Рішення № 53488752, 10.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №910/23307/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Арселорміттал пекеджінг Україна", с. Салгани,

до відповідача: Приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "Світ Гнуття", м. Київ

про стягнення заборгованості в розмірі 74 670,52 грн.

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Кушнір Р.О. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 10 листопада 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Арселорміттал пекеджінг Україна", 02 вересня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 384 від 05 серпня 2015 року до відповідача, Приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "Світ Гнуття" про стягнення заборгованості в розмірі 74 670,52 грн. Позивачем реалізовано право на звернення до суду шляхом направлення зазначеної позовної заяви засобами поштового зв'язку 29.08.2015 року, що підтверджується штемпелем на конверті, доданим до позовної заяви.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як покупець, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором поставки № АП-1439 від 13.04.2012 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив в повному обсязі позивачу, як постачальнику, суму поставленого товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2015 року (суддя Комарова О.С.) прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі № 910/23307/15, розгляд справи призначено на 06.10.2015 року.

Через відділ діловодства суду 06.10.2015 року від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке було долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 06.10.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, дав пояснення по суті спору, а також заявив клопотання про продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів.

Представник відповідача у судове засідання 06.10.2015 року не з'явився, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2015 року судом, за клопотанням представника позивача, у відповідності до положень ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, продовжено строк вирішення спору на 15 (п'ятнадцять) днів, розгляд справи відкладено на 10.11.2015 року.

Через відділ діловодства суду 10.11.2015 року від позивача надійшло клопотання про доручення документів до матеріалів справи № 503 від 09.11.2015 року, яке було долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.11.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору, а також подав пояснення, в яких вказав, що фактична вартість поставленого товару зазначена у видаткових накладних № 236 від 25.02.2014 року та № 266 від 03.03.2014 року, з огляду на те, що в п. 7 специфікацій зазначено, що фактична кількість поставленого товару може відрізнятись +/- 5% від кількості зазначеної у специфікації, а кінцевий розрахунок здійснюється відповідно до фактичної кількості поставленого товару.

Представник відповідача в судове засідання 10.11.2015 року не з'явився, вимог ухвали не виконав, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арселорміттал пекеджінг Україна" (надалі - постачальник, позивач) та Приватним підприємством "Торгово-виробнича фірма "Світ Гнуття" (надалі - покупець, відповідач) було укладено договір поставки № АП-1439 (належним чином засвідчена копія договору міститься в матеріалах справи, надалі - договір), за умовами якого постачальник бере на себе зобов'язання поставляти покупцю металопрокат (іменований надалі «товар»), у порядку, передбаченому умовами цього договору, а покупець бере на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар по номенклатурі та кількості, вказаних у специфікаціях, у порядку, передбаченому умовами цього договору (п.п. 1.1., 1.2. договору).

Відповідно до п.п. 4.1, 4.3 договору, ціни товару, що постачається за цим договором, погоджені сторонами у специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору. Загальна вартість договору відповідає сумі усіх поставок згідно з цим договором, що підтверджені специфікаціями, і є невід'ємною частиною цього договору.

За умовами п. 6.1. договору, поставка партій товару здійснюється постачальником у термін, зазначений у специфікаціях, які є невід'ємними частинами цього договору.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що оплата партії товару, що постачається по цьому договору, здійснюється покупцем згідно з умовами оплати, які обговорювалися сторонами в специфікаціях, що є невід'ємними частинами цього договору. Датою платежу вважається дата зарахування коштів на рахунок Продавця.

В пункті 9.2 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати, передбачених п.5 цього договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше ніж 20% від заборгованої суми.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2012 року у частині замовлення і поставки товару, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 2.2. договору).

Додатковими угодами № 1 від 30.12.2012 року та № 2 від 30.12.2013 року сторонами були внесені зміни до п. 2.2. договору, а саме дію договору продовжено до 31 грудня 2014 року у частині замовлення і поставки товару.

Як встановлено судом, у специфікаціях № 140224 від 24.02.2014 року та № 140226 від 26.02.2014 року сторони визначили, що строк поставки партії товару: протягом 5 (п'яти) робочих днів з дати підписання специфікації; умови оплати: 100% оплата протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати оформлення видаткової накладної.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму - 79 818,65 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 236 від 25.02.2014 року на суму 69 078,75 грн., 266 від 03.03.2015 року на суму 10 739,90 грн., при цьому, позивач вказує, що покупець розрахувався за отриманий товар лише частково, а відтак, відповідач має заборгованість за договором в розмірі 62 300,29 грн.

Позивач зазначає, що внаслідок неоплати покупцем вартості отриманого за видатковими накладними товару, 16.07.2014 року звернувся до відповідача з претензією вих. № 262 від 15.07.2015 року з проханням сплатити суму заборгованості за отриманий на підставі договору поставки № АП-1439 від 13.04.2012 року спірний товар (копія претензії наявна в матеріалах справи). Факт надсилання позивачем 16.07.2014 року вказаної претензії підтверджується фіскальним чеком № 4804 від 16.07.2014 року (копія фіскального чеку наявна в матеріалах справи), а факт отримання останньої підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (копія поштового повідомлення наявна в матеріалах справи).

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами cт. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, як встановлено нормами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Приписами ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами ст. 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 13 квітня 2012 року позивачем та відповідачем було укладено договір поставки № АП-1439, за умовами якого постачальник бере на себе зобов'язання поставляти покупцю металопрокат (іменований надалі «товар»), у порядку, передбаченому умовами цього договору, а покупець бере на себе зобов'язання приймати та оплачувати товар по номенклатурі та кількості, вказаних у специфікаціях, у порядку, передбаченому умовами цього договору.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму - 79 818,65 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 236 від 25.02.2014 року на суму 69 078,75 грн., 266 від 03.03.2015 року на суму 10 739,90 грн. (копії видаткових накладних містяться в матеріалах справи), які підписані та скріплені печатками обох сторін без будь-яких зауважень та заперечень.

За приписами ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р., підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (п. 1 Оглядового листа Вищого господарського суду України №01-06/767/2013 від 29.04.2013 р.).

Оскільки спірні видаткові накладні мають найменування юридичних осіб, а також підписи осіб, які передають та отримують товар, перелік товару, його вартість, посилання на договір, штамп позивача та інші реквізити, вони відповідають вимогам закону та є первинними документами, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Як стверджує позивач, взяті на себе зобов'язання за договором відповідач належним чином не виконав, в передбаченому договором порядку та строк не здійснив в повному обсязі оплату поставленого йому товару, в результаті чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 62 300,29 грн.

В той же час, судом встановлено, що відповідачем були здійснені часткові оплати отриманого товару на суму 27 300,00 грн., що підтверджується наданими позивачем банківськими виписками по особовому рахунку останнього (банківські виписки наявні в матеріалах справи).

Таким чином, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору, а також здійснених відповідачем часткових оплат поставленого товару в сумі 27 300,00 грн., суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості за договором поставки в розмірі 52 518,65 грн. (79 818,65 грн. (загальна сума поставленого товару) - 27 300,00 грн. (частково оплачений товар) = 52 518,56 грн.).

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 7116,15 грн., 3% річних в розмірі 1097,50 грн. та індексу інфляції в розмірі 4156,58 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Як вже було встановлено судом, в пункті 9.2 договору сторони погодили, що за порушення термінів оплати, передбачених п.5 цього договору, покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше ніж 20% від заборгованої суми.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

При цьому, в п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

При цьому, з огляду на те, що у специфікаціях № 140224 від 24.02.2014 року та № 140226 від 26.02.2014 року сторони визначили, що 100% оплата товару здійснюється протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати оформлення видаткової накладної, а поставка спірного товару здійснювалась на підставі видаткових накладних №№ 236 від 25.02.2014 року на суму 69 078,75 грн., 266 від 03.03.2015 року на суму 10 739,90 грн., оплата за який повинна була проводитись на підставі рахунку на оплату № 214 від 24.02.2014 року, суд дійшов висновку, що здійснені відповідачем часткові оплати повинні бути враховані в рахунок погашення заборгованості за товар, який поставлений раніше, тобто за видатковою накладною № 236 від 25.02.2014 року на суму 69 078,75 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку пені враховано дні часткової оплати заборгованості (10.04.2014 року, 16.04.2014 року, 06.05.2014 року, 29.05.2014 року, 29.08.2014 року, 30.09.2014 року) , а також не вірно визначено період нарахування пені, в межах заявленого позивачем періоду:

- за видатковою накладною № 236 від 25.02.2014 року на суму 69 078,75 грн., з урахуванням здійснених часткових оплат сума пені становить 5687,34 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення69078,7512.03.2014 - 09.04.2014296.5000 %713,5066078,7511.04.2014 - 15.04.201456.5000 %117,6763078,7517.04.2014 - 05.05.2014199.5000 %623,8760078,7507.05.2014 - 28.05.2014229.5000 %688,0357078,7530.05.2014 - 16.07.2014489.5000 %1426,1957078,7517.07.2014 - 28.08.20144312.5000 %1681,0949078,7530.08.2014 - 11.09.20141312.5000 %437,00

Таким чином, загальна сума пені видатковою накладною № 236 від 25.02.2014 року, яка підлягає стягненню з відповідача становить 5687,34 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 348,64 грн. позивачу належить відмовити.

- за видатковою накладною № 266 від 03.03.2014 року на суму 10 739,90 грн. сума пені становить 1075,76 грн. (182 дні):

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення10739,9018.03.2014 - 14.04.2014286.5000 %107,1010739,9015.04.2014 - 16.07.2014939.5000 %519,9310739,9017.07.2014 - 15.09.20146112.5000 %448,72

Таким чином, загальна сума пені видатковою накладною № 266 від 03.03.2015 року, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1075,76 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 4,41 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок індексу інфляції, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку індексу інфляції враховано дні часткової оплати заборгованості (10.04.2014 року, 16.04.2014 року, 06.05.2014 року, 29.05.2014 року, 29.08.2014 року, 30.09.2014 року) , а також не вірно визначено період нарахування індексу інфляції, в межах заявленого позивачем періоду:

- за видатковою накладною № 236 від 25.02.2014 року на суму 69 078,75 грн., в межах заявленого позивачем періоду, з урахуванням здійснених часткових оплат сума індексу інфляції, за розрахунком суду, становить 2784,16 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу12.03.2014 - 09.04.201469078,751.0221519,7330.05.2014 - 28.08.201457078,751.0221264,43

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми індексу інфляції, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача індексу інфляції за видатковою накладною № 236 від 25.02.2014 року підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 2775,46 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок індексу інфляції за видатковою накладною № 266 від 03.03.2014 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені підлягають задоволенню частково в сумі 1372,46 грн., згідно наведеного нижче розрахунку, оскільки позивачем невірно визначено період нарахування індексу інфляції та вказано невірну суму на яку здійснюються відповідні нарахування:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу18.03.2014 - 17.09.201410739,901.1281372,46

Таким чином, загальна сума індексу інфляції за видатковою накладною № 266 від 03.03.2014 року, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1372,46 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 8,66 грн. позивачу належить відмовити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за видатковою накладною № 236 від 25.02.2014 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 904,23 грн., згідно наведеного нижче розрахунку, оскільки позивачем невірно визначено період нарахування 3% річних:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів69078,7512.03.2014 - 10.04.2014303 %170.3366078,7511.04.2014 - 16.04.201463 %32.5963078,7517.04.2014 - 06.05.2014203 %103.6960078,7507.05.2014 - 29.05.2014233 %113.5757078,7530.05.2014 - 29.08.2014923 %431.6149078,7530.08.2014 - 11.09.2014133 %52.44

Таким чином, загальна сума 3% річних за видатковою накладною за видатковою накладною № 236 від 25.02.2014 року, яка підлягає стягненню з відповідача становить 904,23 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 29,96 грн. позивачу належить відмовити.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за видатковою накладною № 266 від 03.03.2014 року, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних підлягають задоволенню частково в сумі 162,42 грн., згідно наведеного нижче розрахунку, оскільки позивачем невірно визначено період нарахування 3% річних:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів10739,9018.03.2014 - 17.09.20141843 %162,42

Таким чином, загальна сума 3% річних за видатковою накладною № 266 від 03.03.2014 року, яка підлягає стягненню з відповідача становить 162,42 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 0,89 грн. позивачу належить відмовити.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (які наявні в матеріалах справи), жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 64 496,32 грн., з них: основного боргу - 52 518,65 грн. (п'ятдесят дві тисячі п'ятсот вісімнадцять гривень 65 копійок), пені - 6763,10 грн. (шість тисяч сімсот шістдесят три гривні 10 копійок), 3% річних - 1066,65 грн. (одна тисяча шістдесят шість гривень 65 копійок), індексу інфляції - 4147,92 грн. (чотири тисячі сто сорок сім гривень 92 копійки).

Підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1578,06 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Торгово-виробнича фірма "Світ Гнуття" (ЄДРЮОФОП 35726271, адреса: 03040, м. Київ, вул. Стельмаха, 10-А, офіс 520), з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арселорміттал пекеджінг Україна" (ЄДРЮОФОП 34611849, адреса: 67725, Одеська обл., Білгород-Дністровський район, с. Салгани, вул. Заводська, 3) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, грошові кошти: основного боргу - 52 518,65 грн. (п'ятдесят дві тисячі п'ятсот вісімнадцять гривень 65 копійок), пені - 6763,10 грн. (шість тисяч сімсот шістдесят три гривні 10 копійок), 3% річних - 1066,65 грн. (одна тисяча шістдесят шість гривень 65 копійок), індексу інфляції - 4147,92 грн. (чотири тисячі сто сорок сім гривень 92 копійки) та судовий збір - 1578,06 грн. (одна тисяча п'ятсот сімдесят вісім гривень 06 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати відповідачу у справі №910/23307/15.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.11.2015 року.

Суддя О.С. Комарова