Рішення № 53488249, 11.11.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "11" листопада 2015 р. Справа № 906/1342/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: ОСОБА_1 - фізична особа - підприємець;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (м. Житомир)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Житомир)

про стягнення 13727,27 грн.

Спір розглянуто у більш тривалий строк ніж передбачено ч.1 ст.69 ГПК України.

Відповідно до ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 09.11.15 до 11.11.15.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 13727,27грн. заборгованості за поставлену теплову енергію згідно договору №1892 від 01.01.2015р., з яких: 9964,78грн. - основного боргу, 2564,36грн. - пені, 133,42грн. - 3% річних та 1064,71грн. - інфляційних. Витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.

Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином. Представник позивача Кімак З.К. (довіреність від 12.01.2015), що був присутній в судовому засіданні 09.11.2015, позов підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав, просить суд зменшити розмір пені в зв'язку з важким фінансовим становищем підприємця.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 01 січня 2015 року між Комунальним підприємством "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (виконавець/позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (споживач/відповідач) був укладений договір на постачання теплової енергії №1892 (а.с.10-13), за умовами якого виконавець зобов'язується своєчасно та відповідної якості постачати теплову енергію, а споживач зобов'язується своєчасно проводити її оплату за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором (п.1.1 договору).

В пункті 3.1 договору №1892 від 01.01.2015 про постачання теплової енергії сторони погодили, що розрахунковим періодом є календарний місяць. Попередня оплата спожитих послуг проводиться споживачами до 20 числа поточного місяця у розмірі 50% від очікуваних нарахувань. Решту суми нарахувань споживач оплачує до 10 числа місяця наступного за розрахунковим.

Сторони також погодили, що всі платежі за надану теплову енергію, що вносяться споживачем на поточний рахунок виконавця, погашають заборгованість попереднього періоду, при її наявності, не залежно від призначення платежу, вказаного в платіжному документі (п.3.3 договору).

Цей договір укладається на 1 рік і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається щороку продовженим, якщо за місяць до закінчення його строку однією із сторін не буде письмово заявлено про розірвання або необхідність перегляду (п.11.1 договору).

На виконання умов вищезазначеного договору позивач протягом періоду з лютого по квітень 2015 року надав відповідачеві передбачені договором послуги з теплопостачання, на оплату яких виставив відповідачеві відповідні рахунки (а.с.19-21).

Проте відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за використану теплову енергію не виконав, в результаті чого станом на день звернення з позовом до суду у відповідача існує заборгованість перед позивачем за період з лютого по квітень 2015 року в сумі 9964,78грн.

Не проведення відповідачем розрахунків за отриману теплову енергію стало приводом звернення позивача за захистом порушеного права до суду.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку про задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст.173 Господарського кодексу України).

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 Господарського кодексу України, згідно якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ГПК України).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 9964,78грн. є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 2564,36грн. - пені, 133,42грн. - 3% річних та 1064,71грн. - інфляційних.

Згідно приписів ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.230 ГК України пеня є одними з видів штрафних санкцій, яка визнається як господарська санкція у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 3.6 договору сторони погодили, що за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно розрахунку позивача сума пені складає 2564,36грн. (а.с.17-18).

Перевіривши розрахунок пені, суд вважає, що вона нарахована обґрунтовано, відповідно до вимог чинного законодавства та укладеного між сторонами договору.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних та 3% річних, господарський суд враховує наступне.

Частиною другою ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір інфляційних становить 1064,71грн., розмір 3% річних - 133,42грн.

Розрахунок обґрунтований, відповідає чинному законодавству та підлягає задоволенню.

Стосовно клопотання відповідача про зменшення неустойки суд дійшов висновку про його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до п.3 ст. 83 ГПК України господарський суд при прийнятті рішення вправі у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

У пункті 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. У зазначеній нормі ГПК йдеться про можливість зменшення розміру саме неустойки (штрафу, пені). Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 223 Господарського кодексу України.

Пунктом 1 ст. 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром боргу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

При цьому, задовольняючи клопотання, суд враховує, у сукупності із об'єктивними обставинами складної ситуації у державі та економічного її становища, обставини, на які посилається відповідач у своєму клопотанні про зменшення розміру штрафних санкцій, та зменшує суму нарахованої пені до 500,00грн.

На основі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 9964,78грн. - основного боргу, 500,00грн. - пені, 133,42грн. - 3% річних та 1064,71грн. - інфляційних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача за правилами ст.49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.33,34,43,44,49,69,82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Зменшити розмір пені, що стягується з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради - до 500,00грн.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (10000, АДРЕСА_1, ід.номер НОМЕР_1)

на користь Комунального підприємства "Житомиртеплокомуненерго" Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, вул. Київська, 48, код ЄДРПОУ 35343771)

- 9964,78грн. - основного боргу;

- 500,00грн. - пені;

- 133,42грн. - 3% річних;

- 1064,71грн. - інфляційних;

- 1827,00грн. - сплаченого судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 16 листопада 2015 року.

Суддя Терлецька-Байдюк Н.Я.

Віддрукувати:

1 - в справу

2 - позивачу (рек. з повід.)