Рішення № 53488150, 11.11.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.11.2015 Справа № 905/2190/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесник Р.М.

за участю секретаря судового засідання Єрмолаєвої Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Донецькій області, м. Харків

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ

про стягнення 6384,90 гривень, з яких: 3400,53 гривень - заборгованість з орендної плати, 119,30 гривень - пеня, 340,05 гривень - штраф за договором оренди № 5790/2013 від 05.09.2013р. та стягнення неустойки у розмірі 2525,02 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Топорков Д.В., за довіреністю

Від відповідача: не з'явився

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 6384,90 гривень, з яких: 3400,53 гривень - заборгованість з орендної плати, 119,30 гривень - пеня, 340,05 гривень - штраф, 2525,02 гривень - неустойка у зв'язку із прострочення строку повернення орендованого майна за договором оренди № 5790/2013 від 05.09.2013р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконуються зобов'язання за договором оренди нерухомого майна № 5790/2013 від 05.09.2013 року, що належить до державної власності за період з вересня 2013 року по жовтень 2014 року включно, внаслідок чого виникла стягувана заборгованість та підстави для нарахування пені, штрафу та неустойки, у зв'язку із простроченням строку повернення орендованого майна.

До позовної заяви позивачем додано клопотання про звільнення від сплати судового збору № 10-14-04665 від 11.09.2015 року, яке ухвалою суду від 16.09.2015 року задоволено.

Представник позивача в судових засіданнях підтримав вимоги викладені в позовній заяві. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, своєї позиції до відома суду не довів та не надав витребуваних документів, хоча про судові засідання повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, достовірність яких (відомостей) презюмується ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

В матеріалах справи наявні поштові конверти, які були направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, проте були повернуті на адресу господарського суду Донецької області у зв'язку із закінченням терміну зберігання.

З урахуванням обставин справи та наявних в ній матеріалів, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20,22,78 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

05.09.2013 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Регіональне відділення, позивач, орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, орендар) був укладений договір оренди № 5790/2013, що належить до державної власності (далі-договір оренди).

Згідно п.1.1. договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно - нежитлове вбудоване приміщення (реєстровий номер 01132330.9. КАТГНП216) (далі-майно), площею 30,0 кв.м. з ганком першого поверху будівлі учбового корпусу «Г», яке розміщене за адресою: АДРЕСА_2, що перебуває на балансі ВП НАУ Слов'янський коледж НАУ (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 31 травня 2013 року і становить за незалежною оцінкою 41 896,05 гривень.

Відповідно до п. 2.1. орендар вступає у строкове платне користування майном у термін зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту приймання-передавання майна.

Положеннями розділу 3 договору сторонами визначені зобов'язання щодо здійснення орендних платежів, а саме:

- орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995р. №786 і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку липень 2013 року - 627,81 гривень (п.3.1. договору). Орендна плата за перший місяць оренди - вересень 2013 року, визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за серпень,вересень 2013 року;

- орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 50% та 50% щомісяця не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до пропорцій розділу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж;

- орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному у п.3.6. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

- у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п. 3.8. договору);

Відповідно до п.5.13. договору передбачено, що орендар зобов'язаний здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.

П. 5.12. договору встановлено, що на орендаря, серед іншого, покладений обов'язок у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а п.10.9 визначає, що така передача повинна відбутися протягом трьох робочих днів та вважається здійсненою згідно п.10.10. з моменту підписання акту приймання-передачі між орендарем та балансоутримувачем, або особою яку вкаже орендододавець.

Відповідно до п. 10.1. договір укладено строком на 1 (один) рік, та діє з 05 вересня 2013 року до 04 вересня 2014 року.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором, за умови погодження з органом, уповноваженим управляти зазначеним майном (п.10.4).

П.10.11. передбачено, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном на весь час прострочення, порядок нарахування та сплати якої передбачено розділом 3 даного договору.

Позивач звертався з вимогою про погашення заборгованості до відповідача. На адресу відповідача була направлена претензія № 20-06-05-04522 від 04.09.2015 року, про погашення суми боргу у розмірі 3400,53 гривень - з орендної плати та 200,17 гривень-пені, штрафу у розмірі 340,05 гривень та неустойки у розмірі 2 525,02 гривень.

Відповідач відповідь на претензію не надав.

Майно повернуто з оренди 31 жовтня 2014 року, про що відповідачем та балансоутримувачем складено акт приймання-передачі орендованого майна з оренди.

Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, в якому просить суд, стягнути з відповідача заборгованість за договором №5790/2013 від 05.09.2013р. - основного боргу 3400,53 гривень, пені - 119,30 гривень, штрафу - 340,05 гривень та неустойки, нарахованої у зв'язку із простроченням повернення майна з оренди - 2 525,02 гривень.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання прострочених грошових зобов'язань за договором №5790/2013 від 05.09.2013р. та застосуванні наслідків такого порушення у вигляді стягнення нарахованої пені, штрафу та неустойки.

Враховуючи статус об'єкту оренди, сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначений його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України, встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати орендної плати згідно визначених умов договору.

Згідно п.1.1 договору та ч.1. ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, та вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов'язань відповідачем є їх порушенням.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з розрахунку суми заборгованості, вона утворилася у межах строку дії договору з вересня 2013 року по жовтень 2014 року та за вказаний період становить 3400,53 гривень.

Указом Президента України Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України № 405/2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Згідно ст. 1 цього Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Пунктом 5 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Відповідно до п. 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» встановлено, що на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, відповідно до п. 23 розділу 1 до таких населених пунктів включено м. Слов'янськ (Слов'янська міська рада).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» зупинено.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (ч.1 ст. 49 Закону). Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України (ч. 3 ст. 49 Закону).

Зі змісту інших положень Закону України «Про Кабінет Міністрів України» вбачається, що до повноважень Кабінету Міністрів України не входять повноваження щодо зупинення своїх розпоряджень, прийнятих відповідно до ст. 49 цього Закону. Єдиним посиланням на можливість зупинення дії акта Кабінету Міністрів України є його зупинення Президентом України з підстав, передбачених п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України.

Частинами 1,2,7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р про зупинення дії Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р через те, що його прийнято в порушення положень Закону України «Про Кабінет Міністрів України», що не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України на зупинення своїх розпоряджень.

На користь таких висновків суду може свідчити також і та обставина, що прийняття Кабінетом Міністрів України Розпорядження від 5 листопада 2014 р. N 1079-р фактично призвело до зупинення дії положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», адже зупинення дії Переліку населених пунктів на території яких здійснювалася антитерористична операція позбавляє дієвості положень Закону, що визначає, зокрема, порядок нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості, щодо осіб, що провадили свою діяльність на визначених Переліком територіях проведення АТО.

Отже встановлений абзацом третім пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк затвердити перелік населених пунктів, на території яких проводилася АТО зумовлює висновок суду про невідповідність вимогам цього Закону Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р, що за приписами ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України позбавляє суд можливості застосування його (Розпорядження КМУ від 05.11.2014 року № 1079-р) положень до спірних правовідносин.

При цьому, невизначеність законодавства, що утворилася внаслідок зупинення дії Розпорядження від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р, через відсутність переліку населених пунктів де проводилася АТО, в силу приписів ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України позбавляє суд можливості відмовити у розгляді справи, що в даному конкретному випадку слід розуміти, як відмову у застосуванні до спірних правовідносин положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», тобто спір має бути розглянутий з урахуванням положень цього Закону не зважаючи на видання Кабінетом Міністрів Розпорядження від 05.11.2014 року № 1079-р.

Дійшовши таких висновків, суд усвідомлює той факт, що станом на час прийняття судом цього рішення в провадженні адміністративних судів різних ланок перебувають справи про визнання не чинним означеного розпорядження Кабінету Міністрів України, але, по-перше, суд, у межах розглянутої справи обмежений двомісячним строком розгляду справи, що спливає 15.11.2015 року, тобто справа має бути розглянута виходячи із законодавства, що діє станом на цей час, а жодних підстав для зупинення процесуального строку для розгляду справи, зупинення провадження по справі судом не встановлено. По-друге, висновки суду (адміністративного) будь-якого рівня, що вже викладено у відповідних процесуальних документах та будуть викладені у майбутньому, не позбавляють суд у межах розглядуваної справи можливості самостійно визначити законодавство, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не застосовувати положення актів державних органів, що, саме на його думку, не відповідають законодавству.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Наказом Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» до таких районів віднесено, зокрема, Донецьку область без будь-яких виключень, тобто факт проведення на території Донецької області в цілому антитерористичної операції є доведеним.

Крім того, при прийнятті цього рішення суд керується принципом розумності та справедливості, що в контексті розглядуваної справи та загальновідомого факту про проведення антитерористичної операції, зокрема на території міста Слов'янськ дає суду підстави застосувати до спірних правовідносин положення ст. 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», адже той факт, що місто Слов'янськ, Донецької області відноситься до населених пунктів, на території яких проводилася АТО жодних сумнівів не визиває та зволікання Кабінету Міністрів України із виконанням покладеного на нього Законом обов'язку із нормативного визначення та затвердження згаданого Переліку, а також недотримання Кабінетом Міністрів України встановлених законом процедур запровадження у дію вже затвердженого Переліку не може бути підставою для позбавлення судом відповідача гарантій, передбачених цим Законом, що з огляду на приписи ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України могло б бути кваліфіковано Європейським судом з прав людини, як порушення права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та визначеної компетентним органом території проведення антитерористичної операції та терміну її проведення, норми ст.7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо введення мораторію на нарахування орендної плати за користування державним майном підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З урахуванням вищевикладеного, вбачається правомірним нарахування позивачем орендної плати за період з 05.09.2013 року по 14.04.2014 року. Нарахування орендної плати за користування орендованим майном за наступний період вбачається судом безпідставним.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, станом на 01.04.2014 року заборгованість перед відповідачем складала 915, 45 гривень. Орендна плата за квітень 2014 року на користь бюджету становить 335, 38 гривень, що за 14 днів квітня становить 156,51 гривень (335,38/30днів х 14 днів).

Отже сума заборгованості з орендної плати, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1071,96 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 119,30 гривень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, з огляду на те, що з розрахунку пені, доданого позивачем до матеріалів справи, вбачається, що нарахування пені здійснено позивачем щодо заборгованості з орендної плати, що виникла, починаючи з 16.09.2014 року та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати за період після 14.04.2014 року, не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 200,17 гривень.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу у розмірі 340,05 гривень суд приходить до наступних висновків.

Позовні вимоги в цій частині ґрунтуються на положеннях п. 3.8. договору, за змістом якого, у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписами ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

З огляду на висновки суду про часткове задоволення позовних вимог в частині нарахування орендної плати за період до 14.04.2014 року у розмірі 1071,96 гривень та зазначена сума заборгованості склалася за період, що перевищує три місяці, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення штрафу, а саме штраф підлягає стягненню у розмірі 107,2 гривень, що складає 10% від суми заборгованості, що підлягає стягненню на користь позивача.

Щодо вимог про стягнення неустойки за час затримки повернення орендованого майна з оренди суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії договору сплив 04.09.2014 року.

Згідно п. 10.4 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір уважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Відповідно до п. 10.6. чинність цього договору припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- загибелі орендованого майна;

- достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду;

- банкрутства орендаря;

- ліквідації орендаря-юридичної особи;

- у разі смерті орендаря (якщо орендарем є фізична особа).

П. 10.9 у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем балансоутримувачу. У разі, якщо орендар затримав повернення майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Отже орендоване майно мало бути повернуто відповідачем у строк до 09.09.2014 року.

Акт про повернення майна з оренди складено відповідачем із балансоутривувачем 31.10.2014 року, що свідчить про наявність підстав для нарахування неустойки, передбаченої ст. 785 Цивільного кодексу України за період з 10.09.2014 року по 31.10.2014 року включно.

Згідно розрахунку позивача розмір такої неустойки складає 2525,02 гривень, що, з огляду на те, що відповідачем наведений розрахунок жодним чином не спростований, судом не встановлено не відповідності стягуваної суми, в цій частині, вимогам законодавства та договору оренди, зумовлює висновки суду про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача суму неустойки у розмірі 2525,02 гривень.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита, отже сума судового збору у розмірі 706,62 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 69, 75,77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Харків до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Слов'янськ, задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, (84100, АДРЕСА_1 код ІНН НОМЕР_1) на користь Державного бюджету (р/р - 31111093700075, МФО - 834016, код бюджетної класифікації 22080300, отримувач Слов'янське УК/ м. Слов'янськ/, код ЄДРПОУ 37803368) суму боргу в розмірі 3704,18 гривень, що складається з: суми заборгованості з орендної плати у розмірі 1071,96 гривень, штрафу у розмірі - 107,2 гривень, неустойки за час прострочення повернення об'єкту оренди у розмірі - 2525,02 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, (84100, АДРЕСА_1 код ІНН НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 706,62 гривень.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 11.11.2012р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 12.11.2012 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник