Постанова № 53489336, 29.09.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

29.09.2015 справа №905/136/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 за довіреністю №НАО 137992 від 16.07.2015р. ОСОБА_5 за довіреністю № 01-916 від 03.07.2015р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Одеса на рішення господарського суду Донецької області від27 липня 2015 р. (повний текст рішення підписано 27.07.15р.) у справі№ 905/136/15 (суддя Н.В. Величко) за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Одеса доТовариства з обмеженою відповідальністю "Маст-Буд", м.Маріуполь простягнення 67200 грн. ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Донецької області від 27.07.2015р. у справі №905/136/15 у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маст-Буд", м.Маріуполь про стягнення 67200 грн. відмовлено у повному обсязі.

Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6, м. Одеса подана апеляційна скарга, в якій остання просить скасувати судове рішення у зв'язку з тим, що судом порушені та неправильно застосовані норми матеріального і процесуального права. Зокрема, скаржник вважає хибним висновок місцевого суду щодо недоведеності заявлених позовних вимог з огляду на наявність в матеріалах справи доказів щодо фактичного заселення працівників підприємтва до гуртожитку.

Представник відповідача проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін, а скаргу - без задоволення, з підстав, викладених у відзиві.

Скаржник підтримав доводи апеляційної скарги, просить рішення суду скасувати та задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і переглядає законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду, переглянувши в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, на підставі встановлених фактичних обставин справи №905/136/15; розглянувши доводи апеляційної скарги; заслухавши пояснення представників сторін;перевіривши застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Одеса та скасування рішення господарського суду Донецької області від 27.07.2015р. у справі №905/136/15 з огляду на наступне.

Матеріалами справи підтверджено та судом встановлено, що 30.05.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями САУТ ПАРК, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7, як орендарем, укладено договір оренди нежитлового приміщення № 002-2013.

Відповідно до п. 1.1. договору, Орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення літера А загальною площею 1304 кв.м., яке розташоване по вул. Генуезька, 1/1 у м. Одеса. Зазначений обєкт оренди підлягає поверненню.

Пунктом 1.2 договору визначено, що обєкт оренди належить Товариству з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями САУТ ПАРК на праві приватної власності, що підтверджується відповідним свідоцтвом КП Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації обєктів нерухомості № 22603382 від 28.04.2009р. та свідоцтвом на житлову будівлю від 25.03.2009р. серії САС № 628482.

Метою використання обєкта оренди є короткострокове проживання відпочиваючих; розміщення персоналу і співробітників орендаря. (п. 1.3 договору)

Відповідно до акту приймання передачі від 30.05.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями САУТ ПАРК передано, а Фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 прийнято в оренду нежитлове приміщення літера А загальною площею 1304 кв.м., що розташовано за адресою: м. Одеса, вул. Генуезька, 1/1.

Строк дії договору складає 18 календарних місяців з 30.05.2013р. по 30.11.2015р.(п. 7.1. договору)

Пунктом 7.2 визначено, що обєкт оренди може бути переданий у суборенду при наявності письмової згоди орендодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.11.2013р. за погодженням директора Товариства з обмеженою відповідальністю Підприємство з іноземними інвестиціями САУТ ПАРК між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_7 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 укладено договір суборенди нежитлового приміщення № 004/2013, відповідно до якого обєктом оренди є частина нежитлового приміщення площею 1004,00 кв.м., розташована за адресою: м. Одеса, вул. Генуезька, 1/1.

Про передачу в суборенду вказаного обєкту оренди свідчить відповідний акт приймання-передачі від 01.11.2013р.

Умовами Договору суборенди нежитлового приміщення № 004/2013 від 01.11.2013р. визначено, що вказане приміщення використовуватиметься для короткострокового проживання відпочиваючих і співробітників суборендаря. (пункт 1.3. договору)

Пунктом 7.1. встановлений строк дії договору до 31.12.2014р.

Одночасно, 01.11.2013р., між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (гуртожиток) та Товариством з обмеженою відповідальністю Підприємство Маст-Буд (замовник) укладено договір на проживання № 003-2013.

Предметом цього договору є надання замовникові щомісячно ліжко-місць для тимчасового проживання робітників замовника в приміщенні гуртожитку за плату.

Згідно п.п. 2.1.1 та 2.1.4 договору, замовник зобовязався заздалегідь, не пізніше 7 календарних днів до фактичного поселення надати гуртожитку списки працівників, що поселяться з вказівкою їх прізвищ. Списки повинні бути завірені підписом уповноваженого посадовця та друком замовника, в свою чергу замовник зобовязався своєчасно і в повному обсязі сплачувати за проживання працівників згідно з умовами цього договору.

Пунктами 2.2.1 та 2.2.4 договору, гуртожиток зобовязався щомісячно надавати замовникові згідно з його заявками ліжко-місця в кімнатах гуртожитку з необхідним обладнанням та інвентарем. Поселення та виселення працівників замовника проводиться з відома та згоди замовника з обовязковим оформленням актів здачі-приймання послуг за кожний звітний місяць.

Відповідно до п. 3.1 договору сторони визначили, що місячна вартість одного ліжко-місця у гуртожитку складає 1900,15 грн. (одна тисяча девятсот гривень 15 коп.) без ПДВ. Вказана вартість включає усі послуги, означені цим договором.

Замовник сплачує послуги гуртожитку таким чином: передплата 50% - до 5 числа розрахункового місяця, остаточна плата 50% - не пізніше 25 числа розрахункового місяця (п.3.2 договору).

Термін дії договору сторонами встановлено з 01.11.2013р. по 31.12.2014р. (п.8.2 договору).

Зміни, які виникають протягом дії договору, мають бути погоджені між сторонами, оформлені додатком до договору у письмовій формі, що є невідємною частиною цього договору (п.6.1 договору).

Договір на проживання № 003-2013 від 01.11.2013р. підписано обома сторонами без заперечень.

Докази складання додаткових угод чи додатків про зміну умов договору на проживання № 003-2013 від 01.11.2013р. в матеріалах справи не містяться та не надані ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Проаналізувавши умови вказаних статей, судова колегія приходить до висновку, що місцевий господарський суд вірно визначив, що за своєю правовою природою договір на проживання № 003-2013 від 01.11.2013р. є договором надання послуг.

Відповідно до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно зі ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначено вище, п.п. 2.2.1 та 2.2.4 договору, гуртожиток зобовязався щомісячно надавати замовникові згідно з його заявками ліжко-місця в кімнатах гуртожитку з необхідним обладнанням та інвентарем. Поселення та виселення працівників замовника проводиться з відома та згоди замовника з обовязковим оформленням актів здачі-приймання послуг за кожний звітний місяць.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з листопада 2013 року по вересень 2014 року включно, позивачем надано, а відповідачем отримано послуги з надання ліжко-місць для тимчасового проживання співробітників ТОВ Підприємство Маст-Буд.

Зазначене підтверджується наявними у справі актами приймання виконаних робіт (послуг), за підписом обох сторін та рахунками № 01/13 від 01.11.2013р., № 02/13 від 02.12.2013р., № 03/13 від 06.01.2014р., № 04/13/1 від 17.02.2014р., № 04/13 від 03.02.2014р., № 05/13 від 03.03.2014р., № 06/13 від 02.04.2014р., № 07/13 від 05.05.2014р., № 08/13 від 02.06.2014р., № 08/13/2 від 17.06.2014р., № 08/13/1 від 12.06.2014р., № 09/13 від 04.07.2014р., № 10/13 від 04.08.2014р., № 11/13 від 02.09.2014р. та як зазначено господарським судом, не заперечується відповідачем.

Виставлені рахунки сплачені відповідачем відповідно до банківської виписки, яка наявна в матеріалах справи та сторонами не заперечується.

Одночасно, до матеріалів справи позивачем надано копію Списку працівників ТОВ Підприємство МАСТ-БУД, які підлягали поселенню позивачем в гуртожиток у жовтні 2014р., яка, за словами позивача, отримана ФОП ОСОБА_6 по електронній пошті. Зазначена заявка містить печатку відповідача та підпис без ідентифікації особи, яка його здійснила. З наданого списку вбачається, що з 01 по 15 жовтня 2014 року підлягало поселенню всього 52 (пятдесят дві) особи на строк від 1 до 14 ночівель.

За твердженням позивача, 01.10.2014р. відбулось заселення 28 робітників відповідача до гуртожитку, про що складено відповідний рахунок № 12/13 на суму 67200 грн. за проживання робітників у ІІ корпусі у жовтні 2014 року (№ кімнат - 2, 5, 14, 17) кількістю ліжко-місць 22 за ціною 2400,00 грн. за ліжко-місце та за проживання робітників у ІІ корпусі у жовтні 2014 року (кімнати № 15/1, 15/2) кількістю ліжко-місць 6 за ціною 2400,00 грн.

У судовому засіданні 29.09.2015р. відповідачем зазначено, що список працівників, які поселяються, не складався та не направлявся позивачу. Разом з тим список, який наявний в матеріалах справи, наданий позивачем не може вважатись належним доказом, оскільки направлений по електронній пошті за словами позивача, а договором не передбачений спосіб листування через електронну пошту. В свою чергу, як зазначено вище, списки повинні бути завірені підписом уповноваженого посадовця та друком замовника.

Згідно додатку до рахунку № 12/13 від 01.10.2014р., наданого позивачем, всього ним було заброньовано 28 ліжко-місць.

Вказаний рахунок № 12/13 від 01.10.2014р. направлено відповідачеві електронною поштою та, за твердженням позивача, отриманий ТОВ Підприємство МАСТ-БУД 02.10.2014р., що позивач підтверджує наявною у справі роздруківкою з електронної поштової скриньки позивача.

ОСОБА_5, ТОВ Підприємство МАСТ-БУД не сплатив отриманий рахунок №12/13 від 01.10.2014р. на суму 67200грн., внаслідок чого, на думку позивача, за відповідачем склалася заборгованість по оплаті ліжко-місць за жовтень 2014 року у розмірі 67200 грн.

За приписом ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Листом № 01-2241 від 14.10.2014р. ТОВ Підприємство МАСТ-БУД, позивачу запропоновано розірвати укладений договір на проживання у звязку з припиненням робіт по вводу в експлуатацію причалів № 1к, № 2к на Карантинному молу, а також з 16 жовтня 2014 року не здійснювати поселення працівників ТОВ Підприємство МАСТ-БУД.

03.11.2014р. позивачем одноособово складено акт № 1 приймання виконаних робіт (послуг) по наданню ліжко-місць для тимчасового проживання працівників ТОВ Підприємство МАСТ-БУД за жовтень 2014 року (рахунок № 12/13 від 01.10.2014р.) за договором № 003-2013 від 01.11.2013р. на загальну суму 67200,00 грн.

Матеріали справи містять лист позивача від 15.01.2015р. № 15/01, адресований відповідачу, в якому позивач просив здійснити остаточні розрахунки за договором № 003-2013 від 01.11.2013р. за жовтень 2014 року у сумі 67200 грн.

У відповідь на цей лист, відповідач у листі від 12.02.2015р. № 01-132 повідомив позивача про складний фінансовий стан ТОВ Підприємство МАСТ-БУД і, як наслідок, неможливість остаточного розрахунку.

На лист позивача № 13/03 від 13.03.2015р. відповідач також повідомив про неможливість погашення заборгованості у звязку з припиненням фінансування ТОВ Підприємство МАСТ-БУД (лист від 02.04.2015р. № 01-304).

03.04.2015р. позивач звернувся до відповідача з вимогою про перерахування на протязі десяти робочих днів заборгованості у розмірі 67200 грн. за договором № 003-2013 від 01.11.2013р. , який отримано відповідачем 15.04.2015 року, про що свідчить відмітка уповноваженої особи на повідомленні про вручення рекомендованого поштового відправлення. Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За умовами укладеного між сторонами спору договору, поселення та виселення працівників замовника проводиться з відома та згоди замовника, з обовязковим оформленням актів здачі-приймання послуг за кожний звітний місяць (п.2.2.4 договору).

Дослідивши акт здачі приймання послуг за жовтень 2014 року, суд вважає, що останній не може бути прийнятий у якості належного доказу в підтвердження заселення робітників підприємства відповідача, оскільки останній підписаний позивачем одноособово.

Відповідно до пояснень сторін, наданих у судовому засіданні 29.09.2015р. замовником не надавалась згода щодо поселення/виселення працівників, акти здачі-приймання послуг за спірний звітний місяць сторонами не складались.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія, погоджується з висновком господарського суду, про те, що позивачем не доведено обставин щодо наявності заборгованості відповідача у заявленому розмірі за 28 ліжко-місць, а також не доведено фактичне заселення працівників ТОВ Підприємство МАСТ-БУД у кількості 28 осіб у спірний період, а відтак, господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Також, як зазначено вище, пунктом 3.1 договору сторони визначили, що місячна вартість одного ліжко-місця у гуртожитку складає 1900,15 грн. (одна тисяча девятсот гривень 15 коп.) без ПДВ. Вказана вартість включає усі послуги, означені цим договором.

Однак, позивач, розраховуючи ціну позову, визначив вартість ліжко-місця у розмірі 2400,00 грн.

Одночасно, як вказувалось вище, відповідно до п.6.1 договору, зміни, які виникають протягом дії договору, мають бути погоджені між сторонами, оформлені додатком до договору у письмовій формі, що є невідємною частиною цього договору.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, господарюючі суб'єкти як юридичні особи повинні вчиняти правочини в письмовій формі як між собою, так і з фізичними особами (в останньому випадку - за винятком тих правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення; статті 206, 208 Цивільного кодексу України). Свобода вибору у підприємства, установи, організації, що укладає угоду, між усною та письмовою формою правочину є винятком, а обов'язкова письмова форма -правилом.

Дво-або багатосторонні правочини (договори), які повинні укладатися в письмовій формі, можуть укладатися, зокрема, шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами, засобами електронного зв'язку тощо за підписами сторін, які їх надсилають. Якщо іншою стороною заперечується одержання нею відповідного документа, заінтересована сторона зобов'язана подати господарському суду належні докази його надіслання поштою або іншим передбаченим законом чи договором засобом зв'язку; за неподання таких доказів у суду відсутні підстави для висновку про додержання сторонами письмової форми правочину (договору).

Сторонами не надано будь якого підтвердження внесення змін до договору в частині місячної вартості одного ліжко-місця, як це передбачено сторонами у пункті 6.1 договору № 003-2013 від 01.11.2013р.

Таким чином, позивачем не доведено обґрунтованості підстав для застосування при розрахунку вартості одного ліжко-місця вартості послуг на рівні 2400,00 грн. замість 1900,15 грн. без ПДВ., а тому заявлена до стягнення сума заборгованості є необгрунтованою.

Крім того, пунктом 3.2 договору сторони передбачили внесення передплати у розмірі 50 % до 5 числа розрахункового місяця, а остаточна плата у розмірі 50% - не пізніше 25 числа розрахункового місяця не пізніше розрахункового місяця.

Змін або доповнень до вказаного пункту договору, сторонами не представлено.

ОСОБА_5, матеріали справи не містять докази отримання позивачем 50% передплати за жовтень від відповідача, таким чином позивач здійснював господарську діяльність на власний ризик, отже вказані позивачем обставини охоплюються його підприємницьким ризиком.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі щодо невірно застосованих норм діючого законодавства судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, тому колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області з урахуванням мотивів, зазначених апеляційним судом, відповідає фактичним обставинам справи, чинному законодавству.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції та спростовані вищевикладеними висновками судової колегії.

Враховуючи наведене, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 27.07.2015р. у справі №905/136/15 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що відповідає приписам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, тому залишає зазначене рішення без змін, а апеляційну скаргу за наведеними в ній мотивами - без задоволення.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на заявника скарги по справі.

Керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6, м. Одеса - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 27.07.2015 р. у справі №905/136/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Марченко О.А.

Судді: Зубченко І.В.

ОСОБА_3