Рішення № 53488526, 15.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2015Справа №910/19630/15

За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (вул. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038)

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (вул. Здолбунівська, 7, корп."Д", м. Київ, 02081)

про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 5 065,78грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" про відшкодування шкоди в порядку регресу у розмірі 5 065,78 грн., а також покласти на відповідача витрати з оплати судового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на те, що виплативши відповідно до умов договору добровільного страхування наземного транспорту №28-2820-14-00058 від 29.05.2014 р. страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 5 065,78 грн., Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" отримало згідно ст. 993 Цивільного кодексу України та ст. 27 Закону України «Про страхування» право регресної вимоги про стягнення розміру виплаченого страхового відшкодування до відповідача у справі, як особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2015 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/19630/15 та призначено справу до розгляду на 15.09.15 р.

В судове засідання 15.09.15 р. повноважні представники сторін не з'явились.

Про дату, час та місце розгляду даної справи сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення №0103035307668, №0103035307676.

До початку судового засідання 25.08.15 р. позивачем через відділ діловодства (канцелярія) подано до Господарського суду міста Києва витребувані судом документи відповідно до заяви №11/12460 від 20.08.15 р. Крім того, в зазначеній заяві №11/12460 від 20.08.15 р. позивач просить розгляд справи провести за відсутності уповноваженого представника та вказує, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. Документи судом долучено до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 03.09.2015 р. відповідачем подано до Господарського суду міста Києва відзив №08-03-18/12880 від 03.09.15 р., в якому відповідач повідомив, що: в провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи із спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору; не заперечує щодо заявлених вимог про стягнення шкоди в розмірі 5 065,78 грн.. Також, відповідачем поставлено питання про розгляд справи без участі уповноваженого представника. Відзив на позов долучено судом до матеріалів справи.

Документи, витребувані ухвалою суду від 03.08.15 р., сторонами надано не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Відповідно до рекомендацій та роз'яснень Вищого господарського суду України, викладених зокрема у п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова №18), якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно з підпунктом 3.9.2 п. 3.9 Постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представників позивача та відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, позивач та відповідач не скористались належними їм процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті відповідачем суду не надано, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін, виключно за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно визначення ст. 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про страхування» добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства. В силу п. 6 ч. 4 наведеної статті одним із видів добровільного страхування є страхування наземного транспорту.

29 травня 2014 р. між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик за договором страхування, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "БудКонструкція» (страхувальник за договором страхування) укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №28-2820-14-00058 (надалі - Договір страхування), предметом якого є майнові інтереси страхувальника (вигодо набувача), що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням наземним транспортним засобом та іншим майном, вказаним в Договорі страхування.

Забезпечений транспортний засіб: Mitsubishi Pajero 3.0, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, 2006 року виписку (п.4 ч.1 Договору страхування).

Територія дії Договору страхування: Україна, країни СНД, Грузія, Туркменістан, Європа (п. 8 ч. 2 Договору страхування).

Строк дії Договору страхування: з 04.06.2014 р. по 03.06.2015 р. (п. 8 ч. 1 Договору страхування).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором страхування, який підпадає під правове регулювання параграфу 2 глави 35 Господарського кодексу України, глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України «Про страхування».

Як передбачено ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Аналогічні визначення поняття «договір страхування» містяться в ст. 354 Господарського кодексу України та ст. 979 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 981 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про страхування» договір страхування укладається в письмовій формі, а також може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Страховим випадком, за визначенням ст. 8 Закону України «Про страхування», є подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно первинної довідки від 12.05.15 р. та розгорнутої довідки №63551101 про дорожньо-транспортну пригоду ВДАІ Солом'янського РУГУ МВС України в м. Києві, копії яких наявні в матеріалах справи, 12.05.15 р. відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі - ДТП) за адресою: м. Київ, пр-т Повітрофлотський, 63, за участю транспортного засобу транспортного засобу марки HONDA CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням власника ОСОБА_1, який під час руху заднім ходом не переконався в безпеці маневру, внаслідок чого здійснив зіткнення з марки Mitsubishi Pajero 3.0, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2, в результаті якої автомобілі отримали механічні ушкодження.

Як вбачається з п.п. 2.2.2 п.2 ч.2 Договору страхування дана дорожньо-транспортна пригода визначена сторонами як страховий ризик, на випадок якого здійснювалось страхування.

12.05.15 р. страхувальник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "БудКонструкція» звернувся до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" із заявою про настання події, що має ознаки страхового випадку та виплату страхового відшкодування.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 988 Цивільного кодексу України страховик зобов'язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

За змістом п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» до обов'язків страховика належить, зокрема, при настанні страхового випадку у передбачений договором строк виплата страхового відшкодування, яке ч. 16 ст. 9 даного Закону визначено як страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Згідно ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акту (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 990 Цивільного кодексу України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Відповідно до умов п. 15.1 ч.2 Договору страхування страхове відшкодування здійснюється страховиком відповідно до умов цього договору, правил страхування та Законодавства України, страхового акту та всіх необхідних та належним чином оформлених документів.

Згідно п.п. 12.1 ч.2 Договору страхування у разі настання страхових випадків по КАСКО, страхове відшкодування розраховується за відповідною формулою. Вартість відновлюваного ремонту розраховується виходячи з цін, що діяли на дату настання страхового випадку на території України відповідно до калькуляції СТО, рекомендованої або погодженою Страховиком.

Слід також зазначити, що пунктами 11.7-11.11 частини 1 Договору страхування визначено розмір франшизи.

Згідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Як свідчать матеріали справи, страховиком - Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" складено страховий акт №ДККА-44403 від 21.05.15 р., відповідно до якого вищевказана ДТП кваліфікована як страховий випадок та прийнято рішення про виплату на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРАД» страхового відшкодування в сумі 5 065,78 грн., що становить різницю між визначеною у рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Атоград" №М_СчТ01062 від 12.05.15 р. вартістю відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi Pajero 3.0, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та запчастин до нього в сумі 5900,78 грн. грн. та франшизою за Договором страхування в сумі 835,00 грн..

У відповідності до умов Договору страхування сума страхового відшкодування в розмірі 5 065,78 грн. була перерахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОГРАД", що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №9924 від 22.05.15 р. на суму 5 065,78 грн..

Заперечень щодо факту та розміру виплати страхового відшкодування за Договором страхування №28-2820-14-00058 від 29.05.14 р., а також перебування отриманих автомобілем Mitsubishi Pajero 3.0, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 пошкоджень у причинно-наслідковому зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася 12 травня 2015 р., відповідачем суду не надано.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" умов Договору страхування, а саме виплати страхового відшкодування в розмірі 5 065,78 грн. у зв'язку із настанням страхового випадку страхувальнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "БудКонструкція», шляхом перерахування вартості запчастин та відновлювального ремонту автомобіля Mitsubishi Pajero 3.0, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на розрахунковий рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОГРАД», яке безпосередньо здійснювало ремонт вказаного пошкодженого транспортного засобу.

Суд звертає увагу на те, що згідно з п. 1.6. Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.03 р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника (-ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу, відповідно до п. 2.3. Методики, - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісного транспортного засобу.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Водночас, як зазначено в прийнятих за результатами перегляду справ даної категорії постановах Вищого господарського суду України від 23.08.11 р. у справі №42/92, від 07.08.12 р. у справі №2/22, від 01.03.11 р. у справі №47/372, звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

Крім того, листом від 19.07.11 р. Верховним Судом України роз'яснено, що визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи, або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.

Отже, наявність рахунку №М_СчТ01062 від 12.05.2015 р., страхового акту №ДККА-44403 від 21.05.15 р. та платіжного доручення № 9924 від 22.05.15 р. є достатніми доказами фактично здійснених позивачем витрат по виплаті страхового відшкодування, які виникли внаслідок ДТП.

Пунктом 3 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків.

Цивільним кодексом України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України). Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України).

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Пунктом 1 частини 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України встановлено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відтак, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 28.05.15 р. у справі №3-2885/15 760/9333/15-п визначено, що гр. ОСОБА_1 порушено п.10.9 Правил дорожнього руху України, останнього визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв'язку з чим притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення на користь держави штрафу в розмірі 340,00 грн..

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Підставою виплати страхового відшкодування є страховий випадок, тобто дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої відбулось пошкодження майна, із володінням та користуванням якого пов'язані майнові інтереси страхувальника, що є об'єктом майнового страхування за укладеним з страховиком договором.

Згідно ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За приписами ч. 1 ст. 228 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

За таких обставин, в момент виплати страхового відшкодування у позивача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" виникло право зворотної вимоги (регресу) до власника джерела підвищеної небезпеки - транспортного засобу HONDA CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_2.

У відповідності до ст. 5 Закону України «Про страхування» страхування може бути добровільним або обов'язковим. Одним із видів обов'язкового страхування, згідно п. 9 ч. 1 ст. 7 вказаного Закону, є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 6 вищевказаного Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.

За матеріалами справи судом встановлено, що станом на дату вчинення ДТП 12.05.15 р. цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки HONDA CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу застрахована страхувальником - ОСОБА_1 у Відкритому акціонерному товариству Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" за Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АЕ №2825596 (надалі - Поліс), що підтверджується наявною у матеріалах справи інформацією з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, з наступними умовами: ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю, становить 100 000,00 грн.; ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну - 50 000,00 грн.; франшиза - 0,00 грн.; забезпечений транспортний засіб марки HONDA CR-V, державний реєстраційний номер НОМЕР_2; на 12.05.2015 р. поліс був діючим.

Таким чином, у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", як у страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування, в межах виплаченої суми виникло право зворотної вимоги до відповідача - Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА", як до особи, відповідальної за заподіяну винуватцем ДТП шкоду, в межах ліміту відповідальності, визначеному Полісом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №15-рп/2002 від 9 липня 2002 р. кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб'єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов'язком особи, яка потребує такого захисту.

З огляду на викладене позивач отримує право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування. Відповідно до зазначених вище норм позивач - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» може реалізувати своє право шляхом подачі відповідного позову до суду. Таку ж позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 28.08.12 р. у справі №23/279).

Як вбачається з позовної заяви, Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група", внаслідок систематичного невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування в порядку регресу, було визнано за доцільне не звертатись до відповідача з претензією.

Правила щодо відшкодування шкоди, заподіяної третій особі, встановлені статтею 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно пункту 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Суд звертає увагу на те, що позивачем виплачено страхове відшкодування у спірній сумі без урахування коефіцієнта фізичного зносу, у відповідності до умов п. 11.2 Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №28-2820-14-00058 від 29.05.14 р., яким врахування експлуатаційного зносу при визначенні розмір страхового відшкодування не передбачено.

Окрім цього суд зазначає, що здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в спірній сумі (без врахування зносу) на користь страхувальника на підставі рахунку №М_СчТ01062 від 12.05.2015 р. не суперечить приписам ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки вказаний закон не поширюється на правовідносини, що виникли за Договором страхування, а Закон України «Про страхування» відповідних застережень не містить.

В силу ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи. Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Крім того, відповідно до ч. 36.6. ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Отже, оскільки згідно із даними Полісу № АЕ 2825596 та Договору добровільного страхування наземного транспортного засобу №28-2820-14-00058 від 29.05.14 р. франшиза становить 0,00 грн. та 835,00 грн. відповідно, отже розмір страхового відшкодування, яке просить стягнути позивач, враховуючи розмір завданого застрахованому позивачем транспортному засобу Mitsubishi Pajero 3.0, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 матеріального збитку та розмір права зворотної вимоги, яке перейшло до позивача в межах ліміту відповідальності відповідача за даним Полісом № АЕ 2825596 за спірним страховим випадком правомірно зменшено на розмір франшизи, передбаченої вказаним Договором, і становить 5065,78 грн..

Як вбачається із матеріалів справи, свої зобов'язання щодо відшкодування Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "Українська страхова група" в порядку регресу суми в розмірі 5 065,78 грн. всупереч вимогам чинного законодавства відповідач не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному вище розмірі, яку останній просить стягнути в позовній заяві.

З урахуванням наявності полісу № АЕ 2825596 відповідача, договірних зобов'язань між винною у скоєнні ДТП особою та страховою компанією відповідача, відповідальною особою є саме Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА", до якого правомірно заявлено позов.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

В свою чергу в наданому суду відзиві на позовну заяву № 08-03-18/12880 від 03.09.15р. відповідач щодо заявлених в даній справі позовних вимог про стягнення 5065,78 грн. страхового відшкодування в порядку регресу не заперечує.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказів визнання недійсним (-и) чи розірвання Договору страхування та/або Полісу суду не надано.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до рекомендацій Вищого господарського суду України, викладені у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати позивачу в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування в добровільному порядку, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, матеріалами справи підтверджуються та відповідачем не спростовані, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 5 065,78 грн. страхового відшкодування в порядку регресу підлягає задоволенню в заявленому розмірі.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 124, 129 Конституції України, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2002 р. №15-рп/2002 та ст. ст. 4-2, 4-3, 32, 33, 34, 49, 69, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "ОРАНТА" (вул. Здолбунівська, 7, корп."Д", м. Київ, 02081, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" (вул. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038, код ЄДРПОУ 30859524) 5 065,78 грн. (п'ять тисяч шістдесят п'ять гривень сімдесят вісім копійок) страхового відшкодування та 1 827,00 грн. (одну тисячу вісімсот двадцять сім гривень нуль копійок) судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 12 листопада 2015 р.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон