Постанова № 53489371, 11.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2015 р. Справа№ 910/16419/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Хрипуна О.О.

суддів: Власова Ю.Л.

Станіка С.Р.

при секретарі судового засідання - Киниці А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт"

на рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2015

у справі № 910/16419/15 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"

до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт"

про стягнення 4 792,34 грн.

за участю представників:

від позивача: Петровська А.М.,

від відповідача: Попічко Р.Р., Шендріков Д.О.,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (далі - ПАТ "ВіЕйБі Банк") в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Славкіної Марини Анатоліївни звернулось до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" заборгованості за договором про забезпечення надання гарантії від 14.02.2008 № 15/USE-12.1-39-Д/Г-08 з врахуванням штрафних санкцій та нарахувань за ст. 625 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.09.2015 позов задоволено повністю, стягнуто 200 доларів США заборгованості за надання та обслуговування контргарантії, що еквівалентно 4 211,59 грн. заборгованості зі сплати комісії за прийняття зобов'язань по контргарантії, 0,20 грн. пені, 5,81 грн. - 3 % річних та 151,97 грн. інфляційної складової боргу. Також стягнуто з відповідача в доход Державного бюджету України 1 827,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з судовим рішенням, Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник зазначає, що рішення прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, а викладені в рішенні висновки не відповідають обставинам справи. Так, на думку скаржника, зобов'язання зі сплати 4 211,77 грн. припинено внаслідок задоволення позивачем таких вимог за рахунок предмету застави - грошових коштів на депозитному рахунку № 26101262400296/840 внаслідок поєднання боржника і кредитора в одній особі (ст. 606 ЦК України) з першого дня порушення відповідачем зобов'язань за договором гарантії.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2015 апеляційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" у справі № 910/16419/15 прийнято до провадження.

В судовому засіданні представники скаржника підтримали вимоги та доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги та доводи апеляційної скарги заперечив, вказавши на її безпідставність.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, ВАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" (після зміни найменування відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства" - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк") та Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" 14.02.2008 уклали договір про забезпечення надання гарантії № 15/USE-12.1-39-Д/Г-08, за умовами якого позивач (гарант) за дорученням відповідача (принципала) зобов'язався забезпечувати випуск банком Arab African International Bank, Єгипет гарантій виконання зобов'язань на суму 6 713,90 доларів США на користь бенефіціара.

Для забезпечення випуску гарантії банком бенефіціара - Arab African International Bank, позивач зобов'язувався випускати контргарантію для подальшого випуску гарантії банком бенефіціара на користь бенефіціара.

Відповідно до п. 1.3 договору гарантія надається на строк 20 місяців, а контргарантія до 02.11.2009 і набуває чинності з дати випуску.

Строк дії договору було встановлено до 16.11.2009, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань за цим договором. Додатковими угодами сторонами було погоджено, що контргарантія надається на строк до 15.01.2015, гарантія надається на строк до 31.12.2014, строк виконання зобов'язань відповідача перед позивачем становить 29.01.2015, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.

Умовами п. 1.6 договору гарантії в редакції змін та доповнень, передбачалося, що принципал сплачує гаранту комісію за надання та обслуговування контргарантії згідно з діючими тарифами гаранта, зокрема:

- комісійні за надання та обслуговування контргарантії на умовах покриття коштами клієнта в розмірі 0,3 % від суми контргарантії, мінімум 200,00 доларів США за квартал або його частину;

- комісійні за оформлення договору про забезпечення надання гарантії в розмірі 70,00 доларів США;

- інші комісійні згідно з тарифами гаранта;

- комісійні інших банків (у разі виникнення).

У п.п. 1.6.2 договору гарантії сторони погодили обов'язок принципала зі сплати гаранту комісії за взяття зобов'язань по контргарантії у розмірі 2,5 % проценти річних від суми наданої контргарантії, яка сплачується за період з дати підписання цього договору про внесення змін до дня виконання гарантом зобов'язань перед банком бенефіціара за наданою контргарантією або до закінчення строку дії контргарантії.

Відповідно до п.п. 2.1.1, п.п. 2.1.3 договору гарантії принципал зобов'язався сплачувати комісію за надання послуги згідно з п. 1.6 цього договору протягом 3-х банківських днів з дати отримання повідомлення від гаранта, відшкодовувати всі витрати інших банків, що виникли під час обслуговування гарантії, протягом 3-х банківських днів з дати отримання повідомлення від гаранта про сплату таких витрат.

Відповідно до п. 2.2.1 договору гарантії гарант зобов'язався протягом двох банківських днів з дати підписання договору випустити контргарантію за умови виконання принципалом вимог передбачених п.п. 2.1.6 щодо подання необхідних документів - договору застави майнових прав (права вимоги) на грошові кошти в сумі 6 713,90 доларів США, розміщені на депозитному рахунку, відкритому у гаранта, згідно з договором строкового банківського вкладу від 13.02.2008 № 176-ІВ та договору строкового банківського вкладу від 13.02.2008 № 176-ІВ на суму 6 713,90 доларів США).

Сторони не заперечують, що зобов'язання за договору гарантії банком були виконані в повному обсязі, зокрема, випущено контргарантію № CPFO12/ARAI/08 від 14.02.2008 на суму 6 713,90 доларів США на термін до 15.01.2015.

29.12.2014 до позивача надійшло SWIT-повідомлення від банку Arab African International Bank, Каїр, Єгипет щодо звільнення гаранта від зобов'язань за контргарантією № CPFO12/ARAI/08 на суму 6 713,90 доларів США.

12.12.2014 позивач направив відповідачу вимогу № 08-17560 щодо належного виконання зобов'язань за договором гарантії, а саме: про погашення заборгованості зі сплати комісійної винагороди.

23.12.2014 супровідним листом № USE-11-16673 відповідач направив позивачеві платіжне доручення № 453 від 22.12.2014 на суму 3 153,87 грн. з метою сплати комісії по контргарантії згідно з укладеним договором, а також заяву про продаж іноземної валюти або банківських металів № 9 від 23.12.2014.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, факт наявності між сторонами правовідносин з обслуговування банківського рахунку і надання супутніх банківських послуг підтверджується договором про відкриття банківського рахунку та здійснення розрахунково-касового обслуговування, в тому числі з використанням систем дистанційного обслуговування рахунку від 15.04.2013 № USE-11-27-Д/Г-13 з подальшими додатковими договорами до нього.

15.01.2015 відповідач направив позивачеві разом з супровідним листом № USE-11-236 два платіжних доручення від 13.01.2015 за № 1 на суму 424,87 грн. по сплаті комісії по контрганатії за договором від 14.02.2008.

22.01.2015 відповідач отримав відповідь позивача № 09-391 від 15.01.2015 на лист № USE-11-16673 від 23.12.2014, в якому повідомлялося про неможливість виконання платіжних доручень у зв'язку з віднесенням банку до категорії неплатоспроможних, запровадженням тимчасової адміністрації та призначенням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" з 21.11.2014, а можливість задоволення вимог з повернення коштів в порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" в межах ліквідаційної процедури, а також про можливість оплати комісії за договором гарантії з рахунків, відкритих в інших банківських установах.

23.01.2015 позивач надав відповідачеві відповідь на лист № USE-11-236 від 14.01.2015 (лист № 09-588 від 21.01.2015) про неможливість проведення платежів, аналогічного змісту, що і лист № 09-391 від 15.01.2015.

23.04.2015 позивач направив відповідачу письмову вимогу від 22.04.2015 № 31/1-7658 щодо належного виконання зобов'язань за договором гарантії щодо про погашення заборгованості у сумі 200,00 доларів США та 456,78 грн.

Місцевим господарським судом також встановлено, що спірні платіжні доручення у встановлений строк, усупереч ч. 3 ст. 1068 ЦК України, позивачем не виконані.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 20.11.2014 № 733/БТ "Про віднесення ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 було прийнято рішення № 123 про запровадження з 21.11.2014 тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації строком на три місяці з 21.11.2014 до 20.02.2015.

По закінченню строку дії тимчасової адміністрації, на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 188 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99, "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк", виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації позивача та призначено уповноважену на це особу строком з 20.03.2015 по 19.03.2016.

Як правильно зазначено місцевим господарським судом, процедура виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.

Відтак, у спірних правовідносинах банківських установ з особами, які ними обслуговуються, що пов'язані з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку, що зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку відповідача, відкритого у позивача згідно з платіжними дорученнями № 453 від 22.12.2014 на суму 3 153,87 грн., 13.01.2015 № 1 на суму 424,87 грн. є майновим зобов'язанням, а відповідач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Пунктом 2 ч. 2 ст. 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" передбачено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси.

Виходячи зі змісту ст.ст. 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій ст. 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги.

Отже, після початку процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої ст. 52 цього Закону.

Статтею 17 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачена заборона на здійснення банківської діяльності без банківської ліцензії.

Враховуючи те, що станом на момент розгляду даного спору Національний банк України відкликав банківську ліцензію позивача, заперечення відповідача проти позову щодо прострочення позивача як кредитора у правовідносинах з Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" вмотивовано відхилено судом першої інстанції.

Місцевим господарським судом також встановлено, що 14.03.2008 між сторонами був укладений договір застави в забезпечення виконання зобов'язань та задоволення вимог ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" у повному обсязі, включаючи проценти, неустойку, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, та інших зобов'язань, передбачених договором про забезпечення надання гарантії № 15/USE-12.1-39-Д/Г-08 від 14.02.2008 на суму 6 713,90 доларів США. Відповідно до договору про внесення змін № 11 від 30.10.2014 Державна компанія з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" як застоводавець надає заставодержателю - ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" в заставу майнові права (право вимоги) на грошові кошти в сумі 6 713,90 доларів США, що знаходяться на рахунку № 26101262400296/840 згідно з договором строкового банківського вкладу № 176-ІВ/USE-12.1-38-Д/Г-08.

Договір строкового банківського вкладу № 176-ІВ/USE-12.1-Д/Г-08 був укладений сторонами 13.02.2008. За ним відповідно до договору про внесення змін від 21.04.2009 та додаткових угод № 2 від 27.08.2009, № 3 від 02.12.2009, № 4 від 07.07.2010, № 5 від 18.11.2010, № 6 від 09.06.2011, № 7 від 22.11.2011, № 8 від 22.11.2011, № 9 від 30.03.2012, № 10 від 30.03.2012, № 11 від 05.03.2013, № 12 від 27.03.2014, № 13 від 27.03.2014, № 14 від 29.09.2014, № 15 від 30.10.2014, відповідач в якості вкладника вніс, а позивач прийняв на рахунок № 26101262400296/840 в користування грошові кошти в сумі 6 713,90 доларів США з терміном повернення вкладу - 29.01.2015, але не раніше звільнення Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" від зобов'язань за договором про забезпечення надання гарантій від 14.02.2008 № 15/USE-12.1-39-Д/Г-08.

За умовами п. 4.1 договору застави у разі невиконання або неналежного виконання принципалом будь-якої з вимог договору гарантії та/або заставодавцем цього договору застави, майнові права, які є предметом застави (самі грошові кошти), переходять до заставодержателя. З цього моменту заставодержатель може звернути стягнення на предмет застави, перерахувати кошти на будь-який власний рахунок і задовольнити за рахунок цих коштів в повному обсязі всі свої вимоги за договором гарантії.

Згідно із п. 4.2 договору застави заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в повному обсязі (сума гарантії, проценти, неустойку, витрати по зверненню стягнення на предмет застави) у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано.

Дані положення договору скаржник помилково ототожнює з відкладальною обставиною, у разі настання якої право вимоги за договором строкового банківського вкладу переходить до заставодержателя без вчинення ним дій зі звернення стягнення на предмет застави. Поєднання боржника і кредитора в розумінні ст. 606 ЦК України не відбулось, оскільки банк набув лише право звернення стягнення на предмет застави - майнових прав за договором строкового банківського вкладу № 176-ІВ/USE-12.1-Д/Г-08 від 13.02.2008 згідно із Законом України "Про заставу", а не зобов'язання за договором про забезпечення надання гарантії від 14.02.2008 № 15/USE-12.1-39-Д/Г-08.

Відповідно до ст. 606 ЦК України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі.

Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

Як зазначив Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 № 6-43цс15, ст. 606 ЦК України застосовується судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме в такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

Згідно із ст. 572 ЦК України та ст. 2 Закону України "Про заставу" за договором застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що задоволення вимог ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" за договором про забезпечення надання гарантії і припинення у зв'язку з цим грошових зобов'язань Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" можливе у разі реалізації банком своїх прав заставодержателя та фактичного настання переходу прав на грошові кошти.

Станом на 10.09.2015 суду не було пред'явлено доказів звернення стягнення описаним договором.

Скаржник не подав суду жодних доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового призначення "Укрспецекспорт" на рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2015 у справі № 910/16419/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 10.09.2015 у справі № 910/16419/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Хрипун

Судді Ю.Л. Власов

С.Р. Станік