Рішення № 53516218, 11.11.2015, Розівський районний суд Запорізької області

РОЗІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

_________________________

Справа № 327/426/15-ц

Провадження № 2/327/163/2015

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.11.2015 року смт.Розівка

Розівський районний суд Запорізької області в складі:

головуючого судді Кущ Т.М.,

при секретарі судового засідання Перишкіній Г.В.,

з участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Розівського районного суду Запорізької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

15 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3, в якому послався на те, що він на виконання договорів позики від 25 березня 2014 року та від 05 лютого 2015 року передав у позику відповідачу грошові кошти в сумі 200000 грн. та 300000 грн. відповідно. При цьому, ОСОБА_3 зобовязався повернути суму позики до 20 липня 2014 року та до 20 липня 2015 року відповідно, однак відповідач до теперішнього часу свої зобовязання за договорами позики на загальну суму 500000 грн. не виконав. За таких обставин ОСОБА_1 вимушений був звернутися до суду за захистом порушених майнових прав із відповідним позовом. Крім того, у заяві позивач прохав стягнути з відповідача ОСОБА_3 суму понесених судових витрат.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 повідомив судові про те, що він підтримує заявлені вимоги по тих підставах, які ним були викладені в позовній заяві, прохав їх задовольнити, надавши відповідні пояснення. Додатково позивач зазначив, що він будь-яких грошових коштів на виконання зобовязань за договорами позики від ОСОБА_3 не отримував, домовленості щодо повернення боргу в натуральному виразі сільськогосподарською продукцією чи щодо виконання взятих на себе ОСОБА_3 зобовязань іншою особою між сторонами не було.

В судовому засіданні повноважний представник позивача ОСОБА_4 підтримав позицію позивача ОСОБА_1, надавши судові відповідні пояснення.

Відповідач ОСОБА_3 письмово заперечував проти позову, посилаючись на те, що він виконав зобовязання за договорами позики майже в повному обсязі, оскільки влітку 2014 року за спільною домовленістю із позивачем відвантажив останньому сільськогосподарську продукцію ячмінь на загальну суму 200000 грн., а тому борг за розпискою від 25 березня 2014 року відсутній. До того ж, влітку 2015 року за пропозицією позивача, з якою він погодився, Товариство з обмеженою відповідальністю «Урожайна Країна», яке придбало у ОСОБА_3 ячмінь на загальну суму 277492,809 грн., перерахувало вказану суму не на розрахунковий рахунок продавця Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, а ОСОБА_1 в рахунок боргу за розпискою від 05 лютого 2015 року. За таких обставин відповідач ОСОБА_3 прохав відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 (а.с.29-39).

Разом з тим, відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, про час і місце його проведення повідомлений належним чином (а.с.40), причини своєї неявки судові не повідомив, клопотання про відкладення розгляду справи або про розгляд справи без його участі не заявив.

За згоди позивача ОСОБА_1 суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні судового засідання за відсутності відповідача ОСОБА_3.

Суд, заслухавши пояснення позивача та його представника, зясувавши позицію відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та надавши їм належну оцінку, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

25 березня 2014 року ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 200 000 грн., а останній зобов'язався повернути вказані грошові кошти до 20 липня 2014 року (а.с.6,46).

05 лютого 2015 року ОСОБА_1 передав у позику ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 300 000 грн., а останній зобов'язався повернути вказані грошові кошти до 20 липня 2015 року (а.с.7,47).

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч.2 ст.1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, позичальник ОСОБА_3 своїм підписом у договорах позики підтвердив, що грошові кошти на загальну суму 500000 грн., які є предметом цих договорів, передані позикодавцем і одержані позичальником повністю.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник, як передбачено ст.1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (стст.530,631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

За умовами договору позики від 25 березня 2014 року ОСОБА_3 зобовязався повернути ОСОБА_1 запозичені грошові кошти у сумі 200000 грн. у строк до 20 липня 2014 року, а за умовами договору позики від 05 лютого 2015 року відповідач зобовязався повернути позивачу запозичені грошові кошти у сумі 300000 грн. у строк до 20 липня 2015 року, однак свого обовязку по жодному із зазначених договорів до теперішнього часу не виконав.

Таким чином, між сторонами по даній справі на підставі договорів позики виникли відповідні зобовязання, за невиконання яких настає цивільно-правова відповідальність боржника, що відповідає вимогам ст.1049 ЦК України, а тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів на загальну суму 500000 грн..

Разом з тим, суд враховує наступне.

Відповідно до вимог ст.545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобовязання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або у повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобовязання, повинен повернути його боржникові. Уразі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обовязку.

У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобовязання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Статтею 527 ЦК України передбачено зобовязання боржника виконати свій обовязок, а кредитора прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобовязанні вимагати доказів того, що обовязок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непредявлення такої вимоги.

Позивачем надано на підтвердження позовних вимог письмові розписки, які є належними доказами, що свідчить про отримання відповідачем ОСОБА_3 грошей, належних позивачу. Оригінали розписок як докази наявності боргу ОСОБА_3 знаходяться у позикодавця на руках. Наявність оригіналів розписок свідчить про наявність невиконаного зобовязання. За встановлених обставин та наведених підстав суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову.

Разом з тим, відповідачем ОСОБА_3 не надано суду будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сума боргу на загальну суму 500000 грн. чи його частина була повернута позивачу ОСОБА_1. Ніяких розписок або інших документів, які б свідчили про факт повернення суми боргу відповідачем позивачу, суду надано не було.

З огляду на викладене, заперечення відповідача ОСОБА_3 проти позову не ґрунтуються на законі та не підтверджують факту належного виконання зобовязання відповідача у спірних правовідносинах, тобто відповідач ОСОБА_3 не виконав вимоги ст.10 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Разом із тим, відповідач ОСОБА_3 не оспорював та письмово підтвердив, що 25 березня 2014 року та 05 лютого 2015 року дійсно власноручно писав боргові розписки про отримання ним від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 200 000 грн. та 300 000 грн. відповідно, які зобовязався повернути до 20 липня 2014 року та до 20 липня 2015 року відповідно (а.с.29-30).

Частиною 1 статті 61 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Оскільки позов задоволено, суд в порядку ст.88 ЦПК України має підстави для стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 понесених останнім судових витрат в сумі 5000 грн. 00 коп., а саме, в межах суми сплаченого судового збору при предявленні позову до суду (а.с.1).

Керуючись стст.10,11,60,88,209,212-215,224-226 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт громадянина України серії СА №573050, виданий Розівським РВ УМВС України в Запорізькій області від 22 січня 1998 року, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, зареєстрований та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, паспорт громадянина України серії СВ №234672, виданий Пологівським РВ УМВС України в Запорізькій області від 05 жовтня 2000 року, ідентифікаційний податковий номер НОМЕР_2) заборгованість за договором позики в сумі 500 000 (пятисот тисяч) гривень 00 копійок, а також суму понесених судових витрат в розмірі 5000 (пяти тисяч) гривень 00 копійок, а всього грошових коштів в сумі 505 000 (пятисот пяти тисяч) гривень 00 копійок.

Заходи забезпечення позову у вигляді встановленої заборони на відчуження рухомого та нерухомого майна, яке належить ОСОБА_3, - залишити без змін.

Рішення суду відповідно до частини 1 статті 223 ЦПК України набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції Розівський районний суд Запорізької області шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10-денного строку з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив Розівським районним судом Запорізької області, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: Т.М. Кущ