Рішення № 53512531, 11.11.2015, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 127/12625/15-ц Провадження № 22-ц/772/2846/2015Головуючий в суді першої інстанції Луценко Л. В.Категорія 27 Доповідач Копаничук С. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючої : Копаничук С.Г.

Суддів: Стеблюк Л.П., Голоти Л.О.

при секретарі: Кирилюк Л.В.

за участю представника позивача - адвоката Лисенка В.М., представника відповідача ОСОБА_3 ,представника третьої особи - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_5 - Лисенка Владислава Миколайовича на рішення Вінницького міського суду від 27.08.2015 року по справі за позовом ОСОБА_5 до фірми «ІВО+КГ» у формі ТОВ про стягнення боргу ,-

В с т а н о в и л а :

У червні 2015 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до фірми «ІВО+КГ» у формі ТОВ про стягнення коштів у сумі 2 319 360,8 грн., посилаючись на те, що 30.05.2007 року між нею і фірмою«ІВО+КГ» у формі ТОВ був укладений договір позики, згідно якого вона надала безстрокову позику в розмірі 38 000 доларів США з виплатою відсотків за користування коштами 2% в місяць. 30.04.2015 року вона звернулась до фірми за поверненням боргу, проте на її вимоги про повернення боргу фірма не реагує.

Ухвалою Вінницького міського суду від 22.06.2015 року до участі в справі в якості третьої особи на стороні відповідача було притягнуто ПАТ КБ «Приватбанк».

Ухвалою Вінницького міського суду від 27.08.2015 року відмовлено у прийнятті визнання представником відповідача позову ОСОБА_5

Рішенням Вінницького міського суду від 27.08.2015 року в задоволенні позову ОСОБА_5 до фірми «ІВО +КГ» у формі ТОВ, - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача просить рішення суду скасувати через порушення судом норм матеріального і процесуального права ,а по справі ухвалити нове рішення ,яким позовні вимоги задовольнити .Зазначив ,що суд безпідставно не прийняв визнання позову відповідачем, вважаючи ,що визнання суперечить закону та порушує права та свободи інших осіб ,при цьому не зазначивши, які норми закону та чиї права порушені. Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що доказів передачі грошових коштів позивачка не надала. При цьому не взято до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 18.09.2013 року по справі №6-63 цс 13,згідно якої письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі коштів. Крім того, суд ,за відсутності оспорювання договору позики, поставив під сумнів цей договір та встановив його фіктивність на підставі того, що позивачка була учасником фірми на момент укладення договору позики ,в той час як вона була учасником лише в період з 08.11.2011 року і до червня 2013 року.

Заперечуючи проти скарги представник третьої особи без самостійних вимог -ПАТ КБ «Приватбанк» вважає рішення суду законним і обґрунтованим ,а доводи скарги безпідставними.

Заслухавши доповідача, осіб, що беруть участь в справі, перевіривши матеріали справи, рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи рішення про відмову в позові , суд виходив з того ,що даний договір носить ознаки фіктивності ,так як не був спрямований на реальне настання правових наслідків, оскільки був укладений близькими родичами ,які є учасниками фірми «ІВО+КГ» у формі ТОВ ,з метою ухилення від виконання судового рішення наказу господарського суду від 12.03.2013 року про стягнення з фірми ТОВ «ІВО+КГ» на користь ПАТ «Приватбанк» грошових коштів в сумі 360 000 грн.

Разом з тим, з такими висновками погодитись не можна, так як суд дійшов до них з порушенням норм матеріального і процесуального права ,належним чином не перевірив наявність належних та допустимих доказів на підтвердження обставин ,на підставі яких здійснив свої висновки щодо фіктивності правочину.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Як вбачається зі змісту письмового договору позики від 30.05.2007 року, позикодавець ОСОБА_5 передає у власність грошові кошти в сумі 38 000 доларів США , що еквівалентно 191 900 грн., а позичальник - фірма "ІВО + КГ" у формі ТОВ зобов'язується повернути таку саму суму в порядку і на умовах, обумовлених цим договором. При цьому позика надається під 2% місячних, безстроково, підлягає поверненню за першою вимогою позичальника, але не раніше 3 років з моменту надання.

Відповідно до п.п.3.1,3.2 укладеного договору позика надається негайно і вважається наданою з моменту підписання договору та посвідчення його підписами і печаткою позичальника.

Договір позики від 30.05.2007 року підписаний сторонами ,скріплений печаткою позичальника.

Таким чином, досліджуючи правову природу укладеного сторонами письмового договору позики, колегія суддів вважає, що за таких його умов останній є документом, який підтверджує не лише укладення сторонами договору позики та його умови, а також отримання боржником від кредитора зазначеної грошової суми .

30.04.2015 року позикодавець направила відповідачу претензію щодо повернення позики в строк до 30.05.2015 року, проте її вимоги задоволені не були.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Крім того, відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином усі інші треті особи, у тому числі державні органи, не можуть нехтувати правами і обов'язками, що виникли в учасників такого правочину, а відтак не повинні порушувати ці права та не перешкоджати здійсненню їх обов'язків.

Згідно ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Договір від 30.05.2007 року є чинним, сторонами та третіми особами не оспорювався , в тому числі ПАТ «Приватбанк» з ознак фіктивності, не визнавався недійсним та не підлягав розірванню. Підстав для застосування наслідків нікчемності правочину по справі не вбачається.

Зазначена судом у рішенні обставина , що позикодавець ОСОБА_5 на час укладення договору позики була учасником фірми "ІВО + КГ" у формі ТОВ, не підтверджено належними і допустимими доказами, оскільки матеріали справи містять дані, що вона стала учасником з долею 99,98 % з часу реєстрації 10.11.2011 року змін в Статуті фірми «ІВО +КГ» (а.с.26-28) і до реєстрації наступних змін у складі учасників ,що відбулись 13.08.2013 року.

Належних і допустимих доказів ,що договір позики від 30.05.2007 року укладався сторонами не в зазначену дату ,а пізніше ,матеріали справи не містять.

Так само відсутні підстави у суду вважати неоспорюваний договір фіктивним на підставі того, що ОСОБА_5 є донькою учасника фірми , оскільки це її право , як фізичної особи, що має цивільну дієздатність.

За таких обставин та виходячи з презумпції правомірності договору , у суду відсутні підстави вважати, що сторони укладали в 2007 році договір без наміру створити будь-які юридичні наслідки.

Отже, чинний договір позики підлягає виконанню відповідачем ,а порушені права позивачки підлягають захисту, шляхом задоволення позову і стягнення зазначених коштів на її користь. Визначення розміру боргу, не оспорюється сторонами ,а тому не підлягає доказуванню в установленому законодавством порядку.

Як роз'яснюється в п.4 Постанови Пленуму Верхового суду №5 від 12.05.2009 року ''Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду'' , у разі визнання відповідачем (або його представником за відсутності у дорученні відповідних обмежень) позову можливе лише ухвалення рішення про задоволення позову, а не про задоволення позову частково чи про відмову в його задоволенні. Якщо для цього немає законних підстав, суд постановляє ухвалу про відмову в прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує розгляд справи. Визнання позову повинно бути безумовним, а якщо у справі беруть участь кілька відповідачів, то ухвалення рішення про задоволення позову за наявності для цього законних підстав можливе лише у разі визнання позову всіма відповідачами. Слід розрізняти визнання відповідачем позову від визнання ним обставин позову, що згідно з частиною першою статті 61 ЦПК звільняє позивача лише від доведення цих обставин. На підставі викладеного є обґрунтованими і доводи скарги щодо неправомірної відмови у прийнятті визнання позову відповідачем, оскільки для цього немає законних підстав: відповідач позов визнав, третя особа без самостійних вимог договір не оспорювала.

На підставі викладеного, рішення суду постановлене при недоведеності обставин справи і невідповідності висновків суду їм , в силу ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення - про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 526, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст.307, 309, 316 ЦПК України, -

В и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_5 - Лисенка Владислава Миколайовича задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду від 27.08.2015 року скасувати.

Стягнути з фірми «ІВО+КГ» у формі ТОВ, код ЄДРПОУ 21729343, юридична адреса м.Вінниця,вул.Пирогова, 148 на користь ОСОБА_5 2 319 360,80 грн. боргу та 7573 грн. у відшкодування судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів.

Головуючий: / підпис/

Судді: /підписи/

З оригіналом вірно: