Ухвала суду № 53497799, 03.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

03.11.2015 № К/800/39644/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуБердичівської об'єднаної державної податкової інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області на постановуЖитомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2015та ухвалуЖитомирського апеляційного адміністративного суду 11.08.2015 у справі №806/314/15 за позовомПриватного акціонерного товариства «Дніпровуд»доБердичівської об'єднаної державної податкової інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області провизнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2015, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду 11.08.2015, позов Приватного акціонерного товариства «Дніпровуд» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області від 02.10.2014 №0001312200, №0001322200, №0001332200, №0001342200, №0001352200.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2015 прийнято відмову від позову в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення 02.10.2014 №0001312200, постанову в цій частині визнано нечинною, а провадження у справі закрито в цій частині.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права в цій частині, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 11.08.2014 по 01.09.2014 відповідачем проведена виїзна планова документальна перевірка ПАТ «Дніпровуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.12.2013, за результатами якої складено акт №1606/22-00/31030962 від 08.09.2014.

Згідно висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем вимог:

- пп. 138.8.1 п. 138.1, пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 2713247,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за 2012 рік на суму 646108,00 грн.;

- п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у сумі 64684,00 грн.;

- абз. «б» п. 200.14 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість розміром 158240,00 грн.;

- п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.3, 200.4, 200.14 ст. 200, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на суму 43694,00 грн.;

- п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 200.3, 200.4, 200.14 ст. 200, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено залишок від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного (звітного) податкового періоду в розмірі 28422,00 грн.

На підставі названого акту перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.10.2014:

- №0001312200 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2012 рік в сумі 646108,00 грн.;

- №0001322200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств розміром 4069871,00 грн., у тому числі за основним платежем - 2713247,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 1356624,00 грн.;

- №0001332200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість розміром 97026,00 грн., у тому числі за основним платежем - 64684,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 32342,00 грн.;

- №0001352200 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість розміром 237460,00 грн.;

- №0001342200 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість розміром 72116,00 грн.

Внаслідок оскарження прийнятих відповідачем спірних рішень в адміністративному порядку, їх залишено без змін.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачем не доведено наявність порушень позивачем податкового законодавства, а тому відсутні законні підстави для визначення йому податкових зобов'язань.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_1 за договором №01/04/13 від 01.04.2013, з ФОП ОСОБА_2 за договором №02/09/13 від 02.09.2013, з ФОП ОСОБА_3 за договорами №02/01/13-3 від 02.01.2013 та №23/08/12 від 23.08.2012, з ФОП ОСОБА_4 за договорами №10/01/13 від 10.01.2013 та №03/01/12 від 03.01.2012, з ПП ОСОБА_5 за договорами №20/05/13 від 20.05.2013 та №01/08/12 від 01.08.2012, з ПП ОСОБА_6 за договорами №02/01/13-2 від 02.01.2013 та №02/08/12 від 02.08.2012, з ФОП ОСОБА_7 за договором №02/01/13 від 02.01.2013, з ФОП ОСОБА_8 за договором №24/02/12 від 24.02.2012, предметом яких є поставка пиловика дубового, дошки необрізної та обрізної, з ТОВ «Епіцентр К» за договором про надання консультацій № 610080 від 30.12.2010, з ПАТ «Нова лінія» за договором про надання інформаційно-консультаційних послуг №3309/120101п від 01.01.2012, з ТОВ «Одек Україна» за операцією з придбання фанери, підтверджується первинними документами податкового обліку, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов'язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, а саме: актами виконаних робіт, накладними, видатковими та податковими накладними, рахунками, рахунками-фактурами, банківськими виписками.

При укладенні договорів сторонами було досягнуто усіх істотних умов, вони спрямовані на реальне настання правових наслідків, відповідають економічному змісту та чинному законодавству, недійсними в судовому порядку не визнавались.

Так, пунктом 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платника податку визначено як особу, на яку згідно із цим Кодексом на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів.

Одночасно пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених Податковим кодексом або законами з питань митної справи.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

З метою податкового обліку господарські операції можуть оформлюватися будь-якими первинними документами, зміст яких відповідає наведеним вимогам податкового законодавства, та складення яких відповідає законодавчо установленим вимогам щодо оформлення такої операції або звичаєвій практиці. При цьому, ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне не заповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Окрім того, за своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення. Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг за напрямами, вказаними в договорах, є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Разом з цим, відсутність зв'язку консультаційних послуг з господарською діяльністю позивача не може обумовлюватись тим, що у останнього не збільшився дохід або не з'явились нові покупці, оскільки спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельних мережах контрагентів шляхом популяризації продукції серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому вказані дії з просування товару мають економічний ефект самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договорами надання послуг.

Поруч з цим, суди об'єктивно взяли до уваги, що транспортування товару здійснювалось силами контрагентів, а не позивачем.

Судами були досліджені всі первинні документи та встановлено дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, сплату вартості спірних товарів та послуг з ПДВ, а також реальне виконання сторонами, укладених правочинів.

При цьому, вірно взято до уваги, що окремі недоліки в оформленні первинних документів зокрема, і відсутність у накладних інформації про номер та дату довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, не доводять протиправність правочинів, направлених на купівлю-продаж та отримання послуг за умови наявності інших первинних документів, які спростовують факт безтоварності господарських операцій.

З огляду на встановлені судами обставини у справі, а також враховуючи доведення позивачем дотримання ним спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум, віднесених до податкового кредиту та складу витрат, надання всіх первинних документів, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку та реальне використання товару та послуг в господарській діяльності, відтак суди дійшли правильного висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту та складу витрат на підставі розрахунків, проведених за наслідками господарських операцій з контрагентами.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бердичівської об'єднаної державної податкової інспекція Головного управління ДФС у Житомирській області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 17.03.2015 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду 11.08.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва І.В.Приходько