Рішення № 53498843, 16.11.2015, Старовижівський районний суд Волинської області

Справа № 168/608/15-ц

Провадження № 2/168/195/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.11.2015 Старовижівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Хаврони О.Й.,

з участю секретаря Островерхої Т.С.,

позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши в смт.Стара Вижівка в залі суду у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визначення часток у праві спільної сумісної власності подружжя,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся із позовом, в якому просить поділити спільно придбане ним і відповідачкою під час шлюбу майно, яке складається з житлового будинку і земельної ділянки, наданої для його будівництва і обслуговування. У позові зазначає, що на ім'я відповідачки виділено земельну ділянку для будівництва житлового будинку, на якій вони збудували будинок з господарським спорудами, правовстановлюючі документи виготовлені на ім'я дружини. Проте, оскільки майно набуте під час шлюбу, то частки їх в майні є рівними. Просить визнати це майно обєктами спільної сумісної власності подружжя і визначити частки кожного із подружжя у розмірі по 1/2 будинку і по 1/2 земельної ділянки.

У судовому засіданні позивач позов підтримав, дав пояснення аналогічні наведеним та додав, що вкладав у будівництво будинку свої кошти і сили, зокрема перевозив зі с.Шкроби в с.Сераховичі успадкований відповідачкою недобудований будинок, це були стіни, вікно і одні двері. Він також замовляв і виготовляв крокви на пилорамі, решту робіт робили вдвох з дружиною, за спільні гроші, утримували господарство, за рахунок якого і будували, крім того, побудували веранду і сарай. В даний час в будинку не завершено будівельні роботи в двох житлових кімнатах, а дві інших готові для проживання.

Представник позивача ОСОБА_4 пояснив, що спірний будинок побудований за час шлюбу сторонами, за кошти отримані від ведення спільного домашнього господарства, крім того позивач постійно перебував у трудових відносинах, отримував заробітну плату, таким чином, він вкладав свої кошти в будівництво. Вважає, що відповідачка успадкувала частину будівельних матеріалів, а не будинок, підстав для зменшення розміру частки позивача немає.

У судовому засіданні відповідач проти позову заперечила, пояснила, що будинок вони з позивачем почали будувати, перебуваючи в шлюбі, на виділеній для будівництва під час шлюбу на її ім'я земельній ділянці. Вона особисто домовлялась з сусідами про обмін земельних ділянок, весь обсяг будівельних робіт організовувала лише вона, цікавилась і радилась з приводу кожного етапу будівництва, власноручно виконувала певні будівельні роботи, а позивач ніколи не займався організацією будівництва, не вкладав в нього ні коштів, ні фізичних зусиль, зловживав спиртним. Будівництво здійснювали за рахунок коштів, отриманих з підсобного господарства і заробітної плати, на позичені нею гроші в своїх сестер, які повертала з грошей, зароблених нею особисто. До того ж, вона успадкувала від батька незавершений будівництвом будинок («зруб»). Вказаний будинок був нею розібраний, перевезений в с.Сераховичі, і як будівельний матеріал використаний

2

при будівництві спірного будинку. Таким чином, за рахунок успадкованого вони звели «коробку» в спірному будинку. Оскільки це успадковане майно є її особистою власністю, беручи до уваги спосіб життя позивача і його фактичний вклад у будівництво, вважає, що її частка у спірному будинку має бути збільшена, а частка відповідача має становити не більше 1/5 в будинку, в якій фактично позивач в даний час і проживає. Земельну ділянку вважає за необхідне поділити в частках, пропорційних до часток в будинку.

Представник відповідачки ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що частка відповідачки має бути збільшена з урахуванням внеску відповідачки в будівництво, того, що з відповідачкою проживає дочка, позивач не брав участі в будівництві, не сплачує аліменти на утримання дитини. Також просить врахувати, що позивач був притягнутий до відповідальності за неправомірні дії щодо дружини і дитини. Крім того, відповідачка успадкувала майже побудований батьком будинок, який фактично був перевезений, при цьому збережено його конфігурацію, площу, розміри, що становить велику частку в спірному будинку.

Заслухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 21.05.1988 р. по 05.12.2013 р. /а.с.8/.

За час шлюбу сторони набули земельну ділянку для будівництва та збудували житловий будинок.

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно та свідоцтвом про право власності на житловий будинок по вул. Комсомольська, 33 в с. Сереховичі /а.с. 62-63/, та згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно і свідоцтвом про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку /а.с. 64-65/ право власності на вказане нерухоме майно зареєстровано за відповідачкою.

Як передбачено ст.22 КпШС (в редакції 1960 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

У відповідності до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Враховуючи наведене, спірний житловий будинок і земельні ділянка є об'єктами права спільної сумісної власності подружжя.

Щодо статусу земельної ділянки, приватизованої після зведення на ній житлового будинку, який є спільним сумісним майном подружжя, спору між сторонами немає.

Згідно з розясненнями в постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

П.3 ч.1 та ч.7 ст. 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з

3

подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Виходячи з аналізу зазначених норм права, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обовязком. При цьому, відповідно до вимог ч.4 ст. 60 ЦПК України, судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідач, заперечуючи позов, стверджує, що частка позивача в будинку має бути зменшена з урахуванням того, що вона вклала своє особисте майно будівельні матеріали, а саме успадкований від батька незавершений будівництвом будинок, що підтверджується заповітом /а.с.34/, і того, що позивач не брав участі в будівництві, не дбав про матеріальне забезпечення сімї.

Суд вважає, що такі доводи відповідача не ґрунтуються на доказах і суперечать наведеному вище аналізу правових норм, що регулюють спірні правовідносини.

Всупереч ст. 10, ст. 60 ЦПК відповідач не надала доказів який саме відсоток спірного будинку побудовано за рахунок успадкованого нею майна, сторони не дійшли згоди при його визначенні, клопотань про призначення експертиз сторони не заявляли. Тому суд виходить із наявних доказів в справі, враховуючи, що судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд також враховує, що успадковане майно відповідач використала в інтересах своєї сімї для покращення житлових умов, це майно збільшилось у вартості і в значимості в складі нового будинку.

З пояснень допитаних в судовому засіданні свідків, встановлено, що позивач приймав участь в перевезенні як будівельних матеріалів, успадкованого відповідачкою будинку, а також виконував інші роботи необхідні для будівництва, зокрема на пилорамі.

В судовому засіданні свідки пояснили, що неодноразово позичали сестрі (відповідачці в справі) гроші для будівництва, які вона повертала із самостійно зароблених нею коштів, позивач не брав участі в будівництві і коштів в нього не вкладав.

Однак, показання свідків не можуть бути доказом повернення позичених коштів саме за рахунок особистих коштів відповідачки чи спільних коштів подружжя, оскільки про цей факт свідкам відомо зі слів відповідачки.

Таким чином, судом не встановлено підстав, передбачених ст. 70 СК для зменшення розміру частки позивача.

Надані суду докази протиправної поведінки позивача /а.с.38-39/ не є відповідно до ст. 70 СК підставою для зменшення його частки в майні подружжя, оскільки відбулись в 2014 2015 р.р., після того, як будівництво було завершено, будинок прийнятий в експлуатацію. До того ж, наслідки такої поведінки можуть бути предметом розгляду іншого спору, зокрема щодо дотримання правил співжиття.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач не довела того, яка частина будинку збудована за рахунок майна, що є її особистою приватною власністю, а судом встановлено, що вказаний будинок збудований сторонами за час перебування у шлюбі, тобто є обєктом права спільної сумісної власності подружжя. З огляду на зазначене, за кожним з подружжя слід визнати право на 1/2 частини будинку і відповідно на 1/2 земельної ділянки, оскільки вона набута сторонами за час перебування в шлюбі, і крім того, згідно з ч.4 ст. 120 ЗК в разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

В силу ст.355, ч. 3 ст.372 ЦК України після поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності припиняється, об'єкт належить сторонам вже на праві спільної часткової власності.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 368, 370 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 68, 69, 70 СК України, суд

4

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Визнати спільною сумісною власністю колишнього подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 житловий будинок і земельну ділянку, що знаходяться за адресою: вул.Комсомольська, 33, в с.Сераховичі Старовижівського району Волинської області.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 земельної ділянки, що знаходяться за адресою: вул. Комсомольська, 33, в с.Сераховичі Старовижівського району Волинської області.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку та на 1/2 земельної ділянки, що знаходяться за адресою: вул. Комсомольська, 33, в с.Сераховичі Старовижівського району Волинської області.

Рішення бути оскаржене до апеляційного суду Волинської області через Старовижівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя ОСОБА_5