Постанова № 53527214, 10.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" листопада 2015 р. Справа№ 910/17618/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Шапрана В.В.

за участю представників cторін:

позивача: Пінчук-Ніколайчук Ю.В. довіреність б/н від 17.06.2015

Галков І.О., довіреність б/н від 27.10.2015

відповідача: не з'явився,

третьої особи: Галков І.О., довіреність б/н від 10.01.2014

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю

на рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р.

у справі №910/17618/15 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД"

до Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"

про стягнення 34 761, 79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м. Києва від 03.09.2015 року позов задоволено повністю. Стягнуто з Фірми "Т.М.М." - Товариства з обмеженою відповідальністю (04116, м. Київ, вул. Галі Тимофєєвої, будинок 3, код ЄДРПОУ 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" (01042, м. Київ, вул. Академіка Філатова, будинок 22/8, офіс 402, код ЄДРПОУ 38952030) 3% річних у розмірі 2286,46 грн., інфляційні втрати у розмірі 32475,33 грн., судовий збір у розмірі 1827,00 грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Фірма "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю подала апеляційну скаргу, в якій просила суд скасувати рішення господарського суду м. Києва від 03.09.2015 року у справі №910/17618/15. Прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково, з врахуванням строків перерахування коштів на казначейські рахунки.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскільки інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2015 року апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.10.2015 року.

В судове засідання, яке відбулось 06.10.2015 року з'явились представники всіх учасників судового процесу, була оголошена перерва до 10.11.2015 року.

10.11.2015 року в судове засідання не з'явився представник відповідача, причини неявки суду не повідомив, був повідомлений належним чином про час та дату судового засідання, що підтверджується повідомленням про перерву у судовому засіданні від 06.10.2015 року.

У судовому засіданні, яке відбулось 10.11.2015 року, присутні представники позивача та третьої особи надали суду усні пояснення щодо апеляційної скарги.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню у зв'язку з таким.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" ( надалі лізингодавець) та Фірмою "Т.М.М." - Товариством з обмеженою відповідальністю ( надалі лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №1139/12/2007-R (надалі Договір).

Відповідно до умов Договору лізингодавець зобов'язався передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації, а лізингоодержувач прийняти в тимчасове володіння та користування за плату майно - Автомобіль дорожній комбінований на шасі МАЗ-533702 (одна одиниця), а також відповідач зобов'язувався здійснювати лізингові платежі.

Відповідно до п.2.3. Договору вартість майна, що передається лізингодавцем відповідачу складає суму еквівалентну 68515,00 у.о., виражена в гривнях України.

Згідно з п.7.3. Договору загальна сума лізингових платежів, що підлягають оплаті відповідачем Товариству з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" складає 89974,21 у.о., що включає ПДВ в розмірі 20% від суми, яка відносить до погашення вартості майна 11252,50 у.о.

Згідно з п. 7.7. Договору, лізингоодержувач зобов'язаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в розмірі і в строки, встановлені в Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного використання предмета лізингу, в тому числі в період технічного обслуговування ремонту, втрати предмета лізингу, протягом строку фінансового лізингу або до моменту дострокового припинення договору.

На виконання умов Договору лізингодавець передав, а лізингоодержувач прийняв грузовий автомобіль (Автомобіль дорожній комбінований на шасі МАЗ-533702), рік випуску 2007.

У зв'язку з неналежним виконанням Фірмою "Т.М.М." - ТОВ взятих на себе зобов'язань за договором фінансового лізингу №1139/12/2007-R від 25.12.2007 в частині сплати лізингових платежів Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" у серпні 2013 року звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Фірми "Т.М.М." - ТОВ на свою користь заборгованості у розмірі 45 160,11грн., неустойки - 538,21 грн., 3% річних - 115,06 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014р. у справі №910/16244/13 позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Фірми "Т.М.М." ТОВ на користь ТОВ "Ласка Лізинг": заборгованість у розмірі 45160,11 грн., неустойку у сумі 538,21 грн., 3 % річних у сумі 115,06 грн. та судовий збір у розмірі 1 720,50 грн. Відстрочено виконання рішення господарського суду міста Києва від 10.02.2014 на 2 роки до 10.02.2016.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 21.08.2014, рішення господарського суду першої інстанції в частині надання відстрочки виконання рішення на два роки до 10.02.2016 скасовано, в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні заяви Фірми "Т.М.М." - ТОВ про відстрочку виконання рішення суду відмовлено, в іншій частині рішення залишено без змін.

Як встановлено судом, під час розгляду справи №910/16244/13 на підставі видаткової накладної №РН-0000226 та довіреності НБЛ №614820 від 17.06.2008. Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" передав, а відповідач прийняв предмет лізингу: грузовий автомобіль (Автомобіль дорожній комбінований на шасі МАЗ-533702), рік випуску 2007. З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав умови Договору. Однак, відповідач, в порушення умов Договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання належним чином, а саме Лізингоодержувачем не в повному обсязі виконано зобов'язання щодо сплати лізингових платежів з 60 по 62 періоди, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 45 160,11 грн.

05.12.2013 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" та позивачем був укладений договір відступлення права вимоги (заміна сторони в зобов'язанні) № 207/11-2013, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" передало, а позивач прийняв на себе право вимоги виконання зобов'язань, які виникли на підставі договору фінансового лізингу № 1139/12/2007 від 25.12.2007, укладеного між ТОВ "Ласка Лізинг" і Фірмою "Т.М.М." - ТОВ.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.03.2015 року було задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" про заміну сторони виконавчого провадження.

Відповідно до п.1.2. договору відступлення права вимоги позивач набув всі права та зобов'язання, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" по відношенню до відповідача, а саме, право вимоги від відповідача належного виконання зобов'язань за договором лізингу, в тому числі оплати лізингових платежів, пені, штрафів, викупної вартості, інших платежів, що належать до сплати на підставі умов договору лізингу та законодавства України.

Згідно з п.2.2. договору відступлення права вимоги Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" письмово повідомляє відповідача про відступлення права вимоги.

09.12.2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" направило на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги від 05.12.2013 р.

17.04.2015 року на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕГА ТОРГ ЛТД" були зараховані грошові кошти у розмірі 47533,88 грн. у рахунок сплати заборгованості за наказом суду у справі № 910/16244/13, у зв'язку із чим позивачем здійснено нарахування 3% річних за період з 09.08.2013 по 16.04.2015 у розмірі 2286,46 грн. та індексу інфляції за період з 09.08.2013 по 16.04.2015 у розмірі 32475,33 грн.

Статтею 35 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі №910/16244/13 встановлено, що Фірма "Т.М.М." - ТОВ не виконало взятий на себе обов'язок за договором фінансового лізингу №1139/12/2007-R від 25.12.2007 в частині сплати чергових лізингових платежів з 60 по 62 періоди, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 45 160,11 грн.

Відповідно, рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі №910/16244/13 з Фірми "Т.М.М." ТОВ на користь ТОВ "Ласка Лізинг" стягнуто: заборгованість у розмірі 45160,11 грн., неустойку у сумі 538,21 грн., 3 % річних у сумі 115,06 грн. та судовий збір у розмірі 1720,50 грн. Зазначене рішення суду в цій частині залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.06.2014.

Розрахунок штрафних санкцій за договором фінансового лізингу №1139/12/2007-R від 25.12.2007 здійснений ТОВ "Ласка Лізинг" по 07.08.2013, що підтверджується розрахунком суми заборгованості по черговим лізинговим платежам у справі №910/16244/13 (додаток №1 до позовної заяви про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №1139/12/2007-R від 25.12.2007.

Згідно з ст.599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до п.7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14 за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Відповідно до п.1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. При цьому порушення банком, що обслуговує платника (боржника), строку перерахування коштів до банку, який обслуговує кредитора, або несвоєчасне зарахування банками коштів на рахунок кредитора, в зв'язку з чим сталося прострочення виконання грошового зобов'язання, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання цього зобов'язання, однак надає боржникові право звернутися до банку, який його обслуговує, з вимогою щодо сплати пені відповідно до пункту 32.2 статті 32 названого Закону (див. також частину третю статті 343 ГК України).

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків (даний висновок підтверджується постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2011р. №16/587-22/430).

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів не виконано, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання та отримання грошових коштів на свій рахунок.

Також, у постанові Верховного Суду України від 20.01.2011 у справі № 10/25 зазначено, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 24 жовтня 2011 року у справі №16/5/5022-103/2011(2/43-654) зазначено, що приписи ст. 625 ЦК України не заперечують можливості звернення кредитора з вимогою про стягнення з боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, суми, на яку заборгованість за грошовим зобов'язанням підвищено в порядку індексації та процентів річних від простроченої суми в період виконання судового рішення, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, позивачем було заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 2286,46 грн. та інфляційні втрати у розмірі 32475,33 грн., які нараховані на суму основного боргу у розмірі 45160,11 грн., що стягнута рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 у справі №910/16244/13. Розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем за період з 09.08.2013 року по 16.04.2015 року та розрахунок 3% річних здійснений за період з 09.08.2013 року по 16.04.2015 року.

Відповідно, заборгованість у розмірі 45160,11 грн. на виконання наказу господарського суду міста Києва від 07.03.2014 року у справі №910/16244/13 була перерахована ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві на рахунок позивача 17.04.2015 року, що підтверджується наданою позивачем випискою по рахунку позивача за період з 17.04.2015 по 17.04.2015.

Також, як вбачається з банківської виписки від 16.10.2014 року, 16.10.2014 року відповідачем було здійснено сплату заборгованості у розмірі 47533,68 грн. на користь ТОВ "Ласка Лізинг" на виконання наказу господарського суду міста Києва від 07.03.2014 року у справі №910/16244/13 шляхом перерахування на рахунок ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві №37313001004450.

Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Пунктом 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що заборгованість у розмірі 47533,68 грн. на виконання наказу господарського суду міста Києва від 07.03.2014 року у справі №910/16244/13 була перерахована ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві на рахунок позивача 17 квітня 2015 року, то саме з цієї дати грошове зобов'язання відповідача за договором фінансового лізингу №1139/12/2007-R від 25.12.2007 року на суму 45160,11 грн. є виконаним, та в силу приписів ст. 599 ЦК України, припинилось.

Оскільки відповідачем зобов'язання за Договором було виконано за рішенням господарського суду міста Києва від 10.02.2014 року у справі №910/16244/13 17 квітня 2015 року, тому розрахунок позивача про нарахування інфляційних втрат у період з 09.08.2013 по 16.04.2015 та розрахунок 3% річних у період з 09.08.2013 по 16.04.2015 відповідає вимогам законодавства та обставинам справи.

Тому наданий позивачем розрахунок 3 % річних у розмірі 2286,46 грн., нарахованих за період з 09.08.2013 по 16.04.2015 та інфляційних втрат нарахованих за період у розмірі 32475,33 грн. за період з 09.08.2013 по 16.04.2015 є обгрунтовиним, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р. у справі №910/17618/15, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Враховуючи наведене, рішення господарського суду міста Києва від 03.09.2015 р. у справі №910/17618/15 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст. 104 ГПК України для його скасування або зміни, відсутні. У зв'язку з цим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду слід залишити без змін.

Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду м. Києва від 03.09.2015 року у справі №910/17618/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Фірми "Т.М.М."- Товариства з обмеженою відповідальністю - без задоволення.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

В.В. Шапран