Рішення № 53488828, 11.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2015Справа №910/25335/15

За позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ»

про стягнення 49 233,59 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача не з'явились

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 11.11.2015, в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» про стягнення 49 233,59 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03.06.2015 Господарським судом м. Києва було прийнято рішення у справі № 910/11431/15 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» 147 800,00 грн. та розстрочення виконання рішення на три місяці. За доводами позивача, відповідач ухиляється від виконання рішення суду. Таким чином, за неналежне виконання грошових зобов'язань позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 1 494,19 грн. та інфляційні втрати у розмірі 47 739,40 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.09.2015 порушено провадження у справі № 910/25335/15 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 28.10.2015.

У судове засідання, призначене на 28.10.2015, з'явився представник відповідача, який повідомив про часткову сплату заборгованості та заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Позивач в судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав.

Ухвалою суду від 28.10.2015 розгляд справи було відкладено на 11.11.2015.

09.11.2015 позивач через загальний відділ діловодства суду подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1 494,19 грн та інфляційні втрати у розмірі 3 251,60 грн. також позивачем подано на виконання вимог суду документи для долучення до матеріалів справи та клопотання про слухання справи без участі уповноваженого представника позивача.

У судове засідання, призначене на 11.11.2015 представник відповідача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином. Клопотання про відкладення від відповідач не надходило.

Відповідно до п.17 Листа Вищого господарського суду від 20.10.2006, № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи викладене, судом приймається вказана заява позивача до розгляду, тобто у справі має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, та враховуючи клопотання позивача, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2015 у справі № 910/11431/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» про стягнення 157 600,00 грн, позовні вимоги задоволено та вирішено стягнути з ТОВ «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» на користь ТОВ «Запорізький автомобілебудівний завод» заборгованість за договором на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні від 18.02.2014 р. № 0075/14 (УПФ) у розмірі 147 800,00 грн. та розстрочення виконання рішення на три місяці.

У мотивувальній частині даного рішення встановлено, що « 18.02.2014 між позивачем (Перевізник) та відповідачем (Експедитор), був укладений Договір на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні № 0075/14 (УПФ).

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору Експедитор діє від імені і за рахунок коштів третьої сторони-замовника, залучає Перевізника для доставки вантажів автомобілями в міських, міжміських повідомленнях, Експедитор, діє на підставі договору-доручення з замовником.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що Замовник здійснює 100% передоплату в розмірі заявленого об'єму перевозки вантажів шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Експедитора на основі виставлених рахунків протягом 3 банківських днів з моменту отримання рахунку від Експедитора.

Згідно наявних матеріалів справи, позивач виконав взяті на себе зобов'язання, надав послуги відповідачу на загальну суму 211 300 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт.

Однак, відповідач в порушення п.6.1 Договору не оплатив надані позивачем послуги, внаслідок чого у останнього на думку позивача утворилась заборгованість в сумі 147 800,00 грн.

Судом встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань».

Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (п. 26. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 р. № 18).

З урахуванням викладеного у суду відсутні підстави для повторного доказування наведеної обставини, адже існування даної обставини підтверджує судове рішення від 08.09.2014 р. у справі № 910/13492/14 у спорі, що виник між тими ж сторонами.

За доводами позивача, відповідач ухиляється від виконання рішення суду у справі № 910/11431/15, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних розрахованих за період з 01.02.2015 по 03.06.2015 р. та інфляційні втрати понесені позивачем у травні 2015 року.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. При цьому господарський суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, рішенням Господарського суду м. Києва від 03.06.2015 у справі № 910/11431/15 встановлено факт наявності порушень відповідачем взятих на себе господарських зобов'язань.

Відповідно до ч. 2. ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за послуги перевезення, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 251,60 грн - інфляційних втрат та 1 494,19 грн - 3% річних за розрахунком позивача, з яким погоджується суд.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІПІ ФОРВАРДІНГ» (01021, м. Київ, Кловський узвіз, будинок 7А, офіс 8-5, ідентифікаційний код 36858306) на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький автомобілебудівний завод» (69600, Запорізька обл., місто Запоріжжя, проспект Леніна, будинок 8, ідентифікаційний код 25480917) 3 251 (три тисячі двісті п'ятдесят одну) грн 60 коп. - інфляційних втрат; 1 494 (одну тисячу чотириста дев'яносто чотири) грн 19 коп. - 3% річних та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.11.2015 року

Суддя Пукшин Л.Г.