Ухвала суду № 53516832, 11.11.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

№ 22-ц/778/6135/15 Головуючий у 1 інстанції: Наумов О.О.

Є.У.№ 336/7971/14-ц Суддя-доповідач: Крилова О.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Дзярука М.П.

Трофимової Д.А.

при секретарі: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначало, що 17.01.2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_4 укладено кредитно-заставний договір №ZPC0AN57191701, за яким відповідач по справі отримала кредит у розмірі 43499,78 гри. на термін до 16.01.2015 року, а відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та порядок, встановлений договором. Позивачем були виконано умови договору та надано відповідачу кредит.

У порушення умов договору та ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконала , у зв'язку із чим станом на 28.05.2015 року утворилась заборгованість 157620,68 грн., а саме - заборгованість за кредитом в сумі 42669,49 грн.. заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 5969.10 грн.. заборгованість по комісії за користування кредитом в сумі 2020,05 грн., пені за несвоєчасність виконання обов'язків за договором в сумі 99218.20 грн.. штрафу (фіксована частина) в сумі 250.00 грн.. штрафу (процентна складова) в сумі 7493,84 грн..

Згодом уточнивши позовні вимоги та посилаючись на зазначені обставини, просило суд, стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 157620,68 грн. за кредитно-заставним договором №ZPC0AN57191701 від 17.01.2008 року, а також судові витрати, сплачені при пред'явленні позову у розмірі 1576,20 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2015 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ZPC0AN57191701 від 17.01.2008 року у розмірі 97093,88 грн.. яка складається з 250. 00 грн. - штраф (фіксована частина); 4611,61 грн. - штраф (процентна складова). 37427.75 грн. - заборгованість за кредитом. 5566.75 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 2020,05 грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом. 47217.72 грн. - заборгованість з пені.

Стягнуто з ОСОБА_4. на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору в розмірі 970.93 грн.

Не погоджуючись з рішенням районного суду ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення районного суду скасувати та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Стаття 308 ЦПК передбачає підстави для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін. За її змістом Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони встановили як строк дії договору до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню в строк до 16.01.2015 року.

Тож графіком платежів, який є складовою частиною договору, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, поряд із встановленням строку дії договору сторони встановили і строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

За матеріалами справи, відповідач припинила виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з січня 2010 року, а з березня 2010 року зобов'язання зі сплати процентів за користування кредитом, у той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся 15 жовтня 2014 року, включивши до позовних вимог як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.

За ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст.259 ЦК України передбачена можливість для сторін правочину збільшити строк позовної давності за домовленістю сторін.

Така домовленість сторонами була досягнута та строк позовної давності встановлений у 5 років щодо стягнення кредитних коштів, процентів та винагороди.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Пославшись на відповідну правову позицію сформульовану у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року по справі №6-116цс13, суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності пов'язаний з певними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Зокрема, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строк) виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України), а у зобов'язаннях, в яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. У випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

З огляду на зазначені положення закону, суд першої інстанції мотивував застосування строку позовної давності, виходячи з умов укладеного сторонами договору та фактичних обставин справи.

Так, виходячи з кредитного договору (п.17) позичальник зобов'язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) в розмірі та в строки, визначені графіком повернення кредиту та щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом, а також встановлено відповідальність за порушення графіку повернення кредиту та процентів за користування ним.

З зазначених положень договору, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що позаяк умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

З розрахунку, наданого позивачем вбачається, що нарахування санкцій за порушення умов договору, а отже застосування відповідальності за порушення договірних обов'язків почалося з 17.05.2009 року, а отже саме з цієї дати позивач довідався про порушення свого права.

Отже суд врахував, що строк загальної позовної давності слід рахувати з 17 травня 2009 року, а позивач звернувся до суду з позовом 15 жовтня 2014 року, тобто з пропуском строку щодо захисту порушеного права за період з 17 травня 2009 року до 15 жовтня 2009 року.

Згідно ч.З ст.267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою

сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Також суд першої інстанції правильно виходив з положень ст. 551 ЦК України, за якими розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Встановивши, що загальна сума боргу становить 37427,75 грн., а сума пені станом на 28.05.2015 року становить - 99218.20 гри., суд дійшов висновку, що нарахована пеня значно перевищує збитки, а тому вважав за доцільне зменшити розмір пені в межах строків позовної давності до 47217.72 гр.

Посилання апелянта на те, що строк позовної давності був перерваний платежами, зробленими відповідачем у лютому 2010 року не підтверджене належними доказами. Так, відповідач зазначала, що припинила сплату кредитної заборгованості через рік після укладення договору, яким способом були внесені грошові кошти у дати, на які посилається позивач, за матеріалів справи не вбачається.

Також безпідставним є посилання апелянта на те, що суд безмотивно зменшив розмір пені без наведення розрахунків. Так, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні навів мотиви зменшення пені, врахував, що її розмір значно перевищує суму заборгованості за кредитом. Крім того, суд застосував до стягнення пені річний строк, з зазначенням періоду нарахування та наведенням розрахунку, що відповідає вимогам, які ставляться до судового рішення у ст. 215 ЦПК.

З огляду на викладене. судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 29 вересня 2015 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня проголошення.

Головуючий:

Судді: