Постанова № 53496613, 05.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/12593/15 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестекогруп» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестекогруп» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.01.2015 №0000232205, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Консалтингова компанія «Інвестекогруп» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дірект роуд» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року.

Перевіркою встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Інвестекогруп» пунктів 198.1, 198.4, 198.6 статті 198, пункту 201.1, 200.2 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 178 000,00 грн.

За наслідками перевірки відповідачем складено акт від 18.12.2014 №1796/26-59-22-05 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.01.2015 №0000232205, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання із податку на додану вартість у розмірі 222 500,00 грн., у тому числі: 178 000,00 грн. - основний платіж, 44 500,00 - штрафні (фінансові) санкції.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями та діями податкового органу, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому просив суд визнати такі дії протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з ТОВ «Дірект роуд» належними первинними документами та зв'язок їх з його господарською діяльністю, а отже висновки відповідача про завищення позивачем показника податкового кредиту за перевіряємий період, та відповідно донарахування контролюючим органом позивачу суми податку на додану вартість із застосуванням штрафної (фінансової) санкції спірним податковим повідомленням-рішенням від 16.01.2015 №0000232205 є правомірними.

Однак, колегія суддів не може погодитись із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З сукупного аналізу підпунктів 14.1.18, 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п.п. 198.3, 198.4, 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), вбачається, що бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Водночас відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Отже, виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, Податковим кодексом України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача - їх особою, яка не є платником податку додану вартість.

Із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, між ТОВ «Консалтингова компанія «Інвестекогруп» та ТОВ «Дірект роуд» (виконавець) укладено договір про надання юридичних послуг від 01.07.2014 №010714, відповідно до якого виконавець надає послуги інформаційно-правового характеру в усній, письмовій чи електронній формі, а замовник зобов'язується прийняти послуги та здійснити оплату за ці послуги.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарської операції позивачем надано суду копії: договору про надання юридичних послуг від 01.07.2014 №010714; акт надання послуг; податкові та видаткові накладні.

Крім того, між ТОВ «Консалтингова компанія «Інвестекогруп» (замовник) та ТОВ «Дірект роуд» (виконавець) укладено договір про надання консультаційних послуг від 02.07.2014 №020714, відповідно до якого виконавець надає замовнику передбачені цим договором консультаційні послуги, а замовник зобов'язується оплатити вказані послуги, що були надані виконавцем.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарської операції позивачем надано суду копії: договору про надання консультаційних послуг від 02.07.2014 №020714; акт надання послуг; податкові та видаткові накладні.

Варто також відмітити, що відповідно до правової позиції Вищого адміністративного суду України, відображеної в Інформаційному листі від 01.11.11 №1936/11/13-11 «Щодо підтвердження даних податкового обліку», документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що акти надання послуг не містять конкретизації/розшифровки послуг, що надавались Позивачу, період їх виконання, обґрунтування вартості ціни.

Однак слід звернути увагу, що діючим законодавством не передбачено внесення в акт надання послуг інформації, на яку у Постанові посилається суд. Крім того, судом не вказано, якими нормативними актами це передбачено.

Зокрема слід зазначити, що відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» власник або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, повинен забезпечити фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, які мають містити визначені Законом обов'язкові реквізити.

В силу п. 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади.

При цьому жодним нормативно - правовим актом не затверджено форми бланку акту надання послуг, крім законодавчо встановленого мінімуму обов'язкових реквізитів, зокрема: назва документа (форми), дата і місце складання, назва підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, незначні недоліки в заповненні актів, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначеного первинного документа щодо наданих позивачу послуг.

А з системного аналізу норм Податкового кодексу України вбачається, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму ПДВ.

Аналогічного висновку дійшов Вищий Адміністративний Суд України у справі №К/800/41442/14 від 18.11.2014 року.

Крім того варто відмітити, що згідно п. 36.1, 36.5 ст. 36, п. 38.1 ст. 38, п. 44.1 ст. 44, п. 47.1 ст. 47, п. 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Такого ж правового висновку дійшов Вищий адміністративний суд України у справі №К/800/39823/13 (Ухвала від 28.05.2014 року).

Враховуючи все вище викладене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам щодо правомірності винесення податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, доводи апеляційної скарги спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Сплачений позивачем судовий збір за подання адміністративного позову та апеляційної скарги підлягає стягненню з суб'єкта владних повноважень.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 206 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестекогруп» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 серпня 2015 року - скасувати, та ухвалити нову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестекогруп» - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 16.01.2015 №0000232205.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестекогруп» 441,00 грн. судового збору за подання адміністративного позову та 4895,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Кузьменко В. В.

Степанюк А.Г.