введення на підприємстві 4-денного робочого тижня для працівників та введено додаткові вихідні дні (а.с. 60-61, т. 1) з метою економії фонду заробітної плати і скорочення заборгованості підприємства за спожиті енергоносії та інші ресурси.

Також, несвоєчасність оплати спожитого природного газу зумовлена економічною необґрунтованістю тарифу відповідача на послуги з теплопостачання, встановленого постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України № 1842 від 14.12.2010 року "Про затвердження тарифу на теплову енергію КП "Теплоенерго", який не відшкодовував його витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. Встановлений тариф діяв без запровадження механізму його коригування по відношенню до змін мінімального рівня заробітної плати, ставок обов'язкових платежів і зборів, податків, цін і тарифів на паливно-енергетичні ресурси та інші матеріальні ресурси, значних змін обсягів виробництва, транспортування та постачання теплової енергії, які спричинили зміну економічно обґрунтованих витрат, на підставі яких був затверджений вказаний тариф.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи балансу (звіту про фінансовий стан) станом на 31.12.2014 року відповідач має непокритий збиток 165 062 тис. грн. (а.с. 62, т. 1), збитки за ІІ квартал 2015 року склали суму 17 008 тис. грн., що підтверджується звітом про фінансові результати (звітом про сукупний дохід) за вказаний період (а.с. 64, т. 1).

Наведені обставини підтверджують скрутний фінансовий стан відповідача.

Також, апеляційний господарський суд бере до уваги доводи відповідача, що він, як теплопостачальна організація, позбавлений можливості самостійно вирішувати питання сплати заборгованості за спожиті енергоносії, у зв'язку зі спеціальним режимом використання рахунків для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, встановленим на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014 року, якою затверджено Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з гарантованим постачальником природного газу, а також доводи відповідача щодо встановлення законодавством економічної підтримки Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", як єдиного гарантованого постачальника природного газу.

Окрім того, відповідач не ухиляється від відповідальності за порушення умов Договору, наявність прострочення оплати основного боргу не заперечує.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує доводи і позивача щодо необхідності придбання ним природного газу, що постачається споживачам України, та обов'язковість дотримання позивачем строків розрахунків за придбаний природний газ, відповідно, враховує інтереси обох сторін, які заслуговують на увагу, зокрема і майновий стан позивача, діяльність позивача є також збитковою (проміжний фінансовий звіт про фінансові результати за 6 місяців 2015 року - а.с. 101-102, т. 1), однак при цьому вважає за необхідне зазначити, що позивач не надав жодних належних доказів в підтвердження тих обставин, що несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань за Договором з оплати придбаного природного газу спричинило позивачу збитки, у тому числі внаслідок залучення кредитних коштів, не підтвердив розмір таких збитків.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на ті обставини, що судом першої інстанції не встановлено розміру понесених ним збитків у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором, однак у відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказів понесення збитків, про наявність яких стверджує позивач, останнім не було подано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції.

Апеляційний господарський суд також бере до уваги, що нараховані позивачем санкції за порушення зобов'язання з оплати основного боргу у сумі 19 558 127, 71 грн. становлять у сукупності 15 212 038, 26 грн. (пеня, інфляційні втрати, 3% річних), що є неспівмірним із сумою простроченого основного боргу.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що пеня є лише санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, окрім стягнення пені позивач нарахував 3% річних та інфляційні втрати, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем. Тому, при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані.

Отже, враховуючи ті обставини, що невиконання відповідачем зобов'язань за Договором виникло, зокрема, з причин скрутного фінансового становища відповідача, спричиненого, у тому числі, несвоєчасністю розрахунків за поставлену ним теплову енергію, для виробництва якої використовується одержаний природний газ, невідповідності фактичної вартості послуг теплопостачання встановленим тарифам на ці послуги, враховуючи недоведеність позивачем наявності збитків, які були б спричинені простроченням відповідача у спірних відносинах, застосовуючи до спірних відносин положення ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, як того вимагає ст. 43 ГПК України, апеляційний господарський суд вбачає підстави дійти висновку, що місцевий господарський суд обґрунтовано скористався наданим йому процесуальним законом правом та зменшив розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50 відсотків, стягнувши з відповідача на користь позивача пеню у сумі 1 747 671, 12 грн. та відмовивши позивачу у стягненні решти правомірно заявленої суми пені.

Доводи Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про неправомірність прийнятого судового рішення в частині зменшення розміру пені на 50 % є необґрунтованими, підстави для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" відсутні, оскаржуване рішення господарського суду Дніпропетровської області у даній справі підлягає залишенню без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України відносяться на позивача.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2015 року у справі № 904/7165/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.09.2015 року у справі № 904/7165/15 залишити без змін.

Повна постанова складена 17.11.2015 року.

Головуючий суддя Л.А. Коваль

Суддя Н.В. Пархоменко

Суддя А.Є. Чередко