Рішення № 53507478, 11.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5125/15 Справа № 199/7266/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Спаї В. В. Доповідач - Куценко Т.Р.

Категорія 05

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ 11 листопада 2015 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів - Волошина М.П., Демченко Е.Л.

при секретарі - Прудченко В.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_2,

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, про визнання права приватної власності на майно та стягнення коштів та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про встановлення факту спільного проживання, встановлення факту придбання квартири в період сумісного проживання, встановлення факту належності на праві спільної сумісної власності подружжя грошових коштів, визнання спільною сумісною власністю квартири, про визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 у серпні 2014 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу, визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1 з відповідним стягненням з нього вартості частки у спільній власності в сумі 3015, 50 грн., які внесені на депозит, та визнати за ОСОБА_3 право власності на автомобіль Daewoo Lanos 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1 та стягнути з ОСОБА_3 на його користь ? частину вартості автомобіля в сумі 32500 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 11.09.2010 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_3, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька ОСОБА_4. У жовтні 2013 року вони за взаємною згодою припинили сумісне проживання, з цього часу однією сім'єю не живуть, спільне господарство не ведуть, вважає, що їх сім'ю зберегти неможливо. За час спільного проживання вони придбали автомобіль Daewoo Lanos 2004 року випуску, крім того, 03.07.2012 року була придбана квартира АДРЕСА_1, квартира була придбана ним за кошти отримані від продажу квартири АДРЕСА_2, яка була придбана до шлюбу, вважає, що йому належить 965/1000 частини квартири, а 35/1000 частини є спільною сумісною власністю квартири, що складає 3015, 50 грн. /а.с. 1-4/.

ОСОБА_3 у жовтні 2014 року звернулася до ОСОБА_2 з зустрічним позовом в якому просила встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 з 01.10.2008 року по дату реєстрації шлюбу 11.09.2010 року, встановити факт придбання квартири АДРЕСА_2 в період їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, встановити факт належності на праві спільної сумісної власності подружжя кв. АДРЕСА_2 і грошових коштів отриманих від її продажу, визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по ? частині квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна /а.с. 22-25/.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що з 01.10.2008 року вона стала проживати з ОСОБА_2 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство. 17.12.2009 року вони придбали квартиру АДРЕСА_2, далі для покращення своїх житлових умов 02.07.2012 року ця квартира була продана та 03.07.2012 року придбана квартира АДРЕСА_1, тому квартира є їх спільною сумісною власністю.

Рішенням АНД районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено в повному обсязі.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, встановлено факт спільного проживання сторін з 01.10.2008 року по 11.09.2010 року. Встановлено факт придбання квартири АДРЕСА_2 в період проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без шлюбу. Встановлено факт належності на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 та грошових коштів отриманих від її продажу в розмірі 167 350, 00 грн. Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1. Визнано в порядку поділу майна за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по ? частині цієї квартири. Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку поділу майна право власності по ? частині автомобіля Daewoo Lanos 2004 року випуску, повернуто ОСОБА_2 кошти в сумі 3 015, 50 грн. які знаходяться на депозитному рахунку. Вирішено питання щодо судових витрат /а.с. 123-135/.

З рішенням суду не погодився ОСОБА_2 і звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення суду в частині розділу майна та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, а ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В частині вирішення питання про розірвання шлюбу рішення суду сторонами не оскаржено.

Перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню в частині розподілу майна, відповідно до ст. 309 ЦПК України, з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 17.12.2009 року ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_2, договір посвідчено нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий № 10612 /а.с. 9/.

11.09.2010 року ОСОБА_2 реєструє шлюб з ОСОБА_3, про що відділом РАЦС по місту Новомосковську Новомосковського МУЮ Дніпропетровської області зроблено актовий запис № 357 /а.с. 7/.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася донька ОСОБА_4, про що Жовтневим відділом державної РАЦС ДМУЮ у Дніпропетровській області ІНФОРМАЦІЯ_1 зроблено актовий запис № 1169 /а.с. 8/.

02.07.2012 року ОСОБА_2 укладає договір купівлі-продажу та продає квартиру АДРЕСА_2, договір посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу, реєстровий № 611, згідно п. 3.1 договору продаж квартири вчинено за ціною 167 350 грн. /а.с. 10-11/.

03.07.2012 року ОСОБА_2, за отримані кошти, покупає квартиру АДРЕСА_1, договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу, реєстровий № 1165, відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу продаж здійснено за 173 381 грн. /а.с. 12/.

ОСОБА_2 посилається на те, що при покупці цієї квартири, крім коштів отриманих від продажу належної йому квартири, було сплачено ще 6 031 грн. (173 381 грн. - 167 350 грн.) які є сумісною власністю, тому відповідно до ч.7 ст. 57 СК України його частка в квартирі складає 965/100 частини, а частка, що є спільною сумісною власністю подружжя складає 35/100 частини.

ОСОБА_2 просить визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 та стягнути з нього 3015 грн., які він вніс на депозитний рахунок.

ОСОБА_3 посилається на те, що вона, починаючи з 01.10.2008 року проживала з ОСОБА_2, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, шлюб зареєстрували 11.09.2010 року. Спочатку вони проживали в квартирі родички ОСОБА_2, потім орендували інше житло, а 17.12.2009 року за спільні кошти придбали квартиру АДРЕСА_2, згодом, для покращення житлових умов, вони продали цю квартиру та купили квартиру АДРЕСА_1, яка є їх спільною власністю. Просила суд встановити факт її спільного проживання з ОСОБА_2 з 01.10.2008 року по дату реєстрацію шлюбу -11.09.2010 року, встановити факт придбання квартири АДРЕСА_2 в період їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, встановити факт належності на праві спільної сумісної власності подружжя кв. АДРЕСА_2 і грошових коштів отриманих від її продажу, визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1, визнати за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності по ? частині квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню тільки в частині вимог про розірвання шлюбу, а позовні вимоги ОСОБА_3 - підлягають задоволенню у повному обсязі.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна, з наступних підстав.

За положеннями ч.ч. 1,2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч.1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або у будь-якому шлюбі, поширюється положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч.4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб,розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховується також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч.4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, у наслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ним спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Таким чином, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-66цс13 від 18.03.2013 року, та у постанові у справі № 6-612цс15 від 01.07.2015 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Постановляючи рішення про задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції цього не врахував та встановив факт придбання квартири АДРЕСА_2 в період проживання однією сім'єю без шлюбу та факт належності на праві спільної сумісної власності, а також коштів отриманих від продажу цієї квартири та визнав за ними право власності по ? частині на підставі свідчень свідків та фото з сімейного архіву, що не можна вважати повним, всебічним та об'єктивним дослідженням матеріалів справи. Тобто, висновки суду ґрунтуються на припущеннях, що заборонено (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Як вбачається з матеріалів справи, квартира АДРЕСА_2, відповідно до договору купівлі-продажу від 17.12.2009 року належала ОСОБА_2 і придбана до реєстрації шлюбу, будь-яких доказів того, що ця квартира придбана за спільні сумісні кошти або за кошти отримані від спільної праці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що з урахуванням того, що спірна квартира була придбана ОСОБА_2 за кошти, які належали йому особисто, те, що частка ОСОБА_3 в квартирі є незначно, позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на квартиру підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме необхідно визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1, та стягнути з нього на користь ОСОБА_3 суму 3015, 50 грн. компенсації, за її частку в квартирі.

Відносно рішення суду щодо розподілу автомобіля Daewoo Lanos 2004 року випуску, то в судовому засіданні встановлено, що автомобіль зареєстрований на ім'я ОСОБА_3 08.06.2011 року, після реєстрації шлюбу. Сторони не заперечували проти того, що автомобіль залишиться у користуванні ОСОБА_2, а на користь ОСОБА_3 буде стягнута компенсація за автомобіль у розмірі ? частини його вартості.

Сторонами проведено експертизу по оцінці вартості автомобіля, згідно довідки наданої ОСОБА_2 вартість автомобіля складає 86 550 грн. /а.с. 195/, відповідно до висновків експертизи проведеної по заказу ОСОБА_3 вартість автомобіля складає 85 375 грн. /а.с. 200-222/. Сторони погодилися з такою оцінкою.

Тому суд приходить до висновку, що в порядку розподілу майна, а саме автомобіля Daewoo Lanos 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1, визнати за ОСОБА_2 право власності на цей автомобіль та стягнути з нього на користь ОСОБА_3 42 687, 50 грн., що є ? частиною від вартості автомобіля (85375 грн. : 2).

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Амур - Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2015 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 про встановлення факту придбання квартири АДРЕСА_2 в період проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім'єю без шлюбу, встановлення факту належності на праві спільної сумісної власності подружжю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 та грошових коштів отриманих від її продажу в розмірі 167 350 грн., визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності по ? частині квартири - скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині - відмовити.

Рішення суду в частині визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в порядку поділу майна право власності по ? частині транспортного засобу - автомобіля «Daewoo Lanos», 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1 - скасувати.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль «Daewoo Lanos», 2004 року випуску, державний номер НОМЕР_1.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 компенсацію за ? частину автомобіля в сумі 42 687 грн. 50 коп.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий: Куценко Т.Р.

Судді: Волошин М.П.

Демченко Е.Л.