Ухвала суду № 53496578, 05.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/11667/15 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А. Суддя-доповідач: Шурко О.І.

У Х В А Л А

Іменем України

05 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Кузьменка В.В., Степанюка А.Г.,

при секретарі Дуденкові О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вог Рітейл» до Державної фіскальної служби України про скасування податкової консультації, зобов'язання надати нову податкову консультацію, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2015 року позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить апеляційну інстанцію скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є на його переконання підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, Державною фіскальною службою України з метою забезпечення однакового підходу до практичного застосування норм податкового законодавства 18.03.2015 року було видано лист №9132/7/99-99-19-03-03-17 «Щодо практичного застосування положень Кодексу». Лист був виданий у зв'язку з численними запитами платників акцизного податку щодо практичного застосування положень Податкового кодексу України із запровадженням сплати з 01.01.2015 акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів, зокрема, нафтопродуктів.

Оскільки лист №9132/7/99-99-19-03-03-17 «Щодо практичного застосування положень Кодексу» містить усі обов'язкові реквізити узагальнюючої податкової консультації, та з огляду на вид діяльності позивача підлягає застосуванню останнім, та приймаючи до уваги суперечність вказаного листа приписам податкового законодавства України,позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що висновки контролюючого органу, наведені у пунктах 2 та 5 податкової консультації від 18.03.2015 року № 9132/7/99-99-19-03-03-17 суперечать нормам податкового законодавства, що регулюють порядок нарахування та сплати акцизного податку, зокрема пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 та п. 216.9 ст. 216 Податкового Кодексу, а отже дана податкова консультація підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що в пункті 2 листа від 18.03.2015 року № 9132/7/99-99-19-03-03-17 Державна фіскальна служба України зробила висновок про те, що через мережу АЗС здійснюється роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевому споживачеві, та такі операції є об'єктом оподаткування акцизним податком відповідно до п.п.213.1.9 п.213.1 ст. 213 Кодексу.

Такого висновку у листі Державна фіскальна служба України дійшла шляхом тлумачення норм законодавства, зокрема: ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять», відповідно до якого «роздрібна торгівля» - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачеві та надавання йому торговельних послуг; Закону України від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», відповідно до якого розрахункова операція - це приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця; Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом від 20.05.2008 № 281/171/578/155, якою наведено визначення термінів «талон», «платіжна карта», «смарт-карта (паливна карта)»; Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1442, відповідно до п. 2 яких - роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу АЗС, що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів.

Однак, із таким висновком податкового органу судова колегія погодитись не може, оскільки контролюючий орган таким чином, на думку суддів, безпідставно визначає всі операції з купівлі-продажу нафтопродуктів через АЗС як такі, що є виключно роздрібними та надані кінцевому споживачу для його некомерційного споживання з моменту відпуску пального на АЗС.

Так, у пп. 14.1.212 Податкового кодексу України визначено комплексне поняття «реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів»: це, зокрема, продаж підакцизних товарів безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання.

Аби не ускладнювати в майбутньому податковим інспекціям завдання щодо доведення того факту, що суб'єкт господарювання придбав на АЗС пальне саме для «особистого некомерційного використання», центральний контролюючий орган вдався до посилань на п. 2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 року № 1442 та ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять», доводячи наявність в будь-якому випадку здійснення саме роздрібної торгівлі пальним на АЗС.

Не зважаючи на те, що посилання контролюючого органу на дані норми є некоректним з огляду на те, що інші терміни, що застосовуються у Податковому кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами (п.5.3 ст. 5 Податкового кодексу), а також те, що дані норми взагалі розроблялись на виконання Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.01.1991 року № 1023-XII - виходячи з норм ДСТУ 4303:2004 можна зробити абсолютно протилежний висновок.

Так, згідно пп. 4.5 п. 4 ДСТУ 4303:2004 оптова торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю, або для виробничого споживання та надання пов'язаних із цим послуг.

Таким чином, якщо суб'єкт господарювання придбав нафтопродукти в певній кількості у оператора АЗС (користувача АЗС) за договорам поставки та отримує на АЗС пальне по паливним карткам або талонам (вибирає його частинами в подальшому) для своїх власних виробничих цілей, то таку операцію, на думку суддів, не можна вважати роздрібним придбанням для власного некомерційного споживання.

Крім того варто зазначити, що відповідно до пп. 4.4 п. 4 ДСТУ 4303:2004 роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надання йому торговельних послуг. Згідно з п. 1 ст. 698 Цивільного кодексу України за договором роздрібної купівлі- продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар і оплатити його. Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним (п. 2 цієї статті Кодексу).

Оптова торгівля здійснюється, як правило, за договором поставки. Згідно з п. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Для оптової торгівлі головною відмінною особливістю є категорія покупців - це суб'єкти підприємницької діяльності - фізичні та юридичні особи, їх філії (відокремлені підрозділи) та обсяг товару.

Відповідно до ДСТУ 3993-2000 «Товарознавство» партія товару - це певна кількість товарів одного або декількох найменувань, закуплених, відвантажених або отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом. Тобто які-небудь кількісні критерії для визначення оптової торгівлі у цьому випадку відсутні.

Отже, висновок контролюючого органу про те, що торгівля нафтопродуктами через мережу АЗС можлива лише в роздріб є суб'єктивним та призводить до неправильного трактування норм податкового законодавства. В законодавстві не існує обмежень щодо торгівлі нафтопродуктами через мережу АЗС оптом, відповідно не кожен факт продажу пального на АЗС є роздрібним. Контролюючий орган в своєму листі наводить лише визначення поняття «роздрібна торгівля» та не розкриває при цьому зміст поняття «оптова торгівля».

Відповідно до пп. 212.1.11 п. 212.1 ст. 212 Кодексу платником податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

За приписами пп. 213.1.9 п.213.1 ст. 213 Кодексу об'єктом оподаткування акцизним податком є, зокрема, операції з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що TOB «ВОГ РІТЕЙЛ» здійснює діяльність з продажу нафтопродуктів через мережу автозаправних станцій «WOG». Компанією укладається величезна кількість договорів на поставку пального суб'єктам господарювання. З аналізу даних договорів вбачається, що поставка нафтопродуктів відбувається виключно на умовах оптової купівлі-продажу пального суб'єктам господарювання, які використовують даний товар виключно для власних виробничих цілей.

Крім того, висновок контролюючого органу про те, що дата виникнення податкових зобов'язань з акцизного податку від реалізації нафтопродуктів - дата здійснення розрахункової операції під час відпуску нафтопродуктів через мережу АЗС є суто суб'єктивним та не кореспондується з нормою податкового кодексу, на яку при цьому посилається ДФСУ.

Необхідно зробити висновок про те, що датою виникнення податкових зобов'язань з акцизного податку в даному випадку буде дата здійснення розрахункової операції при придбанні талонів (карток) на пальне в офісі оператора АЗС, а не дата здійснення розрахункової операції при відпуску пального на АЗС.

За таких обставин, враховуючи те що, відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, колегія суддів приходить до висновку, що операції з придбання паливних талонів в операторів АЗС до набрання чинності Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та операції з подальшого відпуску такого пального на АЗС вже після набрання даним законом чинності - не підлягають оподаткуванню акцизним податком.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 10.3 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету країни з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 відпуск нафтопродуктів на АЗС можливий: за готівку; за відомостями; за талонами; за платіжними картками.

Згідно п. 216.9 ст. 216 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, - є дата надходження оплати за проданий товар.

З урахуванням вищевказаних висновків суду щодо сутності операцій суб'єктів господарювання, їх різновиду, кваліфікуючих ознак об'єкта оподаткування акцизним податком та кінцевих споживачів, - відпуск нафтопродуктів через мережу АЗС за талонами та смарт-картами не являється операцією з реалізації нафтопродуктів.

Варто також зазначити, що наказом Міністерства фінансів України від 23.01.2015 року № 14 затверджено форму декларації з акцизного податку. Додатком 6 до даної декларації передбачено, що база оподаткування акцизним податком при реалізації бензинів моторних (рядок 5) та інших нафтопродуктів (легкі, середні та важкі дистиляти), визначених у п.п. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 розділу VI Податкового кодексу (рядок 6) визначається шляхом вирахування із загальної вартості реалізованих підакцизних товарів (графа 3) вартості товарів від їх реалізації для комерційного використання (графа 4). Таким чином у графі 5 Додатку визначається вартість підакцизних товарів до оподаткування (графа 3 - графа 4). Саме ця вартість і є базою оподаткування акцизним податком, за яким сума податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету, відображається у графі 7 Додатку та визначається шляхом множення даних графи 5 та графи 6.

Таким чином, трактування діяльності АЗС як суб'єкта господарювання, що здійснює виключно роздрібну торгівлю нафтопродуктами, унеможливлює застосування наведеного вище порядку визначення податкового зобов'язання з акцизного податку.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Отже, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Щодо вирішення питання про судові витрати, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. ст. 3 та 4 Закону України «Про судовий збір» (в останній редакції) судовий збір справляється з апеляційних скарг на рішення суду в розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

З огляду на те, що предметом позову є визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання останнього вчинити дії, позовні вимоги є вимогами немайнового характеру. Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» в редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання немайнового позову до суду становила 0,06 розміру мінімальної заробітної плати.

Положеннями ч. 1 зазначеної статті передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Станом на 01 січня 2015 року приписами Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28.12.2014 року № 80-VIII встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 1218,00 грн.

З огляду на викладене, а також враховуючи те, що відповідно до положень ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи, розмір судового збору за подання апеляційної скарги на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва 80,39 грн. (73,08 * 110%).

Враховуючи те, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.10.215 року було відстрочено апелянту сплату судового здору до винесення судового рішення, суд приходить до висновку про стягнення з апелянта вказаної вище суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної фіскальної служби України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2015 року - без змін.

Стягнути з Державної фіскальної служби України до Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38004897, банк отримувача - ГУДКCУ у м. Києві, код банку отримувача (МФО) - 820019, рахунок отримувача - 31211206781007, код класифікації доходів бюджету - 22030001) судовий збір у сумі 80 грн. (вісімдесят гривень) 39 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий:

Судді:

Головуючий суддя Шурко О.І.

Судді: Кузьменко В. В.

Степанюк А.Г.