Ухвала суду № 53507605, 10.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 211/5517/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1897/К/15 суддя: Рибаєв О.А.

Категорія - 53 (І) Суддя-доповідач - Чорнобук В.І.

УХВАЛА

Іменем України

10 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Чорнобук В.І.,

суддів - Братіщевої Л.А., Грищенко Н.М.,

при секретарі - Масловій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнологія» на рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнологія» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки виплати належних звільненому сум, зміну формулювання причини звільнення та моральної шкоди, -

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

позивач ОСОБА_2,

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнологія» (далі - ТОВ «Агротехнологія») про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середньої заробітної плати за час затримки виплати належних звільненому сум, зміну формулювання причини звільнення та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з вересня 2008 року вона працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «Агротехнологія» і також виконувала обов'язки щодо ведення кадрової документації, покладені на неї наказом №20-К від 23.09.2008 року. Починаючи з другої половини квітня 2014 року на підприємстві почали затримувати виплату заробітної плати, тобто порушувати право працівників на працю та заробіток, тому 16 травня 2014 року нею було подано заяву про звільнення за власним бажанням з 23.05.2014 року, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням відповідачем норм трудового законодавства.

У день звільнення ні трудової книжки, ні розрахунку, ні наказу про звільнення позивач не отримала. 12.08.2014 року, отримавши трудову книжку, з'ясувалося, що її звільнено на підставі ст. 38 КЗпП України лише за власним бажанням, що не відповідало змісту її заяви про звільнення. При звільненні ОСОБА_2 не була виплачена заборгованість по заробітній платі, а також вихідна допомога належна при звільненні за ч.3 ст.38 КЗпП України. Вище вказані порушення норм трудового законодавства завдали позивачу моральної шкоди, яку вона оцінює в 15 000 грн., і яка виразилася в зміні звичного способу життя позивача, адже вона втратила нормальні життєві зв'язки, знизилася її самооцінка в сім'ї, вона не могла надавати допомогу своїм дітям, влаштуватися на іншу роботу через несвоєчасну видачу трудової книжки, що пригнічувало її, порушило емоційний стан та сон, змушувало докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, уточнивши позовні вимоги 03 листопада 2014 року, ОСОБА_2 просила суд змінити формулювання причини звільнення в трудовій книжці вказавши замість ч. 1 ст. 38 КЗпП України - звільнення за власним бажанням на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, зобов'язати ТОВ «Агротехнологія» провести з нею повний розрахунок належний при звільненні, а саме: виплатити заборгованість по заробітній платі в розмірі 6 140,51 грн. та вихідну допомогу в розмірі 4 730,05 грн.; стягнути з ТОВ «Агротехнологія» середній заробіток за весь час затримки належних звільненому працівникові сум в розмірі 8 978,12 грн. та моральну шкоду в сумі 15 000,00 грн. Допустити рішення до негайного виконання в межах платежу за один місяць.

Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2015 року, описки в якому виправлено ухвалою того ж суду від 16 липня 2015 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов'язано ТОВ «Агротехнологія» змінити формулювання причини звільнення в трудовій книжці, виданої на ім'я ОСОБА_2, вказавши замість ч. 1 ст. 38 КЗпП України - звільнений за власним бажанням, звільнений на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України.

Стягнуто з ТОВ «Агротехнологія» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі в розмірі 6 140 грн. 51 коп., вихідну допомогу 4 730 грн. 05 коп., середню заробітну плату за час затримки належних звільненому працівникові сум у розмірі 8 978 грн. 12 коп.

Стягнуто з ТОВ «Агротехнологія» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині виплати працівникові заробітної плати в межах одного місяця. Вирішено питання розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ "Агротехнологія", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 Зокрема, суд не взяв до уваги факту відмови позивача від отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, з метою затягування часу та стягнення з підприємства безпідставних сум. Судом було стягнуто з відповідача заборгованість по заробітній платі позивача, хоча на момент ухвалення судового рішення цієї заборгованості вже не існувало. В розрахунку ціни позову ОСОБА_2 зазначає кількість годин вимушеного прогулу відповідно до ст.235 КЗпП України, однак формулювання причин звільнення позивача жодним чином не перешкоджало їй працевлаштуватись, а неотримання трудової книжки зроблено позивачем навмисно. Крім того, в рішенні суду не зазначено, в чому саме полягає моральна шкода позивача, якими неправомірними діями чи бездіяльністю відповідача її завдано позивачеві та з яких міркувань виходив суд визначаючи розмір моральної шкоди.

В запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просив апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_2, яка заперечувала проти апеляційної скарги і просила її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції керувався ч.3 ст.38, ст.ст.44,47,116,117 КЗпП України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року №100 та дійшов висновку, що під час розгляду справи було доведено порушення відповідачем законодавства про працю, тому вимоги позивача щодо зміни формулювання причин звільнення є обґрунтованими, і оскільки ТОВ «Агротехнологія» не провело з ОСОБА_2 повного розрахунку з всіх сум, які їй належать, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі, вихідна допомога, середній заробіток за весь час затримки до день фактичного розрахунку та моральна шкода.

Колегія суддів погоджується таким з висновками суду виходячи з наступного.

Судом встановлено, що в період з 22.09.2008 року по 23.05.2014 року ОСОБА_2 займала посаду головного бухгалтера ТОВ "Агротехнологія". (а.с.9,26,59).

Причиною звільнення ОСОБА_2, згідно запису в трудовій книжці значиться «звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України», при цьому звільнення проведено на підставі наказу № 17/4к від 23.05.2014 року (а.с. 9,26).

Як вбачається з заяви ОСОБА_2 про звільнення від 13.05.2014 року, вона просила звільнити її з 23.05.2014 року, на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, у зв'язку з порушенням норм трудового законодавства (несвоєчасна виплата заробітної плати) (а.с.7).

Відповідно до ч.3 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до актом перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області №04-18-26/203 (а.с.15-17), станом на 23.05.2014 року заробітна плата за другу частину квітня 2014 року та травень 2014 року не виплачена, а також мали місце затримки у виплаті заробітної плати за період з січня по березень 2014 року. Доказів, які спростовували вказаний акт перевірки Територіальної державної інспекції з питань праці у Дніпропетровській області представником відповідача ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції надано не було.

Тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у період звільнення ОСОБА_2 з ТОВ «Агротехнологія» мали місце факт порушення трудового законодавства, а саме несвоєчасність виплати заробітної плати.

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. Працедавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року (справа №6-120цс12) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. (п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів»).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зобов'язання відповідача внести зміни до формулювання причини звільнення ОСОБА_2 на звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в частині позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення заборгованості із заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку та моральної шкоди, колегія суддів виходить з наступного.

Положеннями ст. 47 КЗпП України передбачено, що роботодавець зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені ст. 116 КЗпП України.

Згідно із ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що трудова книжка видана ОСОБА_2 лише 01.08.2014 року (а.с.74,75,77,76). Колегія суддів, на підставі ст.212 ЦПК України, надавши оцінку актам про відмову ОСОБА_2 від ознайомлення з наказом про звільнення та отримання трудової книжки, які надані відповідачем ТОВ «Агротехнологія», приходить до висновку, що їх не можна вважати належними, допустимими та достатніми доказами на підтвердження викладених у них обставин, оскільки вони не містять підпису ОСОБА_2 або відмітки про його відмову від підпису (а.с.53,54). Отже доводи апеляційної скарги про те, що суд не взяв до уваги факту відмови позивача від отримання трудової книжки та ознайомлення з наказом про звільнення, з метою затягування часу та стягнення з підприємства безпідставних сум, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що вони є безпідставними та недоведеними.

Повідомлення про необхідність отримання трудової книжки позивачу було відправлено лише 03.07.2014 року (а.с. 57,58,73)

Зі штатного розпису ТОВ «Агротехнологія» вбачається, що посадовий оклад головного бухгалтера складав 1 870 грн. (а.с.60)

Під час розгляду справи судом першої інстанції, позивач ОСОБА_2 надавала пояснення, що вона працював за 5 денним, 40 годинним робочим тижнем та відпрацювала в квітні, травні 2014 року всі робочі дні до звільнення, а відповідачем доказів протилежного не було надано.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи, що в порушення вимог ст.10,60 ЦПК України, представником відповідача ТОВ «Агротехнологія» ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано правил внутрішнього трудового розпорядку, табелю обліку робочого часу ОСОБА_2, а також не надано довідки про середню заробітну плату ОСОБА_2 до дня звільнення, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглянувши справу в межах пояснень сторін та наявних у справі доказів, при визначенні розміру заборгованості із заробітної плати ОСОБА_2 на день звільнення правильно виходив з відомостей Пенсійного фонду України про перерахування страхового внеску (а.с.70).

З вказаних відомостей вбачається, що в квітні 2014 року ОСОБА_2 було нараховано заробітну плату у сумі 1 870,00 грн., з яких належало до виплати 1 714,98 грн. Тобто заборгованість ТОВ «Агротехнологія» перед позивачем по заробітній платі за квітень 2014 року склала 964,98 грн. В травні 2014 року ОСОБА_2 було нараховано 1 870 грн., з яких належало до виплати 1 311,75 грн. Таким чином, заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 за травень 2014 року не було.

Відповідно до виписки про рух коштів на рахунку ОСОБА_2 (а.с. 78-79), за квітент 2014 року їй спочатку було виплачено заробітну плату в розмірі 964,98 грн. замість 1 714,98 грн., а в подальшому заробітна плата в сумі 964,98 грн. була виплачена позивачу наступним платежем 30.08.2014 року, тобто заборгованість за квітень відсутня.

В обґрунтування своїх вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі, ОСОБА_2 посилалась на те, що вона виконувала також обов'язки щодо ведення кадрової документації, покладені на неї відповідно до наказу №20-К від 23.09.2008 року. Факт виконання цієї роботи ОСОБА_2 підтверджується листом ТОВ «Агротехнологія» від 28.11.2014 року (а.с.93) в якому зазначено, що саме позивач займалась питаннями кадрового діловодства на підприємстві.

У п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що в тому разі, коли умови про розміри доплат за виконання працівником поряд з основною роботою додаткової роботи за іншою професією чи посадою (суміщення професій, посад) або обов'язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення від основної роботи не були визначені відповідно до ст.105 КЗпП України у колективному договорі чи погоджені інакше за відсутності останнього, розмір доплати за таку роботу, виконану за розпорядженням власника або з його відома, визначається судом з урахуванням її складності, характеру, обсягу, а також ступеня використання робочого часу та тарифної ставки працівника.

При цьому слід мати на увазі, що згідно з п.5 постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня 1996 р. N 1033 (з наступними змінами) на період погашення заборгованості по заробітній платі працівникам бюджетних установ, умови оплати праці яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 травня 1996 р. N 565 «Про упорядкування умов оплати праці працівників окремих галузей бюджетної сфери», доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та суміщення професій (посад) здійснюються в розмірі до 30 відсотків посадового окладу (тарифної ставки). Зазначені правила не застосовуються, коли йдеться про виконання робітниками і службовцями робіт різної кваліфікації, оплата за які провадиться згідно зі ст.104 КЗпП України.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту виплати позивачу доплати до заробітної плати за суміщення професій і перевіривши правильність розрахунку заборгованості по даній доплаті наданого позивачем ОСОБА_2 (а.с.66), колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з ТОВ «Агротехнологія» на користь ОСОБА_2 заборгованості по доплаті до заробітної плати у розмірі 6 140,51 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом було стягнуто з відповідача заборгованість по заробітній платі позивача, хоча на момент ухвалення судового рішення цієї заборгованості вже не існувало, не можуть бути взяті колегією суддів до уваги, так вони спростовуються вказаними висновками суду.

Відповідно до ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до п. 2, 5, 8 вищевказаного Порядку, який застосовується в тому числі при визначенні розміру середньої заробітної плати при виплаті вихідної допомоги (п. "є" п.1 Порядку), середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Перевіривши правильність розрахунку позивача ОСОБА_2 щодо визначення розміру вихідної допомог, яка належить їй до виплати у зв'язку зі звільненням за ч.3 ст.38 КЗпП України, колегія суддів вважає, що він зроблений вірно і відповідає даним, які містяться в матеріалах справи. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розмір вихідної допомоги, яка підлягає стягненню з ТОВ «Агротехнологія» на користь ОСОБА_2 становитиме 4 730,05 грн.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, аналіз даних норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Аналогічний правовий висновок викладений у Постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року (справа №6-144цс13) і в силу ст.214, 360-7 ЦПК Україну він має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при виборі та застосуванні правової норми до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що так як ОСОБА_2, який звільнена 23.05.2014 року, не були виплачені всі належні їй суми у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України, а повного розрахунку на момент ухвалення рішення судом першої інстанції проведено не було, то наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку до моменту ухвалення судового рішення включно.

Відповідно до абз.3 п.2 зазначеного Порядку, середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, якою пов'язана відповідна виплата.

Згідно п. 5 Порядку нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Оскільки відповідачем ТОВ «Агротехнологія» ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано правил внутрішнього трудового розпорядку, табелю обліку робочого часу ОСОБА_2, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при розрахунку середнього заробітку за час затримки виплат потрібного виходити з виробничого календаря норм тривалості робочого часу при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями у суботу та неділю при однаковій тривалості часу роботи за день упродовж робочого тижня та відповідним зменшенням тривалості роботи напередодні святкових та неробочих днів на 2014-2015 роки.

На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день ухвалення рішення суду, але відповідно до ст.11 ЦПК України, в межах заявлених ОСОБА_2 позовних вимог, на суму 8 978,12 грн.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що в розрахунку ціни позову ОСОБА_2 зазначає кількість годин вимушеного прогулу відповідно до ст.235 КЗпП України, однак формулювання причин звільнення позивача жодним чином не перешкоджало їй працевлаштуватись, а неотримання трудової книжки зроблено позивачем навмисно, оскільки позивач ОСОБА_2 в позовній заяві не посилалась на ст.235 КЗпП України та не ставила питання про стягнення з відповідача на свою користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку ч.2,3 ст.235 КЗпП України, а просила суд стягнути з ТОВ «Агротехнологія» на свою користь середній заробіток за час затримки розрахунку в порядку ст.117 КЗпП України.

Частиною 1 ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди відхиляються колегією суддів, оскільки, факт заподіяння такої шкоди у зв'язку з неможливість отримати під підприємства усіх належних їй виплат та неможливість вільно розпоряджатись своїм заробітком, встановлений в судовому засіданні. Так, порушення відповідачем трудового законодавства щодо своєчасної виплати заробітку ОСОБА_2, безумовно порушили звичний для позивача спосіб життя, можливість розпоряджатися заробленими грошима, задовольняти елементарні потреби людини в їжі, одязі, тощо, що спричинило їй душевні переживання, зниження авторитету в сім'ї, викликали необхідність вживати заходів для відновлення свого порушеного права.

Колегія суддів погоджується з визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 грн., стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, і з врахуванням глибини душевних страждань позивача та характеру і тривалості винних дій відповідача, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, що беруть участь у справі, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку і ухвалив обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам закону.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України колегіясуддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехнологія» відхилити.

Рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 06 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: