Ухвала суду № 53496801, 12.11.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2015 року Справа № 876\7620/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді-доповідача Яворського І.О.,

суддів: Дяковича В.П., Носа С.П.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: не з'явився

відповідача по справі: представника Лаврука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року в справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мізунь» до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.03.2014 року №0000472200, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Мізунь» (далі - ТзОВ «Мізунь») звернулося з позовом в суд до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.03.2014 року №0000472200 в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 13 000 грн. та 3 250,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями по господарських операціях із ПП «Роялті-Торг».

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що жодних підстав щодо визначення відносин між позивачем та ПП «Роялті-Торг» такими, що не спричиняють реального настання правових наслідків не має. Зазначив, що Податковим кодексом України не передбачено права відповідачу визнавати господарські операції нікчемними, натомість позивачем придбавались товари з метою їх подальшої реалізації в оподатковуваних операціях, що підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, квитанціями про оплату товару, реєстрами податкових накладних відповідних звітних періодів, товарно-транспортними накладними.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року в справі №809/822/14 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Долинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року в справі №809/822/14 та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначає, що постанова суду першої інстанції в цій справі є незаконною, необґрунтованою, постановленою з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, які суд визнав доведеними, невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також ухваленою з неправильним застосуванням норм матеріального права. Апелянт додатково зазначає, що відповідно до поданих ПП «Роялті-Торг» до ДПІ у Печерському районі м. Києва декларацій з податку на прибуток, розшифровок до них та іншої податкової звітності встановлено відсутність основних засобів, виробничого обладнання, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів (сировини), товарних запасів, трудових ресурсів для здійснення основного виду діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Долинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Мізунь» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із ТзОВ «Транскорп» в частині податку на додану вартість за лютий 2013 року, по взаємовідносинах із ПП «Роялті-Торг» в частині податку на додану вартість за серпень 2013 року, за результатами якої складено акт від 21.02.2014 року за № 333/09-05-22/32149452.

Перевіркою встановлено порушення відповідачем вимог підпунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 та підпунктів 201.4, 201.6, 201.1 статті 201 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 15 000,00 грн., а саме за лютий 2013 року в сумі 2 000,00 грн., за серпень 2013 року в сумі 13 000,00 грн.

У відповідності до висновків акта перевірку, господарські операції між ТзОВ «Мізунь» та ПП «Роялті-Торг» є операціями, які не мали реального товарного характеру та без мети настання реальних наслідків.

На підставі акта перевірки відповідач прийняв оскаржуване податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 06.03.2014 року за № 0000472200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 18 750,00 грн., з них за основним платежем на суму 15 000,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 3 750,00 грн.

Так, Верховний Суд України вже неодноразово висловлював правову позицію щодо правомірності зменшення податковими органами сум бюджетного відшкодування (невідшкодування бюджетної заборгованості), формування податкового кредиту, валових витрат з визначених податковим органом вказаних вище підстав.

Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення у подібних правовідносинах Верховний Суд України дійшов висновку про те, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону №168/97-ВР щодо надмірної сплати ПДВ як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Верховний Суд України вказав, що така правова позиція узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії. Так, у постановах Верховного Суду України від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Правові підстави віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту визначено статтею 198 Податкового кодексу України, пунктом 198.1 якої передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку,' уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктами 198.2 та 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. Відповідно до ст. 134 ПК України, у цьому розділі (розділ«Податок на прибуток підприємств» ПК України) об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі с. ст. 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі ст. ст. 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст. 152 цього Кодексу.

Таким чином, формування податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджене належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на додану вартість чи податком на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як стверджується матеріалами справи, ПП «Роялті-Торг» (Постачальник) та ТзОВ «Мізунь» (Покупець) укладено договір поставки від 17.07.2013 року, відповідно до якого Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупцю товар, а саме ємність емальовану, об'ємом 20 м.куб., б/у, горизонтальну, в кількості 3 штуки, а Покупець, в свою чергу, зобов'язується прийняти і оплатити даний товар за ціною 26 000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 4 333,33 грн.

Факт здійснення господарських операцій підтверджується належним чином оформленими податковою накладною від 29.07.2013 року за № 100 та видатковими накладними за № 137 від 05.08.2013 року та за № 652 від 12.09.2013 року на загальну суму 78 000,00 грн. в т.ч. ПДВ - 13 000,00 грн., відповідно до яких позивачем придбано у ПП «Роялті-Торг» ємність емальовану, об'ємом 20 м.куб., б/у, горизонтальну, в кількості 3 штуки. ТзОВ «Мізунь» здійснено реєстрацію податкової накладної від 29.07.2013 року за № 100, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру податкових накладних за № 8.

Оплата товару здійснена в безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ПП «Роялті-Торг», що підтверджується рахунком на оплату постачальника за № 135 від 26.07.2013 року, платіжним дорученням за № 1000705186 від 29.07.2013 року.

Перевезення товару здійснювалось автомобільним транспортом ТзОВ «Меридіан-Транс-Сервіс» на підставі договору про організацію перевезень вантажів автомобільним транспортом за № 1/05/2013 від 20.05.2013 року, договору-заявки на разове перевезення вантажу за № 78 від 05.08.2013 року, договору-заявки на разове перевезення вантажу за № 158 від 12.09.2013 року, що також підтверджується товарно-транспортними накладними від 05.08.2013 року та від 12.09.2013 року. Надання транспортних послуг по організації перевезень вантажів автомобільним транспортом засвідчене сторонами шляхом підписання актів надання послуг за № 123 від 06.08.2013 року та за № 146 від 13.09.2013 року.

Судом встановлено, що придбаний у ПП «Роялті-Торг» товар використовується позивачем у власній господарській діяльності. Придбані ємкості переведені до складу основних засобів та обліковуються на рахунку 104 «Машини та обладнання».

Вказані в акті перевірки позивача порушення податкового законодавства сформовані не на підставі аналізу первинної документації, а на підставі аналізу акта Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів м. Києва «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Роялті-Торг» щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період з 01.06.2013 року по 31.07.2013 року» від 24.09.2013 року за № 1269/26-55-22-01.

При цьому, в акті ДПІ у Печерському районі м. Києва не досліджувалася діяльність позивача та не було встановлено порушення законодавства саме позивачем, а встановлено виключно порушення законодавства, які на думку податкового органу, були допущені ПП «Роялті-Торг».

Суд звертає увагу, що в разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, апеляційні вимоги є неаргументованими, а тому не підлягають до задоволення.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.206, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Долинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2014 року в справі №809/822/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя-доповідач І.О. Яворський

Судді В.П. Дякович

С.П. Нос

Повний текст виготовлено 13.11.2015 року