Рішення № 53526168, 02.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2015Справа №910/24699/15За позовом Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва.

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція»

про розірвання договору.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Турченко Д.Л. (представник за довіреністю);

від відповідача - Гогітідзе В.Ф. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги указаного позову про розірвання Договору №430025 від 01.10.2012 (далі - Договір) на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладеного між сторонами спору.

На обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що у зв'язку з внесенням змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» для Позивача в силу приписів наведеного нормативно-правового акту стало неможливим виконання прийнятих на себе зобов'язань за Договором, у зв'язку тим, що Позивач не є виконавцем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води та не є споживачем відповідних послуг. Оскільки на думку заявника він не є виконавцем послуг з центрального опалення та постачання гарячої води та не є споживачем відповідних послуг, то спірний правочин має бути розірваний на підставі ч. 1 ст. 607 та ст. 652 ЦК України. Також Позивач посилається, що на підставі розпорядження Дніпровської РДА в м. Києві від 17.06.2013 № 335 Позивач вже не є балансоутримувачем майна, щодо теплопостачання у яке укладався спірний Договір.

Відповідач проти позовних вимог заперечує з наведених у відзиві підстав, та зокрема посилається на недоведеність вибуття від Позивача майна, щодо теплопостачання у яке укладався спірний Договір.

У судовому засіданні 19.10.2015 судом було розглянуто та відхилено клопотання Відповідача про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на його стороні - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва», оскільки Відповідачем не обгрунтвоано, як рішення з даного господарського спору може вплинути на права або обов'язки вказаного КП щодо однієї з сторін - тобто даного спору про розірвання укладеного між Позивачем та Відповідачем договору.

У судовому засіданні 19.10.2015 судом було оголошено перерву на 02.11.2015.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази та оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2012 між Відповідачем, як енергопостачальною організацією, та Позивачем, як покупцем, було укладено Договір № 430025 на постачання теплової енергії у гарячій воді, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді.

За умовами п. 10.1 Договору він укладений та термін з 01.07.2012 до 01.10.2013 і вважається продовженим на кожен наступний рік, якщо жодна зі сторін Договору не заявить іншій стороні протилежне не пізніше ніж за місяць до закінчення строку дії цього Договору.

У матеріалах справи відсутні докази вчинення однією зі сторін заяви, передбаченої п. 10.1 Договору, тому Договір пролонговувався на кожен наступний рік на підставі п. 10.1 Договору та на теперішній час є чинним.

З огляду на встановлений ст. 204 ЦК України (враховуючи, що спірні правовідносини сторін продовжували існувати під час набрання зазначеним нормативно-правовим актом законної сили) принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу у розумінні норм ст. 11 ЦК України для виникнення між сторонами взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання теплової енергії.

За приписами ч.ч. 2, 3, 4 ст. 188 ГК України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором; сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду; у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

У ч. 1 ст. 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. (ч. 2 ст. 651 ЦК України).

Відповідно до ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 23.05.2011 Верховного Суду України по справі №3-47гс11.

Позивачем при зверненні до суду з вимогами про розірвання договору на підставі приписів ст. 652 ЦК України повинно бути доведено факт істотної зміни обставин.

Так, згідно з Постановою № 630 від 21.07.2005 КМУ, Правила надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення, які було затверджено Постановою №1497 від 30.12.1997 КМУ втратили чинність, натоміть набули чинності нові Правила, згідно з якими централізоване водовідведення, централізоване постачання холодної та гарячої води, централізоване опалення надається виконавцем з використанням внутрішньобудинкових систем.

Пунктом 2 Постанови №630 від 21.07.2005 КМУ визначено, що терміни, не визначені постановою, вживаються у значенні, наведеному у Законі України «Про житлово-комунальні послуги».

Додатково Позивач посилається, що 17.06.2013 Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією було прийнято розпорядження № 335 «Про організаційно-правові заходи щодо обслуговування житлового та нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації», відповідно до якого житловий та нежитловий фонд територіальної громади міста Києва, який переданий до сфери управління Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, був з 02.09.2013 переданий на праві господарського відання Комунальному підприємству «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва», та у тому числі були передані будівлі, що зазначені в Додатках № 3 та № 3A до Договору.

26.04.2014 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії», яким було внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема, ст. 19 було доповнено частиною 4, відповідно до якої виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Одночасно було доповнено ст. 29 частиною 3, відповідно до якої договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії - це господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії споживачам за допомогою технічних засобів та розподілом енергії на підставі договору, а споживач - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.

За умовами Договору Позивач не є кінцевим споживачем послуг, які надаються Відповідачем. Матеріали справи не містять протилежного. Дана обставина також не визнається Відповідачем.

І одночасно, у матеріалах справи відсутні докази, що Позивач має право у встановленому законодавством порядку здійснювати діяльність з виробництва і постачання теплової енергії для потреб опалення та гарячого водопостачання, має необхідні дозвільні документи на провадження діяльності у сфері теплопостачання та, відповідно, може бути виконавцем цих послуг з моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії». Вказані обставини сторонами також не заперечувались.

Тобто, з урахуванням термінологічних визначень, які містяться у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» (з урахуванням Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії») Позивач не може мати статус виконавця комунальних послуг, тоді судом встановлено, що як при укладенні Договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, так як контрагенти не могли передбачити відповідні законодавчі зміни та можливість бути виконавцем послуг з теплопостачання лише за умови наявності статусу теплопостачальної організації.

Також судом встановлено, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися, оскільки Позивач позбавлений можливості надавати послуги з теплопостачання за відсутності відповідної ліцензії, отримання якої є правом, а не обов'язком Позивача.

З урахуванням того, що метою укладення Договору було не безпосереднє споживання Позивачем теплової енергії, а надання ним житлово-комунальних послуг як виконавцем кінцевим споживачам, за висновками суду, подальше виконання Договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б Позивача того, на що він розраховував при його укладенні. Крім того, із суті Договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе Позивач.

Також судом враховано, що в зв'язку з прийняттям Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією указаного вище розпорядження від 17.06.2013 № 335, Позивач вже не є балансоутримувачем майна, щодо теплопостачання у яке укладався спірний Договір.

Щодо невизнання Відповідачем та заперечення факту указаної передачі, то суд зазначає, що на підтвердження факту передачі житлового та нежитлового фонду Дніпровського району м. Києва, що входив до Додатків № 3 та № 3А спірного Договору, Позивачем залучено до справи копію розпорядження Дніпровської РДА № 335 з додатками та акти прийняття-передачі основних засобів (з додатками по житловому фонду ЖРЕО 420 та по нежитловому фонду ЖРЕО 420). Вказані докази у сукупності доводять факт передачі будинків, які зазначені в Додатках № 3 та №3а до спірного Договору новому балансоутримувачу - КП «Керуюча дирекція Дніпровського р-ну м. Києва».

Судом також прийнято до уваги залучені до справи копії Договору № 1 про надання послуг від 01.07.2014 та копію Договору № 1 про співпрацю Виконавця послуг з централізованого опалення та теплопостачання та постачання гарячої води з Балансоутримувачем та розмежування їх відповідальності від 01.07.2014, які укладені між ТОВ «Євро-Реконструкція» (Відповідач) та балансоутримувачем житлового та нежитлового фонду Дніпровського р-ну м. Києва - КП «Керуюча дирекція Дніпровського р-ну м. Києва». З цих договорів убачається, що починаючи з 01.07.2014 балансоутримувач надавав Відповідачу, як виконавцю послуг з теплопостачання послуги з: транзиту теплової енергії кінцевим споживачам; надання повної інформації по споживачам послуг (первинні документи та базу даних по безпосереднім споживачам); укладання прямих договорів з кінцевими споживачами від імені Відповідача; доставки квитанцій Відповідача кінцевим споживачам та інше. Тобто, 01.07.2014 Відповідач фактично перейшов на прямі договірні відносини з кінцевими споживачами в якості виконавця послуг,

Відповідач у добровільному порядку вимоги Позивача про розірвання Договору не задовольнив, докази чого додані до позову.

Судом враховано надані Позивачем пояснення, що копію угоди про розірвання Договору Позивач надати не може, оскільки вона разом з залученим до справи листом була надіслана Відповідачу.

При цьому суд зазначає, що навіть недотримання вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору не позбавляє Позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом подання позову про розірвання оспорюваного договору (постанова Верховного Суду України від 01.12.2009 N 50/101-08).

Як зазначено в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин, суд погоджується з твердженнями Позивача щодо наявності істотної зміни обставин, як підстави для розірвання Договору.

Відповідно до ст. 607 ЦК України зобов'язання припиняється неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Указаною нормою не передбачено можливості надання зворотної сили розірванню договору, а вказано на право сторони припинити виконання певного зобов'язання між сторонами (яких може бути і декілька по договору) у випадку неможливістю його виконання у зв'язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Рішення суду в такому випадку є юридичним фактом, з яким пов'язується настання правових наслідків, визначених статтею 653 ЦК кодексу України.

Ч. 5 ст. 188 ГК України передбачено, що якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Тобто вказаними нормами не передбачено можливості надання зворотної сили розірванню договору. Відтак, при вирішенні спору про розірвання договору у суду немає підстав визнавати його припиненим з певного моменту до дня набрання чинності судовим рішенням у справі, оскільки це суперечить вимогам закону, які визначають наслідки розірвання договору.

З огляду на наведене, та оскільки предметом спору в даній справі є саме розірвання Договору внаслідок істотної зміни обставин з огляду на внесення змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», то судом позов задовольняється, а Договір визнається розірваним за рішенням суду.

Судовий збір за ст. 49 ГПК України покладається на Відповідача.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Розірвати договір № 430025 на постачання теплової енергії у вигляді гарячої води від 01.10.2012, укладений між Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району міста Києва та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-реконструкція» (м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28, офіс 20; ідентифікаційний код 37739041) на користь Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г; ідентифікаційний код 03366612) 1218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. судового збору.

Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Сташків Р.Б.