Рішення № 53506162, 17.11.2015, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/52/15-ц

(2/199/832/15)

РІШЕННЯ

Іменем України

12 листопада 2015 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Руденко В.В.,

при секретарі Коломієць Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку, третя особи: Головне управління Державної міграційної служби у Дніпропетровській області, комунальне підприємство «Жилсервіс-9» Дніпропетровської міської ради, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися в суд з даним позовом до відповідача, зазначивши, що на підставі ордеру № 544 від 25 лютого 1984 року ОСОБА_1 була надана на родину із трьох чоловік двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Відповідач є сином ОСОБА_2. У 1994 році відповідач зайняв кімнату площею 10,4 кв.м. у вказаній квартирі. У 2001 році ОСОБА_3 одружився та разом з дружиною ОСОБА_4 переїхав проживати за іншою адресою: м. Дніпропетровськ, пр. ім.. Газети «Правда»АДРЕСА_2. З того часу, як зазначають позивачі, відповідач у спірній квартирі, у якій він зареєстрований, не проживає, комунальні послуги не сплачує, ремонту не проводить. У звязку з цим позивачі просять суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою № 240 у будинку № 6 по пров. Л.Мокієвської в м. Дніпропетровську

У судовому засіданні представник позивачів позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити, надала суду пояснення аналогічні викладеним у позові.

Відповідач та його представник проти позову заперечували, пояснили, що позивачі постійно чинять відповідачу перешкоди в користуванні квартирою, оскільки міняють замки . За рішенням суду він вселився в спірну квартиру в добровільному порядку зі згоди позивачів, залишив там речі, проте, згодом, замки знову змінили, і він не зміг користуватись житлом, більше не вселявся, оскільки не став турбувати хвору матір, позивача по справі. Іншого житла відповідач не має, проживає на орендованій квартирі. В шлюбі з дружиною було придбано нерухоме майно, але за кошти дружини, тому після розлучення відповідач не претендував на це майно. Просив у позові відмовити.

Представники третіх осіб до судового засідання не зявились, про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином. Представник комунального підприємства «Жилсервіс-9» Дніпропетровської міської ради надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників та свідків, дослідивши докази в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 24 лютого 1984 року ОСОБА_1 та членам його сімї ОСОБА_2 та ОСОБА_3, виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради був виданий ордер на вселення в житлове приміщення квартиру АДРЕСА_3. Сторони зареєстровані за зазначеною адресою.

Відповідно до ст. 64 ЖК України, члени сімї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами. До членів сімї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки.

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 5, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон) наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сімї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Згідно із ч. 3 ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Виходячи з аналізу змісту Закону у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сімї.

Відповідно до ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сімї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сімї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, це строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Проте, належних та допустимих доказів, як того вимагають норми ст. 60 ЦПК України на підтвердження факту , що відповідач відсутній у спірному житловому приміщенні понад шість місяців без поважних причин позивачем суду не надано. Судом встановлено, що позивач звертався до суду за захистом своїх житлових прав, про що свідчить рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07.04.2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, комунально житлово-експлуатаційного підприємства № 43 про вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням та зміну умов договору найму житлового приміщення, яким було усунуто перешкоди ОСОБА_3 в користуванні житловим приміщенням квартирою № 240 в будинку №6 по провул. Л.Мокієвської в м. Дніпропетровську шляхом вселення ОСОБА_3 в квартиру АДРЕСА_4. Крім того, судом встановлено, що в спірній квартирі, крім позивачів, проживає їх донька з малолітнім сином, яка займає одну житлову кімнату, а позивачі займають іншу, що підтверджено поясненнями свідків, та що не заперечувалось сторонами по справі.

За таких обставин, з огляду на положення ст. 47 Конституції України, суд приходить до висновку про те, що вимоги позивачів щодо визнання позивача таким, що втратив право користування житловим приміщенням та зняття його з реєстраційного обліку задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд вважає за необхідне судові витрати віднести за рахунок позивачів.

Ні підставі викладеного і керуючись ст.ст. 10, 60, 130, 214-215 ЦПК України, ст.ст. 9,64, 71, 72 ЖК України, суд

ВИРІШИВ:

У позовних вимогах ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, та зняття з реєстраційного обліку,- відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок позивачів.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особами, що не були присутніми при його проголошенні, - у той же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя В.В. Руденко