Рішення № 53488024, 11.11.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.11.2015 Справа № 905/2295/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.,

за участю секретаря Єрмолаєвої Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою

позивача: публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Східна зернова група", м. Слов'янськ, Донецька область

про стягнення 52218,74 гривень, з яких: 25350,79 гривень - основний борг, 19054,36 гривень - інфляційні втрати, 1425,20 гривень - 3 % річних, 4613,84 гривень - пеня, 1774,55 гривень - штраф

за участю представників:

від позивача: Стецько П.А. за довіреністю

від відповідача: не з'явився

Позивач, публічне акціонерне товариство «Державна продовольчо-зернова корпорація України» звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Східна зернова група", м. Слов'янськ про стягнення 52218,74 гривень, з яких: 25350,79 гривень - основний борг, 19054,36 гривень - інфляційні втрати, 1425,20 гривень - 3 % річних, 4613,84 гривень - пеня, 1774,55 гривень - штраф.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди автомобіля з екіпажем № 01/04-13 від 01.04.2013р., у зв'язку з чим виникла стягувана заборгованість.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 526, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193,231 Господарського кодексу України.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у жодне судове засідання не з'явився, своєї позиції до відома суду не довів та не надав витребуваних документів, хоча про судові засідання повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, достовірність яких (відомостей) презюмується ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України враховуючи, що в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України без участі представника відповідача.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених в процесі розгляду справи, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2013 року між позивачем (орендодавцем) та відповідачем (орендарем) було укладено Договір оренди автомобіля з екіпажем № 01/04-13 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець зобов'язується передати в строкове платне користування, а орендар зобов'язується прийняти в платне строкове користування автомобілі з екіпажем, що визначені цим договором, та сплачувати орендну плату.

Відомості про автомобілі, що орендуються з екіпажем:

1.2.1. Автомобіль марки: МАЗ-53366 Державний номер: 074-92 НК, екіпаж - Заруцький Віктор Васильович;

1.2.2. Автомобіль марки: МАЗ-5337 Державний номер: 044-33НК, екіпаж - Ломаковський Володимир Йосипович;

1.2.3. Автомобіль марки: ЗИЛ ММЗ-554 Державний номер: 075-30НК, екіпаж - Федосов Віктор Митрофанович.

1.2.4. Автомобіль марки: КАМАЗ 55111 Державний номер: ВЕ 37-03ВА, екіпаж - Крижановський Іван Володимирович.

Згідно п. 2.1. Договору автомобілі, що орендуються з екіпажем, передаються орендарю протягом трьох днів з моменту набрання чинності цим договором.

Передача автомобілів, що орендуються з екіпажем, здійснюється за актом приймання-передачі, що є невід'ємною частиною договору (п.2.2. Договору).

Згідно п. 2.3. Договору повернення автомобілів, що орендуються з екіпажем, відбувається в тому ж порядку після закінчення строку оренди.

Згідно п. 4.1.,4.3. Договору орендна плата встановлюється в розмірі, визначеному згідно розрахунку. Розрахунок здійснюється на підставі відомості (додаток № 1).

Орендна плата сплачуються протягом трьох банківських днів з моменту підписання акту приймання-передачі.

Згідно п. 8.1. Договору даний Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання Сторонами умов договору.

Зазначений договір укладений у письмовій формі, підписаний повноважними представниками сторін без зауважень і складання протоколу розбіжностей, скріплений відтисками печаток підприємств. Зміст правочину не суперечить актам цивільного законодавства, він сторонами не оспорений, у судовому порядку недійсним не визнаний. Відтак в силу положень статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов'язань за договором оренди.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Цивільним кодексом України та умовами договору оренди нерухомого майна товариства (комерційні приміщення) №01/04-13 від 01.04.2013р.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом протягом червня- жовтня 2013 року у користуванні відповідача перебували транспортні засоби з екіпажем, про що сторонами складено акти приймання-передачі автомобілів з екіпажем від 26.06.2013 року, від 09.07.2013 року, від 11.07.2013 року, від 10.07.2013 року, 20.08.2013 року, 27.08.2013 року, 14.08.2013 року, 03.09.2013 року, 12.09.2013 року, 04.09.2013 року, від 30.09.2013 року, від 01.10.2013 року, 03.10.2013 року, від 07.10.2013 року, акти здачі-приймання № ОУ-0000236 від 31.10.2013 року, № ОУ-0000229 від 30.09.2013 року, № ОУ-0000213 від 30.08.2013 року, № ОУ-0000203 від 31.07.2013 року, № ОУ-0000186 від 30.06.2013 року, якими зафіксовано вартість наданих послуг з користування у розмірі 25350,79 гривень.

Позивачем було виставлено рахунки № СФ-0000186 від 30.06.2013 року на суму 1219 гривень, № СФ-0000202 від 31.07.2013 року на суму 3312,62 гривень, №СФ-0000213 від 30.08.2013 року на суму 3918,32 гривень, №СФ-0000230 від 30.09.2013 року на суму 13015,06 гривень, № СФ-0000237 від 31.10.2013 року на суму 3885,79 гривень.

За приписами ст.ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно ч. 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, та вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

За таких обставин, суд вважає доведеною заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 25350,79 гривень, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1425,20 гривень та інфляційні втрати у розмірі 19054,36 гривень за період з 04.11.2013 р. по 18.09.2015 р.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок стягуваної суми в цій частині, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 1425,20 гривень за період з 04.11.2013 р. по 18.09.2015 р. та інфляційних втрат в сумі 19054,36 гривень за цей же період (за повні місяці прострочення).

Щодо стягнення пені у розмірі 4613,84 гривень та штрафу у розмірі 1774,55 гривень, нарахованих згідно приписів ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.3 ст. 231 Господарського кодексу України, законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Судом встановлено, що позивач - Публічне акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" є суб'єктом господарювання державного сектора економіки відповідно до ч. 2 ст. 22 Господарського кодексу України.

Проте, штрафні санкції, передбачені абзацом другим частини другої статті 231 ГК України, застосовується за допущене прострочення виконання лише негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товару, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких й вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій. Зазначені положення відображені в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року №14.

Тобто, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 231 Господарського кодексу України, можливо за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом; якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу (постанова Верховного Суду України від 20 грудня 2010 р. у справі № 3-41гс10; постанова Верховного Суду України від 28 лютого 2011 р. у справі № 3-11гс11).

Проте, як вказувалось вище, позовні вимоги обґрунтовані саме порушенням відповідачем свого зобов'язання з оплати наданих послуг за договором оренди автомобіля з екіпажем № 01/04-13 від 01.04.2013 року, тобто виконання грошового зобов'язання.

Отже, у даному випадку пеня у розмірі 0,1% та штраф у розмірі 7 % за прострочення виконання зобов'язання понад тридцять днів заявником нараховано саме за порушення грошового зобов'язання, що не ґрунтується на положеннях абзацу другого ст.231 Господарського кодексу України, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення суми пені у розмірі 4613,84 гривень та штрафу у розмірі 1774,55 гривень.

Судовий збір відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України стягується пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.1, 4, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна зернова група", м. Слов'янськ, Донецька область задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Східна зернова група", (84116, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Добровольського, буд. 7, код ЄДРПОУ 37011484) на користь Публічного акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 1, код ЄДРПОУ 37243279) основну заборгованість в сумі 25350,79 гривень, інфляційні втрати в сумі 19054,36 гривень, 3% річних в сумі 1425,20 гривень, судовий збір в сумі 1068,99 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 11.11.2015р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 12.11.2015р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник