Постанова № 53489544, 12.11.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2015 р.Справа № 923/677/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Величко Т.А.,

Таран С.В.

Склад колегії суддів сформовано згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.10.2015р.

при секретарі - Альошиній Г.М.

за участю представників:

Від прокурора: Коломійчук І.О.

Від 1 відповідача: не з'явився

Від 2 відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області

на рішення господарського суду Херсонської області

від 21 липня 2015р.

у справі № 923/677/15

за позовом: прокурора Дніпровського району м. Херсона

до відповідачів: 1. Антонівської селищної ради

2. Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3

про скасування рішення ради, визнання недійсним договору та повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2015 року прокурор Дніпровського району м. Херсона звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Антонівської селищної ради та фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення Антонівської селищної ради від 30.01.2015р. № 648 «Про надання дозволу на встановлення малої архітектурної форми», яким надано дозвіл ФОП ОСОБА_3 на встановлення малої архітектурної форми площею 48 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, зобов'язано ФОП ОСОБА_3 у місячний термін укласти з селищною радою договір фактичного користування земельної ділянки під малою архітектурною формою та доручено виконавчому комітету Антонівської селищної ради укласти з ФОП ОСОБА_3 договір оренди зазначеної земельної ділянки площею 48 кв.м. під розміщення малої архітектурної форми терміном на 10 років, з встановленням плати за користування ділянкою в розмірі 5 820 грн. на рік, а також визнання недійсним з моменту укладення договору фактичного користування земельною ділянкою від 10.02.2015р., укладеного між Антонівською селищною радою та ФОП ОСОБА_3 щодо земельної ділянки площею 48 кв.м. в АДРЕСА_3, і зобов'язання ФОП ОСОБА_3 повернути територіальній громаді смт. Антонівка в особі Антонівської селищної ради зазначену земельну ділянку у стані, який існував до надання її у користування.

Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на приписи ст. ст. 116, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, ст. ст. 15, 16 Закону України «Про оренду землі», ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України, Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 21.10.2011р. № 244 обґрунтовувалися незаконністю оспорюваного рішення Антонівської селищної ради, яким надано дозвіл ФОП ОСОБА_3 на встановлення малої архітектурної форми та фактично передано в оренду земельну ділянку комунальної власності без відповідної землевпорядної документації, необхідної для відведення земельної ділянки та без проведення земельних торгів, внаслідок чого укладений на його підставі договір фактичного користування земельної ділянки підлягає визнанню недійсним, а земельна ділянка, яка надана за цим договором, підлягає поверненню територіальній громаді смт. Антонівка.

ФОП ОСОБА_3 не визнала позов посилаючись на те, що оспорюване рішення Антонівської селищної ради про надання дозволу на встановлення малої архітектурної форми є законним, прийнятим в межах повноважень вищезазначеної ради та у спосіб, що передбачений діючим законодавством.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 21 липня 2015 року (суддя - Пригуза П.Д.) позов задоволено частково. Визнано недійсним договір фактичного користування земельною ділянкою від 10 лютого 2015 року, укладений між Антонівською селищною радою та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, АДРЕСА_1, іпн. НОМЕР_1, щодо передачі в користування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 48 кв.м. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Антонівської селищної ради м. Херсона в доход спеціального фонду Державного бюджету судові витрати в сумі 1218 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням заступник прокурора Херсонської області звернулося до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю викладених в оскаржуваному рішенні висновків місцевого суду обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_3 заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін, вважаючи його законним і обґрунтованим.

Про день, час і місце розгляду апеляційної скарги усі учасники судового процесу в порядку передбаченому ст. ст. 87, 98 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідачі не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 30.01.2015 року Антонівською селищною радою було прийнято рішення № 648 «Про надання дозволу на встановлення малої архітектурної форми», пунктом 1 якого надано дозвіл ФОП ОСОБА_3 на встановлення малої архітектурної форми (павільйон) площею 48 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3.

Пунктами 2, 3 даного рішення зобов'язано ФОП ОСОБА_3 у місячний термін укласти з селищною радою договір фактичного користування земельної ділянки під малою архітектурною формою. Доручено виконавчому комітету Антонівської селищної ради, в особі тимчасово виконуючого обов'язки селищної голови ОСОБА_4 укласти з ФОП ОСОБА_3 договір оренди за фактичне користування земельною ділянкою площею 48 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, під розміщення малої архітектурної форми, терміном на 10 років, та встановлено плату за користування ділянкою площею 48 кв.м. в розмірі 5 820 грн. на рік, що становить 485 грн. в місяць.

10.02.2015 року між Антонівською селищною радою між (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар) було укладено договір фактичного користування земельної ділянки, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Антонівської селищної ради від 30.01.2015 року № 648 за актом приймання - передачі передав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку, яка належить до земель комунальної власності, загальною площею 48 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3, під розміщення малої архітектурної форми, терміном на 10 років.

Пунктом 9 даного договору визначено, що плата за користування земельною ділянкою згідно рішення Антонівської селищної ради від 30.01.2015р. № 648 складає 5 820 грн. на рік, що становить 485 грн. на місяць, терміном на 10 років, та сплачується орендарем у грошовій формі щомісячно в рівних частинах.

Згідно з п. п. 17, 20 даного договору передача земельної ділянки у користування орендарю здійснюється відповідно до акту приймання - передачі у 10-ти денний строк після підписання цього договору. Земельна ділянка повертається орендодавцю за актом приймання - передачі протягом 20-ти робочих днів з дати припинення дії договору у стані не гіршому порівняно з тим, у якому орендар одержав її у користування.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 2 вказаного Закону відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

За змістом ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

На підставі ретельного дослідження умов договору фактичного користування земельної ділянки від 10.02.2015р., укладеного між відповідачами, та з урахуванням положень ст. 15 Закону України «Про оренду землі» колегія суддів приходить до висновку, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором оренди землі.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога прокурора Дніпровського району м. Херсона про визнання протиправним та скасування рішення Антонівської селищної ради від 30.01.2015р. № 648, яким надано дозвіл ФОП ОСОБА_3 на встановлення малої архітектурної форми площею 48 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, зобов'язано ФОП ОСОБА_3 у місячний термін укласти з селищною радою договір фактичного користування земельної ділянки під малою архітектурною формою та доручено виконавчому комітету Антонівської селищної ради укласти з ФОП ОСОБА_3 договір оренди зазначеної земельної ділянки площею 48 кв.м. під розміщення малої архітектурної форми терміном на 10 років, з встановленням плати за користування ділянкою в розмірі 5 820 грн. на рік, а також визнання недійсним укладеного на його підставі договору фактичного користування земельною ділянкою від 10.02.2015р., з підстав невідповідності їх вимогам чинного законодавства внаслідок того, що фактично цим рішенням передано в оренду земельну ділянку комунальної власності без відповідної землевпорядної документації, необхідної для відведення земельної ділянки та без проведення земельних торгів, а також про зобов'язання орендаря ФОП ОСОБА_3 повернути територіальній громаді смт. Антонівка в особі Антонівської селищної ради зазначену земельну ділянку в порядку застосування реституційних наслідків, передбачених ст. 216 ЦК України.

При цьому, правовою підставою для визнання оспорюваного договору недійсним прокурором вказано, ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України.

Вирішуючи спір у справі по суті пред'явлених вимог місцевий господарський суд керувався приписами ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. ст. 1, 20, 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 21.10.2011р. № 244, та на підставі встановлених обставин даної справи виходив із того, що оспорюване рішення Антонівської селищної ради не можна визнати протиправним, оскільки рішення про дозвіл на встановлення МАФ, а також в частині визначення розміру плати для утримання об'єкту благоустрою особою, якій надано дозвіл на встановлення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, прийняте відповідачем у межах повноважень та компетенції місцевої ради.

Також суд дійшов висновку, що оспорюваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - оренди земельної ділянки, а укладений сторонами на реалізацію рішення ради про дозвіл на встановлення МАФ та отримання плати за користування об'єктом благоустрою, у зв'язку з чим договір фактичного користування земельної ділянки від 10.02.2015р., укладений між відповідачами, який передбачає оренду земельної ділянки, має бути визнаний недійсним згідно частини 4 та 5 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Відхиляючи вимогу прокурора про зобов'язання ФОП ОСОБА_3 повернути територіальній громаді смт. Антонівка спірну земельну ділянку, місцевий суд послався на те, що відповідач - 2 на підставі рішення відповідача - 1 та паспорта прив'язки правомірно встановив за вказаною адресою об'єкт, який є малою архітектурною формою, а спірна земельна ділянка окремо не сформована та не передавалася відповідачеві - 2 як об'єкт цивільних прав.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду з огляду на таке.

Згідно з ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ст. ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Отже, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до пунктів «а» та «в» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень, зокрема, селищних рад у галузі земельних відносин на території селища належить розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно зі ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Стаття 6 Закону України "Про оренду землі" вказує, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України , або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 124 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Частина перша статті 134 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачає, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу визначено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; використання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, та спеціального водокористування відповідно до отриманих спеціальних дозволів (ліцензій); використання релігійними організаціями, які легалізовані в Україні, земельних ділянок під культовими будівлями; будівництва об'єктів, що в повному обсязі здійснюється за кошти державного та місцевих бюджетів; надання земельних ділянок державним та комунальним підприємствам, бюджетним установам, вищим навчальним закладам, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 60 відсотків; надання земельних ділянок підприємствам, установам і громадським організаціям у сфері культури і мистецтв (у тому числі національним творчим спілкам та їх членам) під творчі майстерні; надання земельних ділянок в оренду для реконструкції кварталів застарілої забудови, для будівництва соціального та доступного житла, якщо конкурс на його будівництво вже проведено; розміщення іноземних дипломатичних представництв та консульських установ, представництв міжнародних організацій згідно з міжнародними договорами України; надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб; надання земельних ділянок державної або комунальної власності для потреб приватного партнера в рамках державно-приватного партнерства відповідно до закону; надання земельної ділянки замість викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику чи його спадкоємцю (правонаступнику), у разі якщо така потреба відпала; будівництва, обслуговування та ремонту об'єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, об'єктів зв'язку та дорожнього господарства (крім об'єктів дорожнього сервісу); створення озеленених територій загального користування; будівництва об'єктів забезпечення життєдіяльності населених пунктів (сміттєпереробних об'єктів, очисних споруд, котелень, кладовищ, протиерозійних, протизсувних і протиселевих споруд); передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва; надання земельних ділянок особам взамін тих, що були викуплені (примусово відчужені) для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування; розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції; надання земельних ділянок суб'єктам господарювання, що реалізують відповідно до Закону України "Про особливості провадження інвестиційної діяльності на території Автономної Республіки Крим" зареєстровані в установленому порядку інвестиційні проекти. Надання такої земельної ділянки у власність здійснюється згідно із законодавством після завершення строку реалізації інвестиційного проекту за умови виконання суб'єктом господарювання договору про умови реалізації цього інвестиційного проекту на території Автономної Республіки Крим; надання земельної ділянки, викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності для забезпечення таких потреб; надання земельної ділянки взамін викупленої для суспільних потреб чи примусово відчуженої з мотивів суспільної необхідності та повернення такої земельної ділянки колишньому власнику або його спадкоємцю (правонаступнику) у разі, якщо така потреба відпала; поновлення договорів оренди землі; використання земельних ділянок для здійснення концесійної діяльності; передачі в оренду, концесію майнових комплексів або нерухомого майна, розташованого на земельних ділянках державної, комунальної власності; надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків; надання земельних ділянок в інших випадках, визначених законом. Земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу.

Згідно статті 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів. Даною статтею, зокрема, встановлено порядок проведення таких торгів.

Статтею 136 Земельного кодексу України встановлено, що організатор земельних торгів визначає перелік земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами. Забороняється вносити до зазначеного переліку призначені під забудову земельні ділянки без урахування у випадках, передбачених законом, результатів громадського обговорення.

Добір земельних ділянок державної чи комунальної власності, у тому числі разом з розташованими на них об'єктами нерухомого майна (будівлями, спорудами) державної чи комунальної власності, які або права на які виставляються на земельні торги, здійснюється з урахуванням затверджених містобудівної документації та документації із землеустрою, а також, підготовка лотів до проведення земельних торгів включає: а) виготовлення, погодження та затвердження в установленому законодавством порядку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі зміни цільового призначення земельної ділянки та у разі, якщо межі земельної ділянки не встановлені в натурі (на місцевості) (ч.4 ст.136 Земельного кодексу України).

Вищенаведеними нормами законодавства визначено порядок та підстави набуття права на оренду земельної ділянки, при цьому, право на оренду земельної ділянки набувається згідно вимог статті 134 Земельного кодексу України лише на конкурентних засадах (земельних торгах).

Отже, необхідною умовою передачі в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності, є проведення земельних торгів. Недотримання цієї процедури є порушенням органом місцевого самоврядування чинного законодавства під час укладення договору оренди землі, а саме ст. 124, ч. ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, земельні торги щодо продажу права на оренду спірної земельної ділянки в порядку встановленому ст.ст. 135-139 Земельного кодексу України не проводилися.

Розміщення малої архітектурної форми не відноситься до визначених ст. 134 Кодексу випадків, коли права на земельні ділянки не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

Згідно з листом виконавчого комітету Антонівської селищної ради від 23.04.2015р. 02-08-1/136 рішення про надання дозволу на виготовлення землевпорядної документації ФОП ОСОБА_3 та її затвердження щодо відведення земельної ділянки площею 48 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3, протягом 2014р. - 2015р. селищною радою не приймалося.

Таким чином, спірна земельна ділянка площею 48 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3, не відноситься до земельних ділянок, які згідно з приписами ч.ч. 2, 3 ст. 134 Земельного кодексу України не підлягають передачі в оренду на конкурентних засадах, а тому не могла передаватись в оренду інакше як із земельного аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Частиною 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, частиною 1 статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання правочину недійсним може бути заявлена як однією із сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

За таких обставин, враховуючи, що нормами спеціального земельного законодавства визначено особливий порядок набуття права користування на земельні ділянки державної та комунальної власності, який не було дотримано відповідачами, адже, фактично спірна земельна ділянка була передана в оренду не на конкурентних засадах, без розробленої та затвердженої належним чином землевпорядної документації, без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка відповідно до положень ч. 1 ст. 15, ст. 21 Закону України «Про оренду землі», ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» є обов'язковою для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування рішення Антонівської селищної ради в частині, що є предметом позову і стосується зобов'язання ФОП ОСОБА_3 у місячний термін укласти з селищною радою договір користування земельною ділянкою та доручення виконавчому комітету Антонівської селищної ради укласти з останньою договір оренди зазначеної земельної ділянки площею 48 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3, під розміщення малої архітектурної форми терміном на 10 років, з встановленням плати за користування ділянкою в розмірі 5 820 грн. на рік, та, як наслідок, визнання недійсним укладеного на виконання зазначеного рішення договору фактичного користування земельної ділянки.

Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03.06.2014р. у справі № 13/17/5022-675/2012, від 16.09.2014р. у справі № 5023/5736/12, від 01.04.2015р. у справі № 916/2287/14, від 20.05.2015р. у справі № 916/2294/14.

Відповідно до ст. 111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

При цьому, колегія суддів враховує, що за приписами п.1 ч.1 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" предметом нагляду прокурора за додержанням і застосуванням законів є відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам.

Норма ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, прийняття селищною радою спірного рішення, яким порушено процедуру надання землі в оренду, визначену законодавством, є порушенням інтересів держави, яка через орган законодавчої влади врегулювала ці правовідносини інакше, відповідно до Конституції України та принципів, на яких базується земельне законодавство.

Відповідно до ст. 236 ЦК України недійсний правочин є недійсним з моменту його вчинення, але якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх в майбутньому припиняється.

За змістом ч. 3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або частково, припиняється з дня набрання рішенням законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Отже, оскільки зі змісту спірного договору фактичного користування земельної ділянки випливає, що зобов'язання за цим договором можуть бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (зокрема вже здійснене користування земельною ділянкою), то зобов'язання за цим договором підлягає припиненню лише на майбутнє.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

Таким чином, відповідно до зазначеної норми процесуального права обов'язком позивача є визначення в позовній заяві законодавства, на підставі якого подається позов, а судом розглядаються позовні вимоги та досліджуються обставини справи в межах предмета та підстав позову.

Відповідно до положень ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Господарський суд, на відміну від позивача, таким правом не наділений. Можливість зміни судом заявлених позовних вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Натомість, згідно з п. 2 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Як вбачається з змісту позовної заяви, предметом позову у даній справі (матеріально - правовою вимогою) прокурором зазначено, зокрема, визнати недійсним з моменту укладення договір фактичного користування земельної ділянки від 10.02.2015р., укладений між Антонівською селищною радою та ФОП ОСОБА_3; підставою позову (обставинами, на яких ґрунтуються вимоги прокурора) вказано те, що цей договір суперечить Цивільному кодексу України, Земельному кодексу України, Закону України «Про оренду землі», а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, та наведено законодавство, на підставі якого подано позов - ч. 1 ст. 203, ч.ч.1, 3, ст. 215 ЦК України.

Однак, приймаючи оскаржуване рішення в частині визнання недійсним договору фактичного користування земельної ділянки від 10.02.2015р., місцевий господарський суд в порушення наведених вище норм процесуального права, без відповідного клопотання вийшов за межі позовних вимог та своїх повноважень, зазначивши підставою позову обставину (оспорюваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним - оренди земельної ділянки, а укладений сторонами на реалізацію рішення ради про дозвіл на встановлення МАФ та отримання нею плати за користування об'єктом благоустрою) та законодавство, на підставі якого подається позов (частини 4 та 5 ст. 203 ЦК України), які позовна заява прокурора Дніпровського району не містить.

Таким чином, місцевим судом при вирішенні даного спору були істотно порушені норми процесуального права.

Окрім того, дійшовши висновку про те, що оспорюваний договір не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, місцевий господарський суд залишив поза увагою, що відповідно до вимог ч. 5 ст. 203 ЦК України, для визнання правочину таким, що не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, тобто фіктивним, необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину та той факт, що правочин було укладено без наміру створити правові наслідки, які обумовлювалися цим правочином та що сторони ніяких дій по здійсненню такого правочину не вчиняли.

Наявні в справі матеріали свідчать про те, що на виконання умов оспорюваного договору фактичного користування земельної ділянки сторонами даного договору 10.02.2015 року було складено акт приймання - передачі, за яким орендодавець передав, а орендар прийняв у фактичне користування спірну земельну ділянку.

Отже, матеріалами справи доведено факт вчинення відповідачами дій спрямованих на виконання спірного договору.

За змістом ч. 5 ст. 203 ЦК України не може бути визнаний фіктивним договір, на виконання умов якого були створені правові наслідки та за яким сторони вчинили юридично значимі дії.

Таким чином, місцевим судом при вирішенні даного спору були неправильно застосовані норми матеріального права.

Стосовно висновків місцевого суду щодо неможливості визнання протиправним п. 1 оспорюваного рішення селищної ради про надання дозволу на встановлення малої архітектурної форми (павільйону) колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що за приписами частин 3, 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів". Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011р. затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності (далі - Порядок), яким визначено механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, яким передбачено, що підставою для розміщення ТС є паспорт прив'язки ТС. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС. Паспорт прив'язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку, підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

Паспорт прив'язки підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив'язки або електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру. Строк дії паспорта прив'язки визначається органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради або районної державної адміністрації відповідно до генерального плану, плану зонування та детального плану територій та з урахуванням строків реалізації їх положень (пункту 2.16, 2.17 Порядку).

Згідно з пунктами 2.20, 2.24, 2.25 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, встановлення ТС здійснюється відповідно до паспорта прив'язки, який виготовляється у двох примірниках, один з яких зберігається у замовника ТС, другий примірник у відповідному органі з питань містобудування та архітектури, яким, в свою чергу, відомості паспорта прив'язки вносяться в інформаційну базу містобудівного кадастру (для стаціонарних ТС).

При цьому, розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" за рішенням власника об'єкта благоустрою, з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Разом з тим, належних доказів, які б свідчили про те, що на момент прийняття селищною радою оспорюваного рішення у порядку, передбаченому вищевказаним Порядком відповідним органом з питань містобудування та архітектури було оформлено та видано ФОП ОСОБА_3 паспорт прив'язки тимчасової споруди - павільйону площею 48 кв.м., відповідачами до суду не подано, і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

У листі виконавчого комітету Антонівської селищної ради від 01.07.2015р. № 02-08-1/298 повідомляється, що у складі виконавчого комітету відсутній орган з питань містобудування та архітектури; протягом 2014-2015 років селищна рада паспорти - прив'язки, у тому числі ФОП ОСОБА_3, не видавала.

У листі виконавчого комітету Херсонської міської ради від 06.04.2005р. № 8-3097-11/12 також повідомляється, що відповідно до вимог Порядку управлінням містобудування та архітектури департаменту містобудування та землекористування міської ради паспорт прив'язки ТС ФОП ОСОБА_3 не оформлявся.

При цьому, наданий відповідачкою в обґрунтування заперечень проти позову паспорт прив'язки тимчасової споруди № 1 для здійснення підприємницької діяльності на комплекс павільйонів у кількості двох штук, розроблений та виданий ТОВ «Проектне бюро «Демос», не є паспортом прив'язки у розумінні вищезгаданого Порядку, оскільки його було виготовлено та видано не у відповідності з цим Порядком та не уповноваженим органом, а погодження органу з питань містобудування та архітектури отримано лише під час судового розгляду даної справи, у зв'язку з чим він до уваги прийнятий бути не може.

За таких обставин, враховуючи, що нормами Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та положеннями Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності визначено особливий механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який не було дотримано відповідачами, колегія суддів приходить до висновку щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування оспорюваного рішення селищної ради в частині надання дозволу на встановлення малої архітектурної форми - павільйону площею 48кв. м. за адресою: АДРЕСА_3, а протилежний висновок місцевого суду не ґрунтується на законі і є помилковим.

Частинами 1, 3 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Таким чином, вимога про зобов'язання ФОП ОСОБА_3 повернути територіальній громаді смт. Антонівка в особі Антонівської селищної ради спірну земельну ділянку загальною площею 48 кв.м. у стані не гіршому порівняно з тим, у якому орендар одержав її у користування, як похідна від первісних вимог, також підлягає задоволенню.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка була передана орендареві від орендодавця за актом приймання - передачі від 10.02.2015р. на виконання договору фактичного користування земельної ділянки, який є недійсним, то ФОП ОСОБА_3 зобов'язана повернути територіальній громаді смт. Антонівка зазначену земельну ділянку.

Що стосується висновку місцевого суду про те, що відповідач - 2 на підставі рішення відповідача - 1 та паспорта прив'язки правомірно встановив за вказаною адресою тимчасову споруду, яка є малою архітектурною формою, з безпредметним посиланням на ст. 16 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» та Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, то колегія суддів зазначає, що вищезгаданий Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності не може регулювати земельні правовідносини, оскільки Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» та Земельний кодекс України є законодавчими актами, що мають різний предмет правового регулювання та є спеціальними нормативними актами, які регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням наведених правових положень та встановлених обставин даної справи, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального та порушив норми процесуального права, у зв'язку з чим зазначене рішення в частині відмови у задоволенні позову підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову, а в частині задоволення позову - залишенню без змін з урахуванням викладеного у мотивувальній частині даної постанови.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, оскільки станом на день подання позовної заяви та апеляційної скарги позивач був звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 11 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», то з відповідача Антонівської селищної ради, внаслідок неправильних дій якої виник цей спір, до Державного бюджету України підлягає стягненню 5 785,50 грн. судового збору, у тому числі 4263 грн. за розгляд справи судом першої інстанції та 1522,50 грн. за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд -,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Херсонської області задовольнити.

Рішення господарського суду Херсонської області від 21 липня 2015 року у справі № 923/677/15 скасувати частково, викласти його резолютивну частину в наступній редакції.

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Антонівської селищної ради від 30.01.2015р. № 648 «Про надання дозволу на встановлення малої архітектурної форми».

Визнати недійсним на майбутнє договір фактичного користування земельної ділянки від 10 лютого 2015 року, укладений між Антонівською селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 (7300, АДРЕСА_2, інд. код НОМЕР_1) повернути територіальній громаді смт. Антонівка в особі Антонівської селищної ради земельну ділянку загальною площею 48 кв.м. розташовану за адресою: АДРЕСА_3, у стані, який існував до надання зазначеної земельної ділянки у користування.

Стягнути з Антонівської селищної ради (73485, м. Херсона, смт. Антонівка, вул. Будьонного, 48-а, код 35120813) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 4263 грн. за розгляд справи судом першої інстанції (за платіжними реквізитами місцевого господарського суду) та 1522,50 грн. за розгляд апеляційної скарги (за платіжними реквізитами суду апеляційної інстанції).

Доручити господарському суду Херсонської області видати відповідні накази з зазначенням правильних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Величко Т.А.

Таран С.В.