Рішення № 53523038, 05.11.2015, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 598/806/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Левків А.І. Провадження № 22-ц/789/1000/15 Доповідач - Фащевська Н.Є.Категорія - 21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2015 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Фащевської Н.Є.

суддів - Ходоровський М. В., Щавурська Н. Б.,

з участю секретаря - Панькевич Т.І.

сторін - представника ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4, представника ОСОБА_5 ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Збаразького районного суду від 24 червня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування дійсним, третя особа ОСОБА_5,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 про визнання дійсним договору дарування 210 000 грн., укладеного між нею та відповідачкою 02.01.2013 року.

Позивачка вказала, що подарувала своїй дочці ОСОБА_3 на придбання житла - квартири в смт.Вишнівець 210 000 грн. Посилаючись на те, що відповідачка відмовляється посвідчити договір нотаріально, просила визнати його дійсним.

Рішенням Збаразького районного суду від 24 червня 2015 року у задоволенні її позову до ОСОБА_3 про визнання договору дарування дійсним відмовлено.

Представник апелянта в апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також суд невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення цивільного спору. Враховуючи наведене просить скасувати рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 24 червня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким визнати договір дарування грошових коштів від 02.01.2013 року дійсним.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду першої інстанції не відповідає в повній мірі вищезазначеним вимогам.

Так, судом встановлено, що згідно письмового договору дарування коштів від 2 січня 2013 року, ОСОБА_1 подарувала та передала, а ОСОБА_3 прийняла в дар грошові кошти в сумі 210 000 грн. на придбання житла. Вказаний договір складений в письмовій формі, засвідчений сторонами, однак нотаріально не посвідчений.

Як вбачається з розписки, 2 січня 2013 року ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 отримала в дар кошти в розмірі 210 000 грн. для придбання житла по АДРЕСА_1 Збаразького району Тернопільської області.

Відповідачка - обдарована ОСОБА_3 відмовляється посвідчити даний договір дарування нотаріально.

На час укладення договору відповідачка ОСОБА_3 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 будинок вона придбала згідно договору купівлі-продажу 15.03.2013 року, що стверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Збаразького нотаріального округу 15.03.2013 року за № 365 на суму 147300 грн. При посвідченні даного договору ОСОБА_5 давав згоду, як один з подружжя на придбання будинку дружиною ОСОБА_3

У провадженні Збаразького районного суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_5 про поділ майна подружжя, зокрема спірного будинку. Представник ОСОБА_5 стверджує, що спірний будинок придбаний під час шлюбу за спільні кошти подружжя.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що договір дарування, який позивачка просить визнати дійсним є одностороннім договором, а тому його не можна визнати дійсним в силу вимог ч.2 ст.220 ЦК України, договір не є договором дарування, оскільки зобов'язує вчинити певну дію. Крім того, сторони не втратили можливість посвідчити даний договір нотаріально, оскільки відповідач позовні вимоги визнає.

Колегія вважає, що такі висновки суду є суперечливими та не в повній мірі відповідають вимогам закону та встановленим обставинам по справі.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 5 ст. 719 ЦК України, договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Встановивши що оспорюваний договір не є договором дарування, суд зіслався на норми статті ч.1,ч.2 ст. 717 ЦК України, згідно яких договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування. Крім того суд вказав, що договір дарування є одностороннім договором, а тому до нього не можна застосовувати вимоги ч.2 ст.220 ЦК щодо визнання дійсним договору, який потребує нотаріального посвідчення при ухиленні іншої сторони в його посвідченні.

Однак з такими висновками не можна погодитись, оскільки договір дарування згідно вимог закону є двостороннім договором, відповідно до якого одна сторона (дарувальник) - позивачка передала другій стороні (обдаровуваному)- відповідачці безоплатно майно (дарунок) у власність. Крім того, згідно укладеного договору вбачається, що позивачка не зобов'язувала відповідачку вчиняти які-небудь дії на її користь.

Згідно ст. 220 ч. 2 ЦК України, роз'яснень, даних у постанові Пленуму ВС України від 28.04.1978 р. №3 із змінами «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається

Водночас, відмовляючи в позові суд також виходив з того, що відповідачка визнає позов, а тому сторони не втратили можливість його нотаріального посвідчення.

Колегія погоджується з таким висновком, оскільки він відповідає встановленим обставинам по справі та вимогам закону. Доказів, які б спростовували висновки суду сторонами не надано.

Суд підставно не прийняв до уваги повідомлення ОСОБА_1, адресоване ОСОБА_3 02.01.2013 р. з вимогою про необхідність звернутись до нотаріуса про посвідчення договору дарування грошей, оскільки наявність даного листа від 2013 року сама по собі не свідчить про відмову відповідачки посвідчити договір нотаріально.

Колегія не приймає до уваги лист представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 від 03.07.2015 р., адресований ОСОБА_3 про необхідність посвідчити договір дарування коштів нотаріально, оскільки даний доказ не досліджувався судом першої інстанції, а тому апеляційний суд відповідно до вимог ст. 303 ЦПК не вправі його досліджувати.

За вказаних обставин, наявні підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, що полягають у порушенні норм матеріального і процесуального права - зазначенні невірної підстави відмови у позові.

При цьому, колегією суддів враховуються розяснення, викладені Верховним Судом україни у п.19 постанови Пленуму від 24.10.2008 року № 12 Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку, у відповідності до яких, якщо помилки в рішенні стосуються правового обгрунтування, то їх усунення необхідно вважати зміною рішення.

Отже, з врахуванням того, що не всі підстави відмови судом першої інстанції у позові грунтуються на вимогах закону, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає зміні з ухваленням нового рішення про відмову в позові у зв'язку з недоведеністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 304, 307, 309, 313, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Збаразького районного суду від 24 червня 2015 року змінити в частині обґрунтування підстав відмови у позові. В решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді