Рішення № 53488625, 02.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2015Справа №910/24070/15

Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу

за позовом Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника

до Українського товариства охорони пам'яток історії та культури

треті особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Фонд державного майна України

Міністрерство культури України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Національний музей народної архітектури та побуту України

про розірвання договору №6 від 01.07.1996 року та зобов'язання вчинити дії

Представники сторін:

від позивача: Мацяка С.П. - представник за довіреністю № 04/31-22 від 28.08.2014 року;

від відповідача: Кагарлицький І.А. - представник за довіреністю № б/н від 26.08.2015 року;

від третьої особи-1: Крилюк К.В. - представник за довіреністю № 316 від 27.08.2015 року;

від третьої особи-2: не з'явився;

від третьої особи-3: не з'явився;

вільний слухач: ОСОБА_1. - паспорт НОМЕР_1, виданий Вишнівським МВМ ГУМВС України в Київській обл. 23.11.1999 року;

ОСОБА_2 - посвідчення №211/08, дійсне до 27.10.2019 року;

ОСОБА_3. - посвідчення водія, виданий центром ДАІ 8002 НОМЕР_2, 26.09.2014 року.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника до Українського товариства охорони пам'яток історії та культури про розірвання договору №6 від 01.07.1996 року та зобов'язання вчинити дії.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.07.1996 року ним з відповідачем укладено договір №6, предметом якого є орендне користування будинком (або окремих приміщень) пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19 загальною площею 2785,15 кв.м для використання приміщень цієї пам'ятки під розміщення фондів Державного музею архітектури і побуту України.

Оскільки, на думку позивача договір не відповідає типовій формі охоронно-орендного договору на користування нерухомою пам'яткою історії та культури, а також не містить всіх істотних умов, необхідним для договорів оренди, тому просить суд розірвати з 26 квітня 2015 року охоронний договір №6 від 01.07.1996 року, укладений між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Українським товариством охорони пам'яток історії та культури, зобов'язати Українське товариство охорони пам'яток історії та культури вчинити дії щодо передачі пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19 Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику загальною площею 2785,15 кв.м та зобов'язати Національний музей народної архітектури та побуту України укласти відповідний договір оренди на використання частини приміщення «Готельного корпусу», корпус №19, загальною площею 1275,8 кв.м для зберігання своїх фондів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 10.09.2015 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 28.09.2015 року.

24.09.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва відповідач подав документи по справі.

25.09.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав документи по справі.

Представником позивача заявлено клопотання про витребування документів.

Представник відповідача не заперечував проти клопотання про витребування документів.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 28.09.2015 року залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд державного майна України та Міністерство культури України, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Національний музей народної архітектури та побуту України , розгляд справи відкладено на 13.10.2015 року.

13.10.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва третя особа 1 подала пояснення по справі.

В судовому засіданні 13.10.2015 року представник відповідача подав клопотання про залучення документів по справі.

Представником позивача подав заяву про зміну позовних вимог, відповідно до якої просив суд визнати недійсним охоронний договір №6, укладений між Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником та Українським товариством охорони пам'яток історії та культури 01.07.1996 року, зобов'язати Українське товариство охорони пам'яток історії та культури вчинити дії щодо передачі пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19 Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику загальною площею 2785,15 кв.м та зобов'язати Національний музей народної архітектури та побуту України укласти відповідний договір оренди на використання частини приміщення «Готельного корпусу», корпус №19, загальною площею 1275,8 кв.м для зберігання своїх фондів.

Представник відповідача заперечував проти заяви позивача.

Представник третьої особи 1 виніс дану заяву на розсуд суду.

Представник третьої особи 2 виніс дану заяву на розсуд суду.

Представник третьої особи 3підтримав заяву позивача.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Відповідно до п. 3.12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Суд відмовив у прийнятті заяви про зміну позовних вимог у зв'язку з необгрунтованістю.

Представник відповідача надав суду другий екземпляр оригіналу договору № 6 від 01.07.1996 року для огляду.

Суд оглянув даний документ.

Суд зобов'язав третіх осіб 2, 3 надати письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні оголошено перерву до 02.11.2015 року.

30.10.2015 року до загального відділу діловодства господарського суду міста Києва позивач подав пояснення по справі.

В судове засідання 02.11.2015 року представники третіх осіб 2, 3 не з'явилися, вимоги ухвали від 28.09.2012 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 13.10.2015 року.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представника третьої особи 1 виніс розгляд даного спору на розсуд суду.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.07.1996 року між Національним Києво-Печерським державним історико-культурним заповідником (дирекція) та Українським товариством охорони пам'яток історії та культури (орендар) укладено охоронний договір №6 на використання пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19.

Відповідно до п.1 дирекція здає, а орендар приймає в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19 загальною площею 3135 кв.м для використання приміщень цієї пам'ятки під розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

Строк оренди з 1 липня 1996р. - безстроково (п.3).

У відповідності з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10.06.96р. №851 та постанови Кабінету Міністрів України від 27.03.96 №351 будівля пам'ятки здається в безоплатне користування (п.4).

В матеріалах справи наявний акт технічного огляду пам'ятки архітектури при передачі його в оренду (використання) від 01.07.1996 року, підписаний та скріплений печатками сторін.

05.07.2004 року між сторонами укладено додаток №1 про зміни і доповнення до охоронного договору №6 на використання пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19, відповідно до якого сторони внесли в договір такі зміни: пункт 1 договору викладено в наступній редакції: дирекція здає, а орендар приймає в орендне користування будинок (або окремі приміщення) пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19 загальною площею 2984,3 кв.м для використання приміщень цієї пам'ятки під розміщення фондів Державного музею народної архітектури та побуту України.

А також, пп. д пункту 6 договору змінено та викладено в новій редакції: «орендар повинен не здавати в суборенду орендованого приміщення пам'ятки, а також не передати його іншим організаціям без письмової згоди дирекції за виключенням використання приміщень орендарем у відповідності до завдань, зазначених в його статуті».

З додаткової угоди від 01.07.2011 року, акту приймання-передачі від 01.07.2011 року та акту передачі ключів Українським товариством охорони пам'яток історії та культури від частини приміщень пам'ятки Готельний корпус (за генпланом корпус №19) вбачається, що за згодою сторін відповідач передав, а позивач прийняв окремі приміщення пам'ятки архітектури «Готельний корпус» загальною площею 349,85 кв.м.

Листом-повідомлення №04/26-14 від 16.01.2015 року позивач повідомив відповідача, керуючись статтею 611 ЦК України, статтею 188 ГК України, підпунктами б) та д) пункту 6, пунктами 12-13 охоронного договору №6 на використання пам'ятки архітектури «Готельний корпус», корпус №19, про дострокове розірвання з 26.01.2015 року договору.

У відповідь листом №15/03 від 02.02.2015 року відповідач повідомив позивача про те, що не погоджується з твердженням щодо розірвання договору та зазначив, що договір у відповідності з листом-повідомленням заповідника від 16.01.2015 року розірванню не підлягає.

Відповідно до п.12 договору, в разі порушення орендарем правил експлуатації пам'ятки архітектури, зазначених в акті, а також зобов'язань, перелічених у п.п. 5 і 6, дирекція Києво-Печерського заповідника стягує компенсацію в розмірі відповідно діючим цінам і тарифам на обсяг усунення шкідливих наслідків для пам'ятки за рахунок орендаря у строки, зазначені дирекцією.

Згідно з п.13 договору, при повторному порушенні договір може бути розірваний дирекцією і орендар повинен звільнити орендоване приміщення і сплатити дирекції всі збитки.

Щодо порушення відповідачем своїх зобов'язання по договору в частині здавання приміщень в суборенду, то суд зазначає наступне.

05.07.2004 року додатком № 1 внесені зміни та доповнення до охоронного договору, якими передбачено, що відповідач у відповідності до завдань, визначених статутом, має право надавати приміщення в користування іншим організаціям.

Так, відповідно до п.3.6 статуту Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, визначено, що для здійснення цілей і завдань, зазначених у статутних документах, товариство має право укладати договори про спільну діяльність.

Таким чином, керуючись статутом товариства, додатком № 1 до охоронного договору, пунктом 5, підпунктами «а», «в» пункту 6 охоронного договору, частиною 1 статті 1132 ЦК України, відповідачем з метою забезпечення збереження пам'ятки архітектури та утримання її в належному технічному, санітарному і протипожежному стані укладено неприбуткові договори про спільну діяльність із суб'єктами господарювання.

Як зазначено відповідачем, будь-які інші договори, у тому числі договори суборенди з організаціями не укладались. Зазначений факт не спростований позивачем.

Як вбачається з листа-повідомлення №04/26-14 від 16.01.2015 року позивача, підставою для розірвання охоронного договору з 26.01.2015 року є надані заповідником письмові докази щодо порушення умов договору відповідачем, а саме: акти проведеного обстеження у жовтні 2013-2014 років, які надані відповідачу у додатках до даного листа-повідомлення.

В результативній частині вищезазначених актів встановлено наступні порушення: без дозволу Заповідника в частині приміщень встановлені збірно-розбірні перегородки із матеріалу «гіпсо-картон» та на вимогу перевіряючих не надані договори оренди.

Так, п. 12 договору встановлено причинно-наслідковий зв'язок між шкодою, заподіяною порушенням умов договору, та компенсацію вартості щодо усунення наслідків заподіяної шкоди, яка здійснюється за рахунок відповідача, згідно з наданими розрахунками, і в строки, встановлені позивачем.

Проте, позивачем не надано належних доказів, на підставі яких у порядку, визначеному п.12 договору, встановлені без дозволу збірно-розбірні перегородки спричинили шкоду, яка мала шкідливі наслідки для приміщень пам'ятки, тобто, заповідник не надав доказів порушення підпункту «б» пункту 6 договору.

Заповідник не надав доказів, на підставі яких у порядку, визначеному пунктом 12 договору, відсутність дозволу на передачу майна в користування, спричинило шкідливі наслідки для пам'ятки, які відповідач мав би компенсувати позивачу згідно з порядком, визначеним пунктом 12 договору. Тобто, не надано доказів порушення підпункту «д» пункту 6 договору.

Таким чином, позивачем не надано жодних належних доказів щодо порушення відповідачем умов п. 12 договору.

Оскільки, акти обстеження не довели факту порушення відповідачем договору, а саме п.12, тому розірвання позивачем договору згідно з листом-повідомленням з 26.01.2015 року на підставі пункту 13 договору при відсутності будь-яких належних доказів порушення відповідачем пункту 12 договору є необґрунтованим, а тому суд вважає, що договір не є розірваний з 26.01.2015 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги про розірвання охоронного договору №6 з 26.01.2015 року позивач зазначає, що даний договір фактично не відповідає Інструкції про порядок обліку, забезпечення збереження, утримання, використання і реставрації нерухомих пам'ятників історії та культури, затвердженої наказом Міністерства культури СРСР від 13 травня 1986 №203 (що діяла на момент укладення вказаного договору), а тому являє собою зобов'язання, яке не має під собою законодавчої основи. А також, договір не є договором оренди, оскільки він не містить істотних умов, необхідних для договорів даного виду.

Відповідно до статті 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Згідно з ч.1 статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених законом або договором. Істотним є таке порушення стороною договору, коли друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладені договору.

Відповідно ч. 1 до статті 652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, за істотної зміни обставин.

Судом встановлено відсутність обставин, які б підтверджували сукупність і наявність вищезазначених чотирьох умов.

Крім того, суд зазначає, що підставою розірвання договору може бути порушення його умов, а недодержання вимог закону в момент вчинення правочину є підставою його недійсності.

Таким чином, враховуючи вищезазначене вимоги позивача щодо розірвання з 26.04 2015 року охоронного договору №6 від 01.07.1996 року є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки, вимоги позивача щодо зобов'язання Українського товариства охорони пам'яток історії та культури вчинити дії, щодо передачі памятки архітектури «Готельний корпу», корпус №19 Національному Києво-Печерському історико-культурному заповіднику, загальною площею 2785,15 кв.м. є похідними від вимоги про розірвання договору, а тому вони також не підлягають задоволенню.

Вимогу про зобов'язання Національного музею народної архітектури та побуту України укласти відповідний договір оренди на використання частини примішення «Готельний корпу», корпус №19, загальною площею 1275,8 кв.м для зберігання своїх фондів, позивач позивач обгрунтовує тим, що Національний музей народної архітектури та побуту України на теперішній час є самостійною юридичною особою та йому належать значущі культурні надбання фондів, які зберігають у примішення «Готельний корпу», корпус №19.

Відповідно до постанови Ради Міністрів Української PCP від 6 лютого 1969 року № 105 в м. Києві створено Державний музей народної архітектури та побуту Української PCP з підпорядкуванням його Міністерству культури УРСР.

Пунктом 5 цієї постанови прийнято пропозицію правління Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури про утримання дирекції зазначеного музею до його відкриття за рахунок коштів Товариства.

За рішенням Президії правління Українського товариства охорони пам'ятників історії та культури на кошти Товариства, крім утримання дирекції, проводились всі роботи з вивчення, відбору та придбання експонатів для Музею, виготовлення проектно-кошторисної документації на його будівництво та організація будівельно-господарської бази.

На 1 січня 1971 року Товариством витрачено на діяльність Державного музею народної архітектури та побуту Української PCP 240,1 тис. крб.

Будівництво Музею здійснювало створене для цього Товариством Республіканське спеціальне будівельно-реставраційне управління.

Всі роботи з відбору, обстеження, закупівлі, проведення проектних робіт та встановлення архітектурних експонатів в експозиції Музею фінансувалось Товариством. З 01 березня 1971 року Постановою Ради Міністрів УРСР № 159 «Про передачу Державного музею народної архітектури та побуту УРСР у відання Українському товариству охорони пам'яток історії та культури» встановлено наступне:

Пункт 1. Прийняти пропозицію Міністерства культури УРСР та Українського товариства охорони пам'яток історії та культури про передачу Державного музею народної архітектури та побуту УРСР, що будується у відання Українському товариству охорони пам'яток історії та культури і надалі іменувати його - Музей народної архітектури та побуту УРСР.

Пункт 3. Держплану УРСР та Міністерству фінансів внести відповідні зміни до народногосподарського плану і бюджету на 1971 рік, що випливають із цієї постанови.

Таким чином, цією постановою фінансування будівництва Музею перекладено на Товариство, що фактично вивільнило значні бюджетні кошти, які належало направити державі на будівництво Музею

За період з 1971 по 1990 року відповідач профінансував закупівлю етнографічних експонатів в кількості 67662 одиниці, які частково розташовані в Музеї народної архітектури та побуту України у с. Пирогово, частково - у музейних фондах у м. Києві по вул. Лаврська, 9, корп. 19, що підтверджується Актом приймання-передачі Державного музею народної архітектури та побуту України зі сфери відання Українського товариства охорони пам'яток історії та культури у відання Національної академії наук України від 01.12.2004 р. Майно було передано без зміни форми власності.

Розпорядженням Кабінет Міністрів України від 05.07.2004 р. № 417-Р «Про передачу Державного музею народної архітектури та побуту України у відання Національної академії наук » прийнято пропозицію Національної академії наук та Українського товариства охорони пам'яток історії та культури щодо передачі Державного музею народної архітектури та побуту України (м. Київ, с. Пирогів) у відання Національної академії наук.

Вищезазначене спростовує факт право власності музею народної архітектури та побуту України на етнографічні експонати.

Враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що зазначені вимог стосуються прав та обов'язків третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тому вимога позивача щодо зобов'язання Національного музею народної архітектури та побуту України укласти відповідний договір оренди є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Судом враховано, що в Єдиному реєстрі об'єктів державної власності обліковується нерухоме державне майно «Готельний корпу(корпус №19)», що розташоване за адресою: вул. Лаврська, 9, м. Київ, яке перебуває на балансі Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, органом управління цього майна є Міністерство культури України.

Відповідно до статті 287 ГК України та статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва є єдиними орендодавцями щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та галузевих академій наук, а також майна, що належить вищим навчальним закладам та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам.

Відповідачем надіслано начальнику Регіонального відділення Фонду державного майна по м. Києву лист №203/03 від 30.09.2015 з пропозицією щодо внесення змін до охоронного договору №6 від 01.07.1996р. на використання пам'ятки архітектури «Готельний корпу», корпус №19 та проект частково зміненого та доповненого договору, які отриманні останнім 06.10.2015 року за вх.. №8530.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ч.1 ст. 32, ч.1 ст. 33, ст.ст. 34, 44, 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 16.11.2015 року.

Суддя С.М.Мудрий