Рішення № 53487989, 11.11.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.11.2015 Справа № 905/2125/15

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

за участю секретаря судового засідання Єрмолаєвої Т.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовною заявою: Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Донецькій області, м. Харків

до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 14175,49грн., з яких: 8 846,73грн. - заборгованість з орендної плати, 1 526,93грн. - пеня, 884,67грн. - штраф, 2 917,16 гривень - неустойка за договором оренди № 2024/2005 від 30.08.2005р. та повернення майна

Представники сторін:

Від позивача: Топорков Д.В., за довіреністю

Від відповідача: не з'явився

Позивач, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 9695,28 грн., з яких: 7589,28 грн. - заборгованість з орендної плати, 1347,07 грн. - пеня, 758,93 грн. - штраф, 2 917,16 гривень - неустойка за договором оренди № 2024/2005 від 30.08.2005р. та повернення майна.

Від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог №10-14-05067 від 28.09.2015р. в якій просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованість з орендної плати у розмірі 8 846,73 гривень, пені у розмірі 1 526,93 гривень, штраф у розмірі 884,67 гривень, неустойку у розмірі 2 917,16 гривень. Зобов'язати відповідача повернути державне майно - нежитлове приміщення площею 37,1 кв.м.

Вказана заява подана із дотриманням вимог, передбачених ст. 22 Господарського процесуального кодексу України та прийнята судом для подальшого розгляду справи в контексті позовних вимог, сформульованих в цій заяві.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконуються зобов'язання за договором оренди нерухомого майна № 2024/2005р. від 30.08.2005р., що належить до державної власності за період з травня 2014 року по серпень 2015року включно, внаслідок чого виникла стягувана заборгованість та підстави для нарахування пені, штрафу, неустойки та повернення майна визначеного договором.

До позовної заяви позивачем додано клопотання про звільнення від сплати судового збору № 10-14-04561 від 07.09.2015 року, яке ухвалою суду від 10.09.2015 року задоволено.

Позивач в судових засіданнях підтримав вимоги, викладені в позовній заяві. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, своєї позиції до відома суду не довів та не надав витребуваних документів, хоча про судові засідання повідомлявся належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, достовірність яких (відомостей) презюмується ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

В матеріалах справи наявні поштові конверти, які були направлені на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, проте були повернуті на адресу господарського суду Донецької області у зв'язку із неприйняттям поштової кореспонденції.

З урахуванням обставин справи та наявних в ній матеріалів, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без участі представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20,22,78 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ

30.08.2005р. Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області (далі - Регіональне відділення, позивач, орендодавець) та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (далі - відповідач, орендар) укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі-договір оренди) №2024/2005р.

До договору були внесені зміни - додатковою угодою № 1 від 27.12.2007 р.; додатковою угодою №2 від 25.09.2009 р.; додатковою угодою №3 від 22.04.2010 р.; договором №4 від 23.11.2011 р.; договором №5 від 31.07.2012 р.; договором №6 від 06.08.2013 р.; договором №7 від 26.12.2014 р.

Згідно п.1.1 договору в редакції договору № 7 про внесення змін від 26.12.2014 р., орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування за актом приймання-передачі від 30.08.2005р. державне майно - нежитлове приміщення загальною площею 37,1 кв.м.(далі - майно), яке розміщене за адресою: АДРЕСА_2, що знаходиться на балансі ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1»» (надалі-балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 30.06.2014 р. - 49748,36 гривень

Відповідно до п. 2.1. орендар вступає у строкове платне користування майном у термін зазначений у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акту приймання-передавання майна.

Положеннями 3.1. розділу 3 договору в редакції договору № 7 про внесення змін від 26.12.2014 р. встановлено, що з 14.07.2014 р. орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою КМУ від 04.10.1995 р. № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку червень 2014 року - 746,23 гривень. Орендна плата з липня 2014р. щомісяця корегується на індекс інфляції, встановлений Державною службою статистики України.

За змістом інших положень розділу 3 договору:

- орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць (п. 3.2 договору).

- орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% та 30% щомісяця не пізніше 25 числа місяця (п. 3.3 договору).

- орендна плата, перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному п. 3.3. співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати (п. 3.5. договору);

Відповідно до договору в редакції договору № 6 про внесення змін від 06.08.2013р., сторони розділ 3 «Орендна плата» доповнили пунктами, зокрема: п. 3.10 у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

Відповідно до п.5.8. договору передбачено, що орендар зобов'язаний протягом місяця укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю (з дотриманням вимог типового договору, затвердженого Наказом ФДМУ від 23.08.2007 р. №1774).

Відповідно до п. 10.6 договору в редакції договору №7 про внесення змін від 26.12.2014 р., строк дії договору оренди встановлено 09.07.2015 р.

Пунктом 10.11. договору №4 про внесення змін до договору від 23.11.2011р., передбачено, якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном на весь час прострочення, порядок нарахування та сплати якої передбачено розділом 3 даного договору.

На адресу відповідача була направлена претензія № 20-06-05-03498 від 28.07.2015 року, про погашення суми боргу з орендної плати у розмірі 7589,28 гривень та 2229,72 гривень-пені та штрафу у розмірі 758,93 гривень, та повернення майна у зв'язку з закінченням терміну дії договору, відповіді на яку відповідач не надав.

Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором №2024/2005р від 30.08.2005р. з орендної плати у розмірі 8846,73 гривень, пені у розмірі - 1526,93гривень, штрафу у розмірі - 884,67гривень, а всього -14175,49 гривень.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання прострочених грошових зобов'язань за договором №2024/2005р. від 30.08.2005р. та застосуванні наслідків такого порушення у вигляді стягнення нарахованої пені, штрафу, неустойки та повернення майна з оренди.

Враховуючи статус об'єкту оренди, сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та умовами укладеного між ними договору.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 2, ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначеного його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав правових підстав ухилятися від виконання зобов'язань, визначених умовами договору.

Згідно договору та ч. 5 ст.762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму, та вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

У розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або неналежне виконання зазначених зобов'язань відповідачем є їх порушенням.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з розрахунку суми заборгованості, вона утворилася у межах строку дії договору з червня 2014 р. по серпень 2015 р. та за вказаний період становить 8846,73 гривень.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України № 405/2014 "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України".

Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.

Згідно ст. 1 цього Закону період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» , скасовано на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.

Пунктом 5 ст. 11 «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону Кабінету Міністрів України у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року N 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

Відповідно до п. 1 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» встановлено, що на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, до п.п. 7 розділу 2 включено с. Павлівка (Торська сільська рада).

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція» зупинено.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти - постанови і розпорядження (ч.1 ст. 49 Закону). Акти Кабінету Міністрів України з організаційно-розпорядчих та інших поточних питань видаються у формі розпоряджень Кабінету Міністрів України (ч. 3 ст. 49 Закону).

Зі змісту інших положень Закону України «Про Кабінет Міністрів України» вбачається, що до повноважень Кабінету Міністрів України не входять повноваження щодо зупинення своїх розпоряджень, прийнятих відповідно до ст. 49 цього Закону. Єдиним посиланням на можливість зупинення дії акта Кабінету Міністрів України є його зупинення Президентом України з підстав, передбачених п. 15 ч. 1 ст. 106 Конституції України.

Частинами 1,2,7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про неможливість застосування до спірних правовідносин положень Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р про зупинення дії Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р через те, що його прийнято в порушення положень Закону України «Про Кабінет Міністрів України», що не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України на зупинення своїх розпоряджень.

На користь таких висновків суду може свідчити також і та обставина, що прийняття Кабінетом Міністрів України Розпорядження від 5 листопада 2014 р. N 1079-р фактично призвело до зупинення дії положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», адже зупинення дії Переліку населених пунктів на території яких здійснювалася антитерористична операція позбавляє дієвості положень Закону, що визначає, зокрема, порядок нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості, щодо осіб, що провадили свою діяльність на визначених Переліком територіях проведення АТО.

Отже, встановлений абзацом третім пункту 5 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» обов'язок Кабінету Міністрів України у десятиденний строк затвердити перелік населених пунктів, на території яких проводилася АТО зумовлює висновок суду про невідповідність вимогам цього Закону Розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 р. N 1079-р, що за приписами ч.2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України позбавляє суд можливості застосування його (Розпорядження КМУ від 05.11.2014 року № 1079-р) положень до спірних правовідносин.

При цьому, невизначеність законодавства, що утворилася внаслідок зупинення дії Розпорядження від 30 жовтня 2014 р. N 1053-р, через відсутність переліку населених пунктів де проводилася АТО, в силу приписів ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України позбавляє суд можливості відмовити у розгляді справи, що в даному конкретному випадку слід розуміти, як відмову у застосуванні до спірних правовідносин положень Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», тобто спір має бути розглянутий з урахуванням положень цього Закону не зважаючи на видання Кабінетом Міністрів Розпорядження від 05.11.2014 року № 1079-р.

Дійшовши таких висновків, суд усвідомлює той факт, що станом на час прийняття судом цього рішення в провадженні адміністративних судів різних ланок перебувають справи про визнання не чинним означеного розпорядження Кабінету Міністрів України, але, по-перше, суд, у межах розглянутої справи обмежений двомісячним строком розгляду справи, що спливає 24.11.2015 року, тобто справа має бути розглянута виходячи із законодавства, що діє станом на цей час, а жодних підстав для зупинення процесуального строку для розгляду справи, зупинення провадження по справі судом не встановлено. По-друге, висновки суду (адміністративного) будь-якого рівня, що вже викладено у відповідних процесуальних документах та будуть викладені у майбутньому, не позбавляють суд у межах розглядуваної справи можливості самостійно визначити законодавство, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин та не застосовувати положення актів державних органів, що, саме на його думку, не відповідають законодавству.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Наказом Антитерористичного центру при Службі Безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» до таких районів віднесено, зокрема, Донецьку область без будь-яких виключень, тобто факт проведення на території Донецької області в цілому антитерористичної операції є доведеним.

Крім того, при прийнятті цього рішення суд керується принципом розумності та справедливості, що в контексті розглядуваної справи дає суду підстави застосувати до спірних правовідносин положення ст. 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», адже той факт, що с. Павлівка, Донецької області відноситься до населених пунктів, на території яких проводилася АТО жодних сумнівів не визиває та зволікання Кабінету Міністрів України із виконанням покладеного на нього Законом обов'язку із нормативного визначення та затвердження згаданого Переліку, а також недотримання Кабінетом Міністрів України встановлених законом процедур запровадження у дію вже затвердженого Переліку не може бути підставою для позбавлення судом відповідача гарантій, передбачених цим Законом, що з огляду на приписи ч. 7 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України могло б бути кваліфіковано Європейським судом з прав людини, як порушення права на справедливий суд, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, з урахуванням вищевикладеного та визначеної компетентним органом території проведення антитерористичної операції та терміну її проведення, норми ст.7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» щодо введення мораторію на нарахування орендної плати за користування державним майном підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

З урахуванням вищевикладеного, вбачається безпідставним, нарахування орендної плати за користування орендованим майном після 14.04.2014 року та враховуючи, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з орендної плати визначені позивачем за період саме після 14.04.2014 року (за період з червня 2014 роу) у задоволенні позовних вимог в цій частині має бути відмовлено.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 1526,93 гривень, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, з огляду на те, що з розрахунку пені, доданого позивачем до матеріалів справи, вбачається, що нарахування пені здійснено позивачем щодо заборгованості з орендної плати, що виникла, починаючи з 17.07.2014 року та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати за період після 14.04.2014 року, не підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення пені у розмірі 1526,93 гривень.

З цих же підстав не підлягають задоволенню і позовні вимоги про стягнення штрафу у розмірі 884,67 гривень.

Щодо вимог про стягнення неустойки за час не повернення орендованого майна з оренди суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що строк дії договору сплив 09.07.2015 року. У зазначений строк відповідач своїх зобов'язань з повернення орендованого майна не виконав, що з огляду на положення п.п. 10.6, 10.8 договору має своїми наслідками нарахування неустойки за час протсроченн повернення майна з оренди.

Згідно розрахунку позивача розмір такої неустойки складає 2917,16 гривень, що, з огляду на те, що відповідачем наведений розрахунок жодним чином не спростований, судом не встановлено не відповідності стягуваної суми в цій частині вимогам законодавства та договору оренди, що зумовлює висновки суду про задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача суму неустойки у розмірі 2917,16 гривень.

Щодо позовних вимог про повернення майна суд приходить до наступних висновків.

Згідно ст.27 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Обов'язок повернення орендованого майна після закінчення строку його дії визначено п.п. 2.4., 5.7. договору.

За таких обставин, вимоги позивача про повернення державного майна - нежитлового приміщення площею 37,1 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_2, підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень.

При цьому, з урахуванням вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України у рішенні за результатами розгляду позову про зобов'язання виконати певну дію (в розглядуваному випадку - повернути об'єкт оренди) суд має вказати строк вчинення відповідної дії.

Керуючись принципом розумності, встановленим ст. 3 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про необхідність встановлення 14-денного строку з моменту набрання рішенням законної сили для повернення відповідачем об'єкту оренди.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита, отже сума судового збору у розмірі 1468,65 гривень підлягає стягненню з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.4-3, 22, 33, 34, 43, 49, 69, 75,77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, м. Харків до фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Слов'янськ, задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, код ІНН НОМЕР_1) на користь Державного бюджету (р/р - 31119094700087, МФО-834016, код бюджетної класифікації 22080300, отримувач: Мар'їнське УК/м. Вугледар/,код ЄДРПОУ 38002836) суму неустойки у розмірі 2917,16 гривень.

Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, код ІНН НОМЕР_1) в 14-денний строк з дня набрання рішенням законної сили звільнити та повернути Державному підприємству «Шахтоуправління «Південнодонбаське №1» за актом приймання-передачі - орендоване майно - нежитлове приміщення площею 37,1 кв.м.., розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, код ІНН НОМЕР_1) на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 1468,65 гривень.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

У судовому засіданні 11.11.2012р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 12.11.2012 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник