Рішення № 53488504, 10.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.11.2015Справа №910/15631/15

За позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної авіаційної служби України, м. Київ

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України", Київ

про стягнення 25 593 875,24 грн.

Суддя О.С. Комарова

представники сторін:

процесуальний позивач Греськів І.І. (за посв. № 002668)

від позивача Кушпіль Д.С. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явився

В судовому засіданні 10 листопада 2015 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Процесуальний позивач, Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державної авіаційної служби України, 17 червня 2015 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою № 05/2/3-154-15 від 15.06.2015 року до відповідача, Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України", про стягнення 25 593 875,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі звітів відповідача щодо діяльності згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом виставлено за лютий 2014 року (частково) та січень-квітень 2015 року рахунки-фактури на сплату передбачених ст. 12 Повітряного кодексу України державних зборів, в той час. як відповідач зобов'язання зі сплати таких зборів не виконав, у зв'язку з чим у нього утворився борг в сумі 25 593 875,24 грн.

Ухвалою суду від 18.06.2015 року порушено провадження у справі № 910/15631/15 (суддя Комарова О.С.) та призначено розгляд справи на 21.07.2015 року.

Через відділ діловодства суду 06.07.2015 р. від процесуального позивача надійшли документи на вимогу ухвали про порушення, які суд долучив до матеріалів справи.

Через відділ діловодства суду 09.07.2015 року від відповідача надійшли документи на вимогу ухвали про порушення та відзив на позовну заяву, які суд долучив до матеріалів справи.

17 липня 2015 через відділ діловодства суду представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі 910/15631/15, яке було долучено судом до матеріалів справи.

21 липня 2015 року через відділ діловодства суду від процесуального позивача надійшли письмові пояснення, які було долучено судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 21.07.2015 року представники процесуального позивача та позивача підтримали позовні вимоги та дали усні пояснення по суті спору. Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також представник відповідача підтримав клопотання про зупинення провадження у справі № 910/15631/15 до перегляду Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі №826/11299/14 за позовом Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" до Державної авіаційної служби України про визнання протиправними дій. Представники процесуального позивача та позивача заперечили проти задоволення клопотання про зупинення.

Ухвалою суду від 21.07.2015 року задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" про зупинення провадження у справі, зупинено провадження у справі № 910/15631/15 до прийняття Верховним Судом України рішення із розгляду заяви Державної авіаційної служби України про перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративній справі № 826/11299/14 за позовом приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні Авіалінії України" до Державної авіаційної служби України про визнання протиправними дій.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2015 року апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва на ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року по справі № 910/15631/15 задоволено, ухвалу Господарського суду міста Києва від 21.07.2015 року у справі № 910/15631/15 скасовано, а матеріали справи № 910/15631/15 направлено до Господарського суду міста Києва для подальшого розгляду скарги.

Після повернення матеріалів справи № 910/15631/15 з Київського апеляційного господарського суду ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.10.2015 року поновлено провадження у справі № 910/15631/15, розгляд справи призначено на 10.11.2015 року.

Через відділ діловодства суду 04.11.2015 року від представника процесуального позивача надійшли письмові пояснення по суті спору, які судом долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 10.11.2015 року представники процесуального позивача та позивача підтримали позовні вимоги та дали усні пояснення по суті спору. Представник позивача також подав письмові пояснення по суті спору. Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи, був належним чином повідомлений, правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Пунктом 11 "Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. (02.04.2009р.)" передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

У відповідності до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та процесуального позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Прокуратурою міста Києва, за твердженням процесуального позивача, було розглянуто звернення Голови Державної авіаційної служби України № 1.22-9861 від 29.05.2015 року щодо вжиття заходів представницького характеру про стягнення з відповідача заборгованості до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність.

Як вбачається з листа Державної авіаційної служби України № 1.22-9861 від 29.05.2015 року та наданих рахунків-фактур і звітів відповідача, йому було нараховано 25 593 875,24 грн. платежів до вищевказаного Фонду за здійснення авіаперевезень та відправки вантажу виконаних відповідачем за лютий 2014 року (частково) та січень-квітень 2015 року.

Так, процесуальним позивачем на підставі звітів відповідача щодо діяльності згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом відповідачу виставлено рахунки-фактури на сплату передбачених ст. 12 Повітряного кодексу України державних зборів на загальну суму 25 593 875,24 грн., а саме: рахунок-фактуру № 13 від 25.02.2015 на суму 7 042 525,65 грн., рахунок-фактуру № 31к від 25.02.2015 на суму 862 078,93 грн., рахунок-фактуру № 27 від 27.05.2015 на суму 4 527 637,94 грн., рахунок-фактуру № 46к від 31.03.2015 на суму 210 233,46 грн., рахунок-фактуру № 47к від 02.04.2015 на суму 181,68 грн., рахунок-фактуру № 23 від 23.04.2015 на суму 5 972 908,85 грн., рахунок-фактуру № 62к від 23.04.2015 на суму 221 274,17 грн., рахунок-фактуру № 26 від 25.05.2015 на суму 6 341 957,45 грн., рахунок-фактуру № 77к від 02.06.2015 на суму 415 077,11 грн. (копії зазначених рахунків-фактур наявні в матеріалах справи).

Звертаючись з даним позовом до суду в інтересах держави, прокурор міста Києва посилається на ст. 12 Повітряного кодексу України та стверджує, що відповідач не виконав зобов'язання по своєчасній оплаті державних зборів за лютий 2014 року (частково) та січень-квітень 2015 року.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і та підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст.ст. 2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам".

У відповідності до рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч. 1 ст. 8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004 року, види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття "охоронюваний законом інтерес" важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Повітряного кодексу України загальнодержавні витрати на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України та згідно з п. 35 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України є складовою частиною Державного бюджету України.

Частинами 4, 5 статті 12 Повітряного кодексу України передбачено, що для забезпечення реалізації основних напрямів державної політики у сфері авіаційної діяльності та використання повітряного простору України, утримання та забезпечення діяльності уповноваженого органу з питань цивільної авіації з метою виконання покладених на нього завдань та функцій, участі та представництва України у міжнародних авіаційних організаціях та інших заходах діє Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Фонд). Надходженнями Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях є державні збори із суб'єктів авіаційної діяльності:

1) за сертифікацію, реєстрацію, перереєстрацію об'єктів та суб'єктів авіаційної діяльності та супроводження їх діяльності;

2) за надання прав на експлуатацію повітряних ліній;

3) за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України;

4) за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України;

5) за вчинення офіційних дій, пов'язаних з наглядом у сфері цивільної авіації, у тому числі під час виконання польотів в інших державах за договорами фрахту/лізингу, які розраховуються залежно від кількості та маси повітряних суден, строків тимчасового базування за кордоном та регіонів виконання польотів;

6) з авіаційної безпеки;

7) з інших передбачених законом надходжень.

Відповідно до частин 7, 8, 9 статті 12 Повітряного кодексу України Забезпечення надходження та використання коштів Фонду здійснює уповноважений орган з питань цивільної авіації. Платежі, що підлягають сплаті до Фонду, є обов'язковими для всіх суб'єктів авіаційної діяльності. Перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Фонду визначаються Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, законодавством чітко встановлено обов'язок сплати загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність.

У Положенні про Державну авіаційну службу України, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 520 визначено, що Державна авіаційна служба (Державіаслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури, який реалізує державну політику у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України та є уповноваженим органом з питань цивільної авіації.

Основними завданнями Державіаслужби відповідно до п. 3 зазначеного Положення є: реалізація державної політики у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України; внесення пропозицій Міністрові інфраструктури щодо забезпечення формування державної політики у сфері цивільної авіації та використання повітряного простору України; організація використання повітряного простору України; здійснення державного контролю та нагляду за безпекою цивільної авіації, нагляду за забезпеченням аеронавігаційного обслуговування.

Державіаслужба відповідно до покладених на неї завдань, серед інших, забезпечує надходження та використання коштів Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях у відповідності до п. 4 Положення про Державну авіаційну службу України.

Отже, саме Державіаслужба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до п.п. 1, 10 Положення (далі - Положення № 819) про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (далі - Фонд), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 р. № 819, Фонд створюється при Державному департаменті авіаційного транспорту (Укравітранс) з метою фінансування заходів щодо забезпечення діяльності цивільної авіації в Україні відповідно до вимог Конвенції про міжнародну цивільну авіацію та участі України у міжнародних авіаційних організаціях. Укравітранс кожного 20 числа місяця, що настає за звітним, перераховує 20 відсотків сум коштів, що надійшли на рахунок Фонду за звітний період з джерел, зазначених у пункті 2 цього Положення, до державного бюджету.

Як визначено у п. 11 вказаного Положення № 819 кошти Фонду використовуються на утримання апарату інспекції з безпеки польотів, служб авіаційної безпеки, сертифікації експлуатантів та підтримання льотної придатності повітряних суден, льотної служби, придбання обладнання, приладів, оренду приміщень, фінансування робіт з розслідування авіаційних пригод, забезпечення авіаційної безпеки та безпеки польотів, інші витрати, передбачені кошторисом, а також на фінансування витрат на участь України у міжнародних авіаційних організаціях, забезпечення підписання міжнародних договорів України про повітряне сполучення та зовнішню діяльність, розроблення авіаційних правил, стандартів і технологій.

Отже, несвоєчасне внесення державного збору призводить до ненадходження коштів до Державного спеціалізованого фонду Державіаслужби та ускладнює реальне виконання основних її завдань забезпечення, збирання та акумулювання коштів, призначених для фінансування витрат на участь України у міжнародних авіаційних організаціях, забезпечення підписання міжнародних договорів України про повітряне сполучення та зовнішню діяльність, розроблення авіаційних правил, стандартів і технологій, чим порушуються інтереси держави, а також ставить під загрозу фінансування діяльності Державіаслужби та авіаційну безпеку в державі в цілому.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі звітів відповідача щодо діяльності згідно з ліцензією на провадження господарської діяльності з надання послуг із перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом відповідачу виставлено рахунки-фактури на сплату передбачених ст. 12 Повітряного кодексу України державних зборів на загальну суму 25 593 875,24 грн., а саме: рахунок-фактуру № 13 від 25.02.2015 на суму 7 042 525,65 грн., рахунок-фактуру № 31к від 25.02.2015 на суму 862 078,93 грн., рахунок-фактуру № 27 від 27.05.2015 на суму 4 527 637,94 грн., рахунок-фактуру № 46к від 31.03.2015 на суму 210 233,46 грн., рахунок-фактуру № 47к від 02.04.2015 на суму 181,68 грн., рахунок-фактуру № 23 від 23.04.2015 на суму 5 972 908,85 грн., рахунок-фактуру № 62к від 23.04.2015 на суму 221 274,17 грн., рахунок-фактуру № 26 від 25.05.2015 на суму 6 341 957,45 грн., рахунок-фактуру № 77к від 02.06.2015 на суму 415 077,11 грн.

Відповідно до пункту 4 Положення № 819 державні збори сплачуються юридичними і фізичними особами у розмірах згідно з додатком.

Пунктом 5 розділу ІІ додатку до Положення № 819 «Розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо» було встановлено ставки державних зборів та зазначено, що такі збори справляються зі споживача. Тобто, безпосереднім платником державного збору є пасажир чи відправник вантажу. Авіакомпанія, яка здійснює перевезення, у свою чергу, виконує функцію агента, яка полягає в отриманні коштів у пасажира та передачі до спеціалізованого фонду.

Як вже зазначалось судом вище, відповідно до ч. 9 ст. 12 Повітряного кодексу України перелік, розмір та порядок сплати державних зборів, порядок використання коштів Фонду визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 розділу II Додатка «Розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо» до Положення № 819 передбачено, що справляння державного збору за кожного пасажира, який відлітає з аеропортів України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, під час експлуатації повітряних ліній, що перетинають кордон України, та виконання чартерних міжнародних перевезень, які здійснюються іноземним експлуатантом дорівнює ставці збору, який справляється із споживача стосовно українських експлуатантів під час виконання аналогічних польотів.

Згідно з п. 5 розділу II Додатка «Розміри державних зборів за надання державних послуг із сертифікації, реєстрації тощо» до Положення № 819 при видачі дозволів на експлуатацію повітряних ліній у межах України державний збір збільшується з розрахунку за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту, на 0,5 доларів США та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває на 2,5 доларів США, що стягуються із споживача, а при видачі дозволів на експлуатацію міжнародних повітряних ліній державний (у т. ч. чартерних перевезень) збір збільшується з розрахунку за кожного пасажира, який відлітає з аеропортів України, на 2 долари США та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває, на 10 доларів США, що стягуються з споживача (додатковий показник коригування розмірів державного збору).

Статтею 10 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» встановлено, що до доходів загального фонду Державного бюджету України на 2014-2015 років належать доходи державного бюджету, що визначені частиною 2 статті 29 Бюджетного кодексу України.

Відповідно до п. 35 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України до доходів загального фонду Державного бюджету України належать, зокрема, надходження до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях (крім частини надходжень, що зараховуються до спеціалізованого фонд згідно із законом про Державний бюджет України).

Відповідно до п. 6.2. ст. 6 Податкового кодексу України, збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Отже, державні збори, які надходить до Фонду є складовою частиною Державного бюджету України.

Суд зазначає, що платежі, які підлягають сплаті до Фонду є обов'язковими для всіх суб'єктів авіаційної діяльності (ч. 8 ст. 12 Повітряного кодексу України).

Одночасно пунктом 2.4.18 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом, затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва Міністерства транспорту України № 139/821 від 26.11.2001 року, зареєстрованого в Мінюсті за № 1010/6201 від 01.12.2001 року передбачено, що суб'єкти господарської діяльності, які надають послуги з перевезення пасажирів, вантажів повітряним транспортом повинні своєчасно перераховувати до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях державні збори згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 889 від 16.09.1998 року, зі змінами, внесеними постановою № 819 від 28.09.1993 року.

Враховуючи наведене вище, Державною авіаційною службою України, сформовано до оплати відповідачу в загальній сумі 25 593 875,24 грн. державного збору, отриманого авіакомпанією від пасажирів та відправників вантажу під час продажу перевезень, розмір ставок яких визначено позивачем, виходячи зі ставок, встановлених п. 5 розділу II Додатка до Положення при видачі дозволів на експлуатацію повітряних ліній у межах України та міжнародних повітряних ліній (додатковий показник коригування розмірів державного збору).

Втім, як зазначає процесуальний позивач, відповідач, отримавши грошові кошти за послуги з перевезення пасажирів і вантажів та отримавши державний збір від пасажирів і відправників під час продажу чартерних рейсів, у порушення наведених положень законодавства зобов'язання зі сплати зборів за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває аеропорту України, не перерахував зазначені кошти до вищенаведеного Фонду, а продовжує використовувати їх на власні потреби.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує та просить суд відмовити в їх задоволені, посилаючись на те, що відповідно до п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Повітряного кодексу України збір, визначений п. 2 ч. 5 ст. 12 цього Кодексу, справляється до набрання чинності законом про адміністративні послуги та іншими законами, що регулюють справляння відповідних зборів відповідно до пункту 2 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, - до уваги судом не приймаються, оскільки відповідачу виставлялись рахунки на сплату державного збору, визначеного п. 3 та п. 4 частини 5 ст. 12 Повітряного кодексу України. Крім того, відповідач посилається на те, що позовна заява не місить жодного обґрунтування щодо настання строку сплати збору, а тому позовні вимоги є передчасними та не направлені на захист порушеного права. Відповідач також посилається на недоведеність факту отримання від пасажирів та вантажоперевізників сум зборів та розміру їх отримання, у зв'язку з чим, сума заявлена до стягнення є необґрунтованою та безпідставною. Разом з цим, відповідач стверджує, що спір у даній справі непідвідомчий господарському суд та заявлені позовні вимоги у даній справі мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства, з огляду на те, що виникли з податкових та бюджетних правовідносин.

Як встановлено судом, відповідачем під час розгляду справи не надано суду належних та допустимих доказів на спростування заявлених позовних вимог, а доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються встановленими у даній справі фактичними обставинами.

Що стосуються доводів відповідача, що даний спір непідвідомчий господарському суд та заявлені позовні вимоги у даній справі мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства, судом відхиляється як безпідставні та необґрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України у постанові Пленуму «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» № 10 від 24.10.2011 року до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах:

а) про оскарження рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність;

б) про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, врегульованими господарським договором;

в) між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у сфері управління;

г) з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

д) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Положеннями ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, з огляду на факт наявності боргу у відповідача перед позивачем, який належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги процесуального позивача та позивача про стягнення з відповідача державного збору за послуги з перевезення пасажирів та вантажів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція щодо наявності підстав для стягнення з суб'єктів авіаційної діяльності заборгованості зі сплати передбачених п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 Повітряного кодексу України державних зборів до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях наведена у постанові Вищого господарського суду України від 11.02.2013 р. у справі № 5011-14/10827-2012.

За змістом п.4.6 Постанови №7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові стягує судовий збір з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про судовий збір", виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

З огляду на викладене, судовий збір відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, положень Закону України "Про судовий збір" (в редакції станом на день звернення позивача із позовом до суду) підлягає стягненню з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" в розмірі 73 080,00 грн. на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (код ЄДРЮОФОП 14348681; адреса: 01030, м. Київ, вул. Лисенка, 4) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду, на користь Державної авіаційної служби України (код ЄДРЮОФОП 37536026, адреса: 01135, м. Київ, проспект Перемоги, 14) на будь-який рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконання рішення суду, суму основного боргу - 25 593 875,24 грн. (двадцять п'ять мільйонів п'ятсот дев'яносто три тисячі вісімсот сімдесят п'ять гривень 24 копійки). Видати наказ.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України" (код ЄДРЮОФОП 14348681; адреса: 01030, м. Київ, вул. Лисенка, 4) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080,00 грн. (сімдесят три тисячі вісімдесят гривень). Видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.11.2015 року.

Суддя О.С. Комарова