Ухвала суду № 53497710, 03.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

УХВАЛА

Іменем України

03.11.2015 № К/800/39392/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Приходько І.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на постановуЧеркаського окружного адміністративного суду від 18.06.2015та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2015 у справі №823/1065/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «АПК-Сервіс» доДержавної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області третя особаПрокуратура міста Черкаси провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 у даній справі, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2015, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-Сервіс» задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 02.12.2014 №0003982301 та №0004012301.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права.

В письмовому запереченні на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені, просить в задоволенні касаційної скарги відмовити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Третя особа заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача або заперечень на касаційну скаргу не надала.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена планова виїзна перевірка дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 до 31.12.2013, за результатами якої складено акт перевірки від 14.11.2014 №446/23-01-22-01/30147343 про порушення позивачем вимог п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість на 1765392,00 грн.

Виявлені порушення відповідач пов'язує з тим, що дані рахунку 27 «Сільськогосподарська продукція» за 2011, 2012, 2013 роки в порівнянні зі статистичною звітністю форми 29 СГ «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 2011 року», форми 29 СГ «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 2012 року», форми 29 СГ «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду на 1 грудня 2013 року» мають розбіжності в кількості виробленої сільськогосподарської продукції.

Згідно з даними статистичної звітності (форма 29-сг), вирощено та зібрано зернових, зернобобових, технічних культур більше, ніж відображено та оприбутковано на рахунок 27 «Сільськогосподарська продукція». При цьому, відповідно до податкового та бухгалтерського обліку реалізація даних культур відсутня, залишки продукції на кінець року залишилися незмінними.

Враховуючи те, що під час перевірки не встановлено оплату чи іншу компенсацію за дану продукцію, податковий орган дійшов висновку, що позивач здійснив «постачання» відповідних сільськогосподарських товарів, що призвело до зменшення від'ємного значення податку на додану вартість та донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Отже, підставою для прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень стали висновки податкового органу про розбіжності в даних статистичної звітності позивача про кількість вирощеної та обробленої продукції з даними в бухгалтерському та податковому обліку позивача. Визначаючи позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість, податковий орган використав дані про мінімальні середньозважені ціни реалізації вищевказаної продукції та розрахував 20% податку на додану вартість.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.12.2014 №0004012301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 34162,00 грн.; та № 0003982301, яким позивачу збільшено розмір грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 2197370,00 грн., у тому числі на 1757896,00 грн. за основним платежем та на 439474,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Окрім того, судами встановлено, що дані статистичної звітності форми 29-СГ, які брав для висновків податковий орган, вказуючи на завищені його показники, у зв'язку з наявністю в ньому помилок був відкоригований на підставі позапланової перевірки органу статистики і на час судового розгляду справи дані про кількість вирощеної та переробленої продукції приведені у відповідність з даними податкового та бухгалтерського обліку позивача, суперечностей не мають.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій визнали необґрунтованим винесення спірних податкових повідомлень-рішень контролюючим органом, оскільки податковим органом не доведено наявності у позивача вказаної ним кількості сільськогосподарської продукції, а також реалізації/експорту її іншим суб'єктам господарювання.

Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, з огляду на наступне.

Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України згідно зі спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Статтею 185 Податкового кодексу України передбачено, що об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Постачання товарів, згідно з пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов'язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі ст. 188 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До бази оподаткування включаються вартість товарів/послуг, які постачаються (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна, на комунальні послуги та на енергоносії), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо отримувачем товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

З огляду на викладене, суди дійшли обґрунтованих висновків, що підставою для обліку відповідних сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість в даному випадку є фактична реалізація/експорт позивачем виготовленої сільськогосподарської продукції.

Відповідачем не надано доказів, які б підтверджували наявність у позивача, визначеної ним кількості сільськогосподарської продукції, а також реалізації/експорту її іншим суб'єктам господарювання. Разом з цим, матеріалами справи підтверджено, встановлені судами обставини щодо існування технічної помилки при складанні відповідних документів, яка і зумовила різницю у кількості сільськогосподарської продукції у бухгалтерських та статистичних документам, та яка була виправлена позивачем.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірні податкові повідомлення-рішення є такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а тому вони підлягають скасуванню.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 18.06.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13.08.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва І.В.Приходько