Ухвала суду № 53489845, 05.11.2015, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Махлай Л.Д., Ратнікової В.М.

при секретарях П'ятничук В.Г., Хоменку О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Промінвестбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської в місті Києві державної адміністрації, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення,-

ВСТАНОВИЛА:

Справа № 756/4392/15-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/12796/2015Головуючий у суді першої інстанції: Шумейко О.І.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.У квітні 2015 року ПАТ «Промінвестбанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, які діють в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа: Служба у справах дітей Оболонської в місті Києві державної адміністрації, в якому просив визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право проживання в приміщенні гуртожитку позивача за адресою: АДРЕСА_1 та усунути перешкоди в здійсненні права власності позивача своїм майном шляхом їх виселення з вказаного гуртожитку.

Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 є колишнім працівником банку. До свого звільнення із займаної посади відповідач неодноразово повідомлявся про необхідність звільнити кімнати у гуртожитку, який належить на праві власності банку. Такі вимоги були ОСОБА_1 проігноровані. Відповідач був поселений до кімнати у гуртожитку на підставі розпорядження заступника голови правління банку, жила площа надана тимчасово та без права прописки, ордер на заселення не видавався.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року позов задоволено частково.

Усунуто ПАТ «Промінвестбанк» перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження кімнатою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з зазначеної кімнати та стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача 243,60 грн. сплаченого судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на незаконність, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Свої апеляційні вимоги обґрунтував тим, що суд першої інстанції не правильно застосував положення ст.ст. 127-129 ЖК УРСР, оскільки він зайняв оспорювань кімнату правомірно, на підставі рішення товариства погодженого з профспілкою, а відсутність ордеру не є підставою для виселення особи без надання їй іншого житла, що, на думку апелянта, підтверджується правовою позицією ВССУ в аналізі судової практики застосування Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків».

Апелянта також вважає, що суд безпідставно послався на рішення судів, які набрали законної сили, оскільки в них встановлено, що він поселився в кімнату без ордеру, що ніким не оспорюється та дає підстави вважати не правомірним вселення до житлового приміщення, проте не встановлено внаслідок чиїх саме неправомірних дій відбулося дане вселення. Крім того, апелянт наголошує на тому, що вказаними рішеннями не встановлено самоправність зайняття житлового приміщення, що є підставою для виселення без надання іншого житла.

Незаконним, на думку апелянта, є і висновки суду про те, що оскільки малолітні діти прописані за іншою адресою, а отже забезпечені житлом, і їх виселення не порушить права та інтереси цих дітей, оскільки сам факт реєстрації не свідчить про наявність у неї прав на це приміщення і не може створювати право користування.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 апеляційну скаргу підтримали та просили її задовольнити.

Представник ПАТ «Промінвестбанк» - Жихарева О.В. апеляційну скаргу не визнала та просила відмовити в її задоволенні.

ОСОБА_2 була належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, проте в судове засідання не з'явилася, про причини неявки суду не повідомила, а тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справи за її відсутності.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явилися в су3дове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу від 29 травня 1996 року позивач набув право власності на житлову будівлю, в якій розташований гуртожиток, за адресою: АДРЕСА_1. (а.с. 12-15)

11 листопада 1996 року відповідач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду механіка по експлуатації вантажопідйомних механізмів складської бази в смт.Бортничі.

Профспілковим комітетом Промінвестбанку надано згоду на поселення ОСОБА_1 в кімнату № 401, склад родини - 4 особи, що підтверджується випискою з протоколу № 33 засідання Профспілкового комітету ПІД України від 12 грудня 1997 року.

За розпорядженням завідуючого гуртожитком Промінвестбанку України від 22 грудня 1997 року родині ОСОБА_1 з 4-х осіб дозволено поселення в кімнату № 401 гуртожитку. (а.с.7)

Згідно з наказом ПАТ «Промінвестбанк» від 10 грудня 2012 року № 4484 ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, (а.с. 62)

Колегією суддів також встановлено, що позивачем 05.11.2009р. та 14.10.2014р. виносилися розпорядження адресовані ОСОБА_1, з тексту яких вбачається вимога про його виселення із займаної кімнати, з якими останній був ознайомлений. (а.с.9-10)

Рішення Оболонського районного суду м. Києва ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 такими, що втратили право проживання в приміщенні гуртожитку позивача за адресою: АДРЕСА_1, в апеляційному порядку не оскаржувалося, під час розгляду справи не було встановлено неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, а тому, у відповідності до положень ст.303 ЦПК України, судом апеляційної інстанції не перевірялося.

Задовольняючи частково позов, в частині вимоги про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення відповідачів, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів, виходив з того, що відповідачі проживають у кімнаті гуртожитку без належної правової підстави, що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили і не підлягає доказуванню згідно ст. 61 ЦПК України, а тому в цій частині позов є законним та обґрунтованим.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги з посиланням на аналізі судової практики застосування Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ про те, що суд першої інстанції не правильно застосував положення ст.ст. 127-129 ЖК УРСР, оскільки він зайняв оспорювань кімнату правомірно, на підставі рішення товариства погодженого з профспілкою, а відсутність ордеру не є підставою для виселення особи без надання їй іншого житла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 127 ЖК УРСР, п. 2 Примірного положення гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» указав, що, вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.

Згідно із ч. 2 ст. 128, ст. 129 ЖК УРСР, ч. 1 п. 10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.

У постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року, у справі № 6-6цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх судів України, зазначено, що вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, суди повинні з'ясовувати, чи є гуртожитком будинок, приміщення в якому займає особа, зокрема: чи зареєстрований він як гуртожиток у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів; чи побудований будинок як гуртожиток або спеціально для нього переобладнаний; чи є дозвіл санітарно-епідеміологічної станції на його заселення як гуртожитку; чи видавався, відповідно до статті 129 ЖК України та Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року № 208, ордер на зайняття особою жилої площі в гуртожитку, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу; чи укомплектований будинок (жиле приміщення) меблями, спеціальним устаткуванням, інвентарем, культурно-побутовими предметами, необхідними для проживання, занять і відпочинку громадян; чи є штати для обслуговування гуртожитку; як оплачується проживання тощо.

Як встановлено судом та не заперечується апелянтом йому не надавався спеціальний ордер на зайняття особою жилої площі в гуртожитку, який відповідно до чинного законодавства та правової позиції Верховного Суду України є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Посилання апелянта на аналіз судової практики Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та твердження про те, що в його випадку ордер не є обов'язковим, оскільки існувало рішення керівництва банку та профспілкового комітету ПІБ України про вселення його в оспорювань кімнату, а отримання спеціального ордера є формалізованим підтвердженням наявності такого рішення, є безпідставними з наступних підстав.

У вказаному аналізі ВССУ дійсно вказано, що при вирішенні деяких справ, відсутність спеціального ордера на вселення у житлове приміщення гуртожитку не було підставою для виселення громадян з гуртожитків без надання іншого житлового приміщення і таку позицію можна вважати правильною оскільки спеціальний ордер на вселення у житлове приміщення в гуртожитку видається адміністрацією підприємства, установи, організації, які не завжди добросовісно виконували покладені на них обов'язки. Тобто вселення у гуртожиток і користування житловою площею у гуртожитку відбулося на законних підставах - на підставі спільного рішення адміністрації та профспілкового комітету, а отримання спеціального ордера є формалізованим підтвердженням наявності такого рішення.

Проте, до таких висновків суд приходив враховуючи, що житлове приміщення в гуртожитку надавалося за спільним рішенням адміністрації підприємства і профкому, відповідачі перебували у трудових відносинах із підприємством та (або) припиняли роботу з підстав, визначених частиною третьою статті 132 ЖК УРСР, зареєстровані відповідно до закону та не мають іншого житла.

В даному випадку, рішення профкому не передбачало повноцінного, у розумінні положень ст.ст. 127-129 ЖК УРСР, вселення та надання ОСОБА_1 кімнати 401 гуртожитку, оскільки як вбачається з виписки з протоколу №33 засідання профспілкового комітету ПІБ України від 12.12.1997р. була дана згода на його поселення без права прописки та попереджено, що службова жилплоща повинна бути звільнена при першій вимозі адміністрації. (а.с.8)

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 09 квітня 2015 року та ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 04 червня 2015 року, якою вказане рішення залишеним без змін,встановлено, що ОСОБА_1 було відомо та він погодився на вселення до гуртожитку тимчасово та без взяття на реєстраційний облік.

Відповідачі не зареєстровані у кімнаті гуртожитку відповідно до закону, що підтверджується довідками з відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в м. Києві (а.с.16-19) та не заперечується апелянтом.

05.11.2009р. та 14.10.2014р. виносилися розпорядження позивача адресовані ОСОБА_1, з тексту яких вбачається вимога про його виселення із займаної кімнати, з якими останній був ознайомлений. (а.с.9-10)

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1 та члени його сім'ї самоправно та безпідставно проживають у кімнаті вказаного гуртожитку.

З цих самих підстав колегія суддів не бере до уваги і доводи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно послався на рішення судів, які набрали законної сили, оскільки в них встановлено, що він поселився в кімнату без ордеру, що ніким не оспорюється та дає підстави вважати не правомірним вселення до житлового приміщення, проте не встановлено внаслідок чиїх саме неправомірних дій відбулося дане вселення, оскільки дана обставина не впливає на відсутність ОСОБА_1 права займати оскаржуване приміщення.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав права виселяти малолітніх дітей з житлового приміщення, оскільки, враховуючи викладене, у них не виникало права проживання у гуртожитку і вони, разом з батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживають там самоправно та безпідставно.

Інших доводів про незаконність рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

Враховуючи викладене, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року колегія суддів вважає таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст. 218, 303-305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 13 серпня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді