Вирок № 53524911, 04.11.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа № 626/489/14-к Головуючий 1 інстанції: Дудченко В.О.

Провадження № 11кп/790/1223/15 Доповідач: Савченко І.Б..

Категорія: ч.2 ст.286 КК України

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Харківської області:

головуючого - судді - - Савченка І.Б.,

суддів - - Остапичка С.В., Шабельнікова С.К.

при секретарі - - Курок О.В.,

за участю прокурора - - Михайленко Д.П.,

потерпілої - - ОСОБА_6

представника потерпілої - - ОСОБА_7

обвинуваченого - - ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційні скарги заступника прокурора Харківської області та потерпілої ОСОБА_6 на вирок Красноградського районного суду Харківської області від 21 квітня 2015 року у відношенні ОСОБА_8,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Красноградського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2015 року

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Харкова, громадянин України, не працюючий, не одружений, який має вищу освіту, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимий,

визнаний винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та йому призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_8 звільнений від відбування призначеного покарання з випробовуванням з іспитовим строком 3 роки.

Відповідно до ст. 76 КК України на ОСОБА_8 в період іспитового строку покладено обов'язок повідомляти кримінально - виконавчу інспекцію про зміну місця проживання або роботи.

В задоволенні цивільного позову потерпілої ОСОБА_6 відмовлено.

Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_8 24.07.2007 року, близько 03.00 год., рухався на технічно справному, власному автомобілі «Toyota Land Cruiser», р.н. НОМЕР_1, по автодорозі «Харків-Сімферополь-Севастополь» зі сторони м. Харкова в напрямку м. Сімферополя. В ході руху по вказаній дорозі, в районі 96км + 50м., ОСОБА_8 грубо порушив вимоги п.п. 10.1, 14.2. «в» Правил дорожнього руху України, відповідно до яких:

-п.10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;

-п.14.2. Перед початком обгону водій повинен переконатися в тому, що: в) смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані.

Однак не зважаючи на це ОСОБА_8 для обгону автомобілю, який рухався попереду нього в попутному напрямку, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем «ВАЗ-21043», р.н. НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_9, що рухався в зустрічному напрямку.

Внаслідок зазначеного ДТП водій автомобіля «ВАЗ-21043» ОСОБА_9 від отриманих травм загинув на місці пригоди.

Порушення вимог правил безпеки дорожнього руху ОСОБА_8, які знаходяться в причинному зв'язку з подією та наслідками, виразилися в тому, що він, керуючи автомобілем «Toyota Land Cruiser», р.н. НОМЕР_3, проявив неуважність, перед початком обгону та зміною напрямку руху вліво на зустрічну смугу руху, не переконався в тому, що це буде безпечно та смуга зустрічного руху вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення із зустрічним автомобілем «ВАЗ-21043» під керуванням ОСОБА_9, що спричинило смерть останнього.

Не погодившись із зазначеним рішенням районного суду, заступник прокурора Харківської області подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить вирок Красноградського районного суду Харківської області від 21.04.2015 року скасувати у зв'язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості, та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст.286 КК України у вигляді 5 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік. Свої апеляційні вимоги прокурор обґрунтовує тим, що звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з застосуванням ст. 75 КК України явно не відповідає ступеню тяжкості скоєного злочину , особі обвинуваченого , є недостатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів. На думку прокурора суд не врахував , що вчинений ОСОБА_8 злочин відноситься до категорії тяжких , вказаним злочином спричинено смерть людині , що є невідворотним наслідком.

Суд не врахував, що ОСОБА_8 спочатку розгляду справи не заперечуючи факту ДТП з своєю участю, винним себе не визнавав, і лише після дослідження всіх доказів по справі та проведення додаткових експертиз, ОСОБА_8 визнав свою вину під тиском не спростованих доказів .

Суд необґрунтовано послався у вироку на повне відшкодування ОСОБА_8 збитків потерпілій , оскільки сам обвинувачений під час судового розгляду суму цивільного позову не визнав і матеріальну та моральну шкоду потерпілій не відшкодував , про що ОСОБА_6 пояснила в суді.

Також прокурор посилається на те, що санкція ч.2 ст.286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого. Відповідно до вимог ст. 374 КПК України, у разі визнання особи винуватою в мотивувальній та резолютивній частинах вироку зазначається мотиви призначення покарання, саме покарання , призначене по кожному з обвинувачень , що визнані судом доведеними, та остаточна міра покарання обрана судом. Проте суд в мотивувальній частині вироку взагалі не вказав про доцільність застосування або незастосування до ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке прямо передбачено санкцією ч.2 ст.286 КК України. Разом з цим суд також не зазначив про призначення або незастосування додаткового покарання і в резолютивній частині вироку. Потерпіла ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить вирок Красноградського районного суду Харківської області від 21.04.2015 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у вигляді 8 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами троком на 3 роки. Задовольнити цивільний позов, стягнути з обвинуваченого суму матеріальної шкоди у розмірі 34 139, 00 гривень, в тому числі витрати на поховання у розмірі 10 000 гривень , шкоду, пов'язану з пошкодженням транспортного засобу у розмірі 24 139 гривень та суму моральної шкоди у розмірі 100 000 гривень.

Свою апеляційну скаргу потерпіла мотивує тим, що висновки суду про можливість звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованими. При цьому потерпіла зазначає , що на протязі 8 років з дня ДТП ОСОБА_8 заперечував свою вину у скоєнні злочину і визнав її тільки під час останнього судового засідання під тиском зібраних доказів. Сума спричиненої обвинуваченим матеріальної та моральної шкоди потерпілій не відшкодована. Це свідчить про відсутність щирого каяття з боку обвинуваченого. Матеріали справи не містять даних про утримання ОСОБА_8 непрацездатних членів родини. При цьому потерпіла посилається на те, що ОСОБА_8 сам не працює , його похила матір отримує пенсію за віком , а донька, яка є інвалідом 2 групи та матір'ю одиначкою має постійне місце роботи.

З огляду на зазначене потерпіла вважає , що ОСОБА_8 слід призначити реальну міру покарання.

Стосовно цивільного позову потерпіла зазначає , що суд безпідставно відмовив в його задоволенні , оскільки розписки про відсутність у неї до ОСОБА_8 претензій матеріального та морального характеру, потерпіла написала під впливом обману з боку обвинуваченого про те, що він відшкодує завдану шкоду в повному обсязі. В розписках на які послався суд відмовляючи у позові не йдеться про отримання потерпілою будь-яких коштів від обвинуваченого в певній сумі, а лише зазначено про відсутність претензій. Затвердження Ленінським районним судом м. Харкова 18.03.2010р. мирової угоди відповідно до якої ОСОБА_8 зобов'язався виплачувати потерпілій щомісячно по 280 грн. до повного погашення боргу у розмірі 24830 грн. за договором позики від 12.09.2007р. ніяким чином не вплинуло на відшкодування потерпілій спричиненої ДТП шкоди , оскільки ніяких виплат за рішенням суду ОСОБА_8 не здійснює.

Заслухавши доповідь судді; пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області; пояснення потерпілої ОСОБА_6 та її представника ОСОБА_7, які підтримали апеляційну скаргу потерпілої; пояснення обвинуваченого ОСОБА_8 , який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив застосувати до нього акт амністії; перевіривши матеріали кримінального провадження , колегія суддів вважає , що апеляційна скарга заступника прокурора Харківської області та потерпілої підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Висновки суду відносно фактичних обставин справи , вини та кваліфікації дій обвинуваченого в апеляційних скаргах не заперечуються . Клопотань про повторне дослідження обставин, встановлених під час судового провадження в суді першої інстанції, або дослідження нових доказів від учасників процесу не надходило.

З урахуванням зазначеного, відповідно ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок лише в межах апеляційних скарг.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням має бути належним чином мотивоване.

Як вбачається з вироку, суд зробив висновок про можливість виправлення обвинуваченого та звільнення його від відбування покарання з застосуванням ст. 75 КК України враховуючи: особу обвинуваченого ; необережну форму вини; те що в результаті ДТП ОСОБА_8 також став інвалідом довічно; має на утриманні кількох непрацездатних членів родини; давність події тобто маже 8 років , протягом яких обвинувачений зарекомендував себе з позитивного боку ; визнання обвинуваченим вини, що визнано обставиною яка пом'якшує покарання ; відшкодування шкоди потерпілій і думку прокурора щодо можливості призначення покарання з випробуванням.

Але ступінь тяжкості скоєного злочину, дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, відповідно до вимог ст. 65 КК України суд враховує при призначенні покарання. Тобто наявність у обвинуваченого інвалідності , знаходження на його утриманні інших членів родини, визнання судом першої інстанції обставинами , що пом'якшують покарання визнання вини та вибачення перед потерпілою було вже враховано судом першої інстанції при призначенні виду та розміру покарання.

Одночасне врахування судом першої інстанції одних і тих самих обставин для обрання виду та розміру покарання, та як підстави для звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, свідчить про неналежну вмотивованість застосування ст.75 КК України.

Визнання судом першої інстанції обставиною , що пом'якшує покарання визнання обвинуваченим своєї вини є необґрунтованим, оскільки протягом 8 років позиція ОСОБА_8 полягала у тому, що виїзд його автомобілю на зустрічну смугу руху відбувся в результаті раптового пнемо-вибуху переднього лівого колеса автомобіля, і тільки після дослідження всіх доказів по справі та проведення додаткових експертиз, під тиском доказів ОСОБА_8 визнав свою вину в порушенні правил обгону .

Висновки суду, що протягом значного часу, який минув після ДТП ОСОБА_8 зарекомендував себе лише з позитивного боку не відповідають дійсності , оскільки в 2010 році він притягувався до кримінальної відповідальності за ч.2 ст. 350 КК України, але провадження по справі було закрито на підставі п. »г» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 28.07.2011 року.

Висновки суду про те , що ОСОБА_8 повністю відшкодував потерпілій матеріальну та моральну шкоду спричинену в результаті ДТП також не відповідають дійсності , оскільки як потерпіла так і обвинувачений ОСОБА_8 пояснили апеляційному суду , що шкода фактично не відшкодована.

Наявність в справі розписок потерпілої про відсутність претензій матеріального та морального характеру до обвинуваченого (а.с.63,147,148,149 т.1) потерпіла в суді обґрунтувала тим, що ОСОБА_8 обіцяв їй відшкодувати шкоду і вона йому довіряла. Це підтверджується і розпискою самого обвинуваченого щодо обов'язку погашення шкоди (а.с. 108 т.2) В зв'язку з тим , що свій обов'язок по відшкодуванню матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_8 не виконував потерпіла та обвинувачений 12.09. 2007р. уклали договір позики, за яким ОСОБА_8 начебто мав повернути потерпілій до 12.09.2008р. 21000 грн. (а.с.150 т.1) В результаті невиконання ОСОБА_8 цієї угоди, ОСОБА_6 була вимушена звернутись до Ленінського районного суду м. Харкова, який своєю ухвалою від 18.03.2010р. затвердив мирову угоду відповідно до якої ОСОБА_8 зобов'язався виплачувати потерпілій щомісячно по 280 грн. до повного погашення боргу у розмірі 24830 грн. за договором позики від 12.09.2007р., але виплат не здійснював (а.с.146 т.1) Наявність ухвали Ленінського районного суду щодо затвердження мирової угоди не звільняє обвинуваченого від обов'язку по відшкодуванню моральної та матеріальної шкоди завданої злочином. Обвинувачений і досі не відшкодував потерпілій матеріальну та моральну шкоду, за виключенням одиничного перерахування потерпілій 416 грн. 08.11.2012р., про що в матеріалах справи є копія квитанції (а.с.151 т.1). Будь яких інших документів , які б підтверджували конкретні виплати потерпілій, матеріали справи не місять. Зазначені обставини не заперечує і обвинувачений , який пояснює свою поведінку скрутним матеріальним становищем, викликаним інвалідністю пов'язаною з ампутацією пальців руки , труднощами з роботою та наявністю матері похилого віку та доньки - інваліда.

Врахування позиції прокурора в суді першої інстанції щодо можливості звільнення особи від відбування покарання з випробуванням, з одночасним ігноруванням позиції потерпілої яка наполягає на призначенні обвинуваченому реального покарання , є необ'єктивним висновком суду першої інстанції з цього питання.

Необережна форма вини обвинуваченого, з врахуванням наслідків дорожньо-транспортної пригоди у вигляді загибелі людини на думку колегії суддів не є достатньою підставою для звільнення обвинуваченого від відбування покарання з застосуванням ст. 75 КК України.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Враховуючи, що дорожньо-транспортна пригода відбулась через грубе порушення ОСОБА_8 Правил дорожнього руху в частині правил обгону транспортного засобу, суд першої інстанції мав достатні підстави застосувати відносно ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

З врахуванням наведеного доводи апеляційних скарг прокурора та потерпілої про безпідставність звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання та необхідність призначення останньому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами є обґрунтованими.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 409 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для скасування вироку суду першої інстанції.

Згідно ч.1 ст.420 КПК України неправильне звільнення обвинуваченого від відбування покарання є підставою для скасування апеляційним судом вироку суду першої інстанції та ухвалення свого вироку.

Вивченням даних про особу обвинуваченого встановлено, що він раніше не судимий, на обліках у нарколога та психіатра не перебуває , добре характеризується за місцем мешкання та колишньої роботи , є інвалідом 3 групи довічно , мешкає разом з матір'ю ОСОБА_10 1936 р.н. та дочкою ОСОБА_11 1991р.н. яка є інвалідом с дитинства 3гр.

Відповідно до ч.2 ст. 66 КК України, обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_8, суд визнає вибачення перед потерпілою.

Обставин , що обтяжують покарання , колегією суддів не встановлено.

Призначаючи покарання , колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, наведені вище дані про особу ОСОБА_8, обставини, які пом'якшують покарання, необережну форму вини, те що в результаті аварії обвинувачений сам став інвалідом, і вважає необхідним та достатнім для його виправлення та попередження скоєння нових злочинів призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України з позбавленням права керувати транспортними засобами.

З урахуванням наведених вище даних запропоноване в апеляційній скарзі потерпілої максимальне покарання на думку колегії суддів є явно несправедливим через суворість.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України , моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ч.2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

При визначенні розміру моральної шкоди завданої потерпілій ОСОБА_6 , колегія суддів керується вимогами ч.3 ст. 23 ЦК України і враховує: характер скоєного правопорушення; глибину фізичних та душевних страждань, завданих потерпілій смертю її чоловіка; необережну форму вини ОСОБА_8; наявність у обвинуваченого інвалідності, яка обмежує його в працевлаштуванні та стан родини, яка потребує стороннього піклування та вважає розумним і справедливим відшкодування моральної шкоди потерпілій ОСОБА_6 у розмірі 70000 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до цього майнова шкода спричинена ОСОБА_6 пошкодженням транспортного засобу та підтверджена висновком автотоварознавчої експертизи від 04.02.2015р. (а.с.220 т.2) підлягає відшкодуванню в розмірі 24139 грн.

Сплачені обвинуваченим потерпілій 416 грн. слід зарахувати в рахунок відшкодування матеріальної шкоди.

Згідно ч.1 ст.1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, ці витрати. Потерпіла в своїх позовних заявах (а.с.7, 229 т.2),просить відшкодувати витрати на поховання чоловіка у розмірі 10000 грн. але будь-яких документів щодо підтвердження цих витрат до позову не додала, в зв'язку з чим колегія суддів в задоволенні цивільного позову в цій частині вважає необхідним відмовити.

Враховуючи , що обвинуваченим скоєно злочин до набрання чинності Закону України «Про амністію в 2014 році» ; злочин вчинено з необережності і він не є особливо тяжким ; обвинувачений має доньку інваліда з дитинства у відношенні якої не позбавлений батьківських прав; наявність письмової заяви обвинуваченого про застосування до нього акту амністії ; відсутність обмежень для застосування амністії передбачених ст.8 Закону України «Про амністію в 2014 році» та ст.4 Закону України «Про застосування амністії в України», колегія суддів вважає необхідним на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2014 році» звільнити обвинуваченого від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 420, 371, 373, 374 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області та потерпілої ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Красноградського районного суду Харківської області від 21 квітня 2015 року у відношенні ОСОБА_8 в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову скасувати.

Призначити ОСОБА_8 покарання за ч.2 ст. 286 КК України у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 (один) рік.

На підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2014 році» звільнити ОСОБА_8 від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі .

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 70000 (сімдесят тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 24139 (двадцять чотири тисячі сто тридцять дев'ять ) грн. у відшкодування матеріальної шкоди.

Сплачені обвинуваченим ОСОБА_8 потерпілій ОСОБА_6 416 грн. зарахувати в суму відшкодування матеріальної шкоди.

В задоволенні позову потерпілої ОСОБА_6 в частині стягнення з обвинуваченого ОСОБА_8 витрати на поховання у розмірі 10000 грн. відмовити.

В іншій частині вирок Красноградського районного суду Харківської області від 21 квітня 2015 року залишити без змін.

Вирок набирає чинності з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з дня проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий -

Судді -