Рішення № 53488705, 11.11.2015, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2015 р. Справа № 911/4112/15

Господарський суд Київської області у складі судді Зайця Д.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Овостар», Київська область, Васильківський район, с. Крушинка

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Грейн Плюс», Київська область, Ставищенський район, смт. Ставище

2) Селянського (фермерського) господарства «Нива», Сумська область, м. Лебедин

про визнання недійсним договору

секретар судового засідання Шніт О.М.

за участю представників:

від позивача: Самойленко К.В. (довіреність №ОВ-09/01/15-1Д від 9 січня 2015 року);

від відповідача 1: Ступака Н.В. (довіреність б/н від 25 грудня 2014 року);

від відповідача 2: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Овостар» звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Грейн Плюс» та Селянського (фермерського) господарства «Нива» про визнання недійсним договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Грейн Плюс» та Селянським (фермерським) господарством «Нива» договір про відступлення права вимоги №26-12-14 від 26 грудня 2014 року є недійсним з підстав, які наведені і обґрунтовані в позовній заяві від 3 вересня 2015 року за №ОВ-03/09/15-1270 (вх.№4296/15 від 7 вересня 2015 року).

Провадження у справі порушено відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 10 вересня 2015 року та призначено справу до розгляду на 7 жовтня 2015 року.

Відповідно до ухвали суду від 7 жовтня 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 4 листопада 2015 року.

Відповідно до ухвали суду від 4 листопада 2015 року розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 11 листопада 2015 року.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Грейн Плюс» в усних та письмових поясненнях, викладених у відзиві на позовну заяву, проти задоволення позову заперечував.

11 листопада 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Між Селянським (фермерським) господарством «Нива» (за договором - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Овостар» (за договором - покупець) 8 вересня 2014 року укладено договір поставки за №ОВ-08/09/14-1 (далі - договір поставки).

Також, судом встановлено, що 26 грудня 2014 року між Селянським (фермерським) господарством «Нива» (за договором - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Грейн Плюс» (за договором - новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги №26/12-14 (далі - оскаржуваний договір).

Відповідно до пункту 1.1 оскаржуваного договору, первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором поставки №ОВ-08/09/14-1від 8 вересня 2014 року (за договором - основний договір), укладеним між первісним кредитором та Товариством з обмеженою відповідальністю «Овостар».

Згідно пункту 1.2 оскаржуваного договору, за цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов'язань за основним договором. З цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

Пунктом 2.1 оскаржуваного договору передбачено, що первісний кредитор повинен відступити новому кредитору право вимоги згідно умов цього договору, передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основним договором, в термін до 3-х календарних днів з моменту підписання даного договору.

Відповідно до пункту 2.2 оскаржуваного договору, первісний кредитор зобов'язаний сповістити боржника про відступку права вимоги за цим договором протягом п'яти календарних днів з моменту підписання даного договору, шляхом поштового надсилання з повідомленням про вручення боржнику копії цього договору або вручення особисто під розписку представнику боржника.

26 грудня 2014 року між відповідачами підписано акт приймання-передачі документів (том 1, а.с. 35).

29 грудня 2014 року Селянським (фермерським) господарством «Нива» на адресу позивача надіслано повідомлення про відступлення права вимоги за №67/1 від 26 грудня 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою.

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 515 Цивільного кодексу України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Частиною 1 статті 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України).

Як зазначає позивач, оскаржуваний договір №26/12-14 є недійсним з наступних підстав.

Пунктом 8.7 договору поставки передбачено, що відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за цим договором однією із сторін до третіх осіб допускається виключно за умови письмового погодження цього з іншою стороною.

Як зазначає позивач, письмової згоди щодо відступлення права вимоги за договором поставки №ОВ-08/09/14-1 від 8 вересня 2014 року позивач не надавав.

Отже, як зазначає позивач, відсутність письмової згоди на зміну кредитора у зобов'язанні, є підставою для визнання договору про відступлення права вимоги за №26/12-14 від 26 грудня 2014 року недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Однак, зазначений позов не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Договір поставки за №ОВ-08/09/14-1 від 8 вересня 2014 року містить застереження щодо відступлення права вимоги та (або) переведення боргу за договором поставки однією із сторін до третіх осіб.

Пунктом 8.7 договору поставки передбачено надання письмової згоди боржника, проте, умовами договору поставки №ОВ-08/09/14-1 від 8 вересня 2014 року не врегульовано питання щодо строків надання такої згоди або заперечення.

Також, умовами договору поставки не визначено яким чином відбувається заміна сторони у зобов'язанні, тобто, у формі двосторонньої чи трьохсторонньої угоди.

Крім того, договором поставки не врегульовано питання щодо надання пропозиції зміни кредитора у зобов'язанні, а відтак, неможливо встановити, яким чином, відповідно до умов договору, має здійснюватись заміна сторони у зобов'язанні.

Відповідно до ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Частина 3 зазначеної статті забороняє заміну кредитора у зобов'язанні якщо це встановлено договором або законом. Тобто, сторони договору є вільними у включенні в зміст договору умови про заборону заміни кредитора. В такому випадку кредитор за договором не вправі буде передавати свої права іншій особі.

Проте, досліджений судом договір поставки не містить умов щодо прямої заборони заміни сторони у зобов'язанні.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо договором або актами цивільного законодавства, зокрема Цивільним кодексом України, не визначено будь-яких умов, слід застосовувати так звані додаткові критерії належності виконання зобов'язання. До таких критеріїв можна віднести відповідність виконання звичаям ділового обороту та іншим вимогам, що звичайно ставляться.

Отже, враховуючи, що питання надання пропозиції щодо зміни кредитора у зобов'язанні та відсутності умов договору яким встановлено строки надання письмових згоди або заперечень щодо зміни кредитора у зобов'язанні, заміна кредитора у зобов'язанні у даному випадку має виконуватись відповідно до вимог, що звичайно ставляться, зокрема в порядку ст.ст. 512-517 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Матеріалами справи підтверджується, що позивач про відступлення права вимоги був повідомлений листом №67/1 від 26 грудня 2014 року, який був надісланий на адресу позивача 29 грудня 2014 року.

Однак, будь-якої письмової відповіді (заперечення або погодження) на зазначене повідомлення позивач сторонам спірного договору не надав, що свідчить про наступне схвалення позивачем такої угоди, зокрема шляхом мовчазної згоди.

У своїй постанові від 19 серпня 2014 року за №3-59гс14 судова палата у господарських справах Верховного Суду України зазначила, що схвалення може відбутися також і в формі мовчазної згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Таким чином, суд дійшов висновку щодо застосування принципу мовчазної згоди до даних відносин, оскільки, принцип мовчазної згоди може бути застосовано виключно до випадків, коли сторони взагалі не обумовили в договорі відповідних умов.

Згідно ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Повне рішення складено - 16 листопада 2015 року

Суддя Д.Г. Заєць