Ухвала суду № 53507377, 03.11.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/9076/15 Справа № 175/350/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Борисов С. А. Доповідач - Ткаченко І.Ю.

Категорія 21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2015 року м. Дніпропетровськ

03 листопада 2015 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

суддів - Рудь В.В., Повєткіна В.В.

при секретарі - Добролюбовій І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна, Сурсько - Литовська сільська рада Дніпропетровської області про визнання недійсним договору дарування

за апеляційною скаргою ОСОБА_6 - представника позивача ОСОБА_2

на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року, -

В С Т А Н О В И В:

30 січня 2015 до суду звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна, Сурсько - Литовська сільська рада Дніпропетровської області про визнання недійсним договору дарування. Просив суд поновити строк звернення до суду з даним позовом; визнати недійсним договори дарування 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 709,5 кв.м. за вказаною адресою від 06 лютого 2008 року (а.с.3-7).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: державний нотаріус Дніпропетровської районної державної нотаріальної контори Кобрусєва Любов Віталіївна, Сурсько - Литовська сільська рада Дніпропетровської області про визнання недійсним договору дарування - відмовлено в повному обсязі (а.с.110-112).

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 через свого представника звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (а.с. 116-126).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.04.2007 року ОСОБА_2 видав довіреність на ім`я ОСОБА_4 на оформлення його спадкових прав на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_7, що знаходиться по АДРЕСА_1.

20.07.2007 року ОСОБА_2 видав довіреність на ім`я ОСОБА_4 на право дарування належної йому частину будинку його братові ОСОБА_3 (довіреності посвідчені секретарем Сурсько-Литовської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області Буряк Н.І.).

06.02.2008 року ОСОБА_4 діючи від імені ОСОБА_2 уклала з ОСОБА_3 договори дарування 1/2 частини житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1, які належали ОСОБА_2 на праві власності після смерті ОСОБА_7

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог по суті, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних доказів на підтвердження свої позовних вимог, при цьому посилався на ст. 57 ЦПК України де встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета.

Так, згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 76 від 07 квітня 2015 року (а.с. 64-66) позивач ОСОБА_2 в період оформлення доручення 09 липня 2007 року будь-яким хронічним чи психічним захворюванням не страдав та на теперішній час не страдає. У той період час та на теперішній час ОСОБА_2 мав та має психічні та поведінкові розлади внаслідок зловживання алкоголем. За своїм психічним станом в період оформлення доручення 09 липня 2007 року та на теперішній час ОСОБА_2 міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Враховуючи вищевказаний висновок судово-психіатричної експертизи, суд 1 інстанції зазначив, що підстав для визнання договорів дарування з підстав, передбачених ст.. 225 ЦК України, якою встановлено, що правочин, який дієздатна особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним, за позовом цієї особи, немає.

Також, враховуючи наявні по справі докази, суд дійшов висновку, що відсутні й підстави для визнання недійсними договорів дарування, передбачені ст. 233 ЦК України, якою встановлено, що правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним, незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Вказані висновки суду зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо того, що ОСОБА_4 скористалася тим, що на момент видачі довіреності та укладання договорів дарування апелянт знаходився під впливом тяжкої обставини, коли він зловживав спиртними напоями та не розумів значення своїх дій, є безпідставними, оскільки позивачем на підтвердження свої позовних вимог не надано суду належних доказів та не вказано на них в апеляційній скарзі.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з матеріалів справи вбачається, що договори дарування було укладено ОСОБА_4, яка діяла від імені позивача ОСОБА_2 на підставі довіреності, яка була чинна на момент їх укладання, та в подальшому апелянту рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18.04.2011 року у визнання її недійсною було відмовлено.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - представника позивача ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 вересня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: