Рішення № 53487645, 09.11.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

09.11.15р. Справа № 904/8033/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Екоресурс", с. Тарасівка, Київська область-

до Відповідача - 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс", м. Дніпропетровськ

Відповідача - 2: Публічного акціонерного товариства "РАДИКАЛ БАНК"

про визнання недійсним договору

Суддя Ліпинський О.В.

Представники:

від позивача - ОСОБА_1 дов. б/н від 20.10.15;

від відповідача - 1 - ОСОБА_2 дов. №5 від 16.10.15;

від відповідача - 2 - ОСОБА_3 дов. №3052/15 від 02.11.15;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційна компанія "Екоресурс" (надалі Позивач) звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "АРБ Інвестменс" (надалі Відповідач-1) та Публічного акціонерного товариства "Радикал Банк" (надалі Відповідач-2), в якому поросить суд визнати недійсним укладений між Відповідачем-1 та Відповідачем-2 Договір про відступлення прав вимоги № заг від 09.07.2015 року.

Позовні вимоги, мотивовані тим, що відповідно до умов спірного договору, Відповідач-2 відступив, а Відповідач-1 набув в тому числі право вимоги до Позивача за кредитним договором № КЛ-5/1-980 від 31.07.2013 року, укладеним між Позивачем та Відповідачем-2. При цьому, як стверджує Позивача, в порушення вимог ч. 2 ст. 516 ЦК України, та умов спірного договору, Боржника не було своєчасно повідомлено про заміну Кредитора, що на його думку є підставою для визнання спірного договору недійсним. Крім того, обґрунтовуючи свої вимоги щодо недійсності спірного договору, Позивач посилається на приписи ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Відповідач-1 проти позову заперечує, посилаючись на те, що в силу вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом або договором. Зважаючи на те, що а ні умовами Кредитного договору № КЛ-5/1-980 від 31.07.2013 року, а ні вимоги чинного законодавства не передбачають обов'язкового отримання згоди Позичальника на зміну кредитора у зобов'язанні, Відповідач-1 вважає, що спірний договір укладено з дотриманням норм чинного законодавства та договірних умов.

Стосовно доводів Позивача щодо неповідомлення його про відступлення права вимоги, Відповідач-1 зазначає, що відповідні порушення не є підставою для недійсності спірного договору.

Щодо посилання Позивача на положення ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Відповідач-1 зазначає про відсутність доказів в підтвердження існування передбачених зазначеною нормою підстав нікчемності договору.

Відповідач-2 проти позову заперечує, просить суд припинити провадження у справі в зв'язку з відсутністю предмету спору. Заперечення Відповідача-2 ґрунтуються на тому, що в силу вимог ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", спірний договір є нікчемним, про що уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів було направлено повідомлення в порядку ст.ст. 37, 38 названого Закону.

Відповідач-2 подав клопотання, в якому просив суд залучити до участі у справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на боці Відповідача-2 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а також позичальників за кредитними договорами, відступлення права вимоги яких є предметом спірного договору.

З огляду на те, що Відповідача-2 у даній справі представляє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка дії від імені Фонду та межах повноважень, передбачених Законом та делегованих Фондом, суд не убачає підстав для задоволення клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору відповідного Фонду.

Щодо залучення до участі у справі позичальників, за кредитними договорами, відступлення права вимоги яких є предметом спірного договору, слід зауважити, що в силу вимог ст. 27 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора.

Враховуючи те, що предметом позову у даній справі є вимога про визнання недійсним договору відступлення права вимоги, результат вирішення даного спору впливатиме лише на права кредиторів (первісного Відповідач-2, або нового Відповідач-1), які в залежності від результатів вирішення спору мають повідомити боржників про заміну кредитора у зобов'язанні, за для уникнення несприятливих наслідків (ч. 2 ст. 516 ЦК України).

09.11.2015 року Відповідачем-2 подано клопотання про колегіальний розгляд даної справи.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку про необхідності відхилення клопотання Відповідача-2 щодо призначення колегіального розгляду даної справи у складі трьох суддів через відсутність підстав для такого розгляду, зазначених приписами статті 4-6 ГПК України.

В судовому засіданні 09.11.2015 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення згідно зі ст. 85 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як убачається з матеріалів справи, 31.07.2013 року між Відповідачем-2 (Кредитодавцем) та Позивачем (Позичальником) був укладений Кредитний договір № КЛ-5/1-980, згідно умов якого, Відповідач-2 надав Позивачеві кредит в розмірі 2 000 000 грн. зі сплатою 18 відсотків річних.

09.07.2015 року, між Відповідачем-2 (Первісний кредитор) та Відповідачем-1 (Новий кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги № заг, згідно умов якого Первісний кредитор передав Новому кредитору право вимоги сплати грошових коштів від Позичальників зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, а Новий кредитор прийняв право вимоги, що належить Первісному кредиторові у зобов'язаннях, зазначених в Додатку № 1 до цього Договору.

Згідно наданого суду Додатку № 1 до Договору відступлення права вимоги № заг від 09.07.2015 року, в редакції Додаткової угоди № 1, до Нового кредитора перейшло право вимоги за сорока двома кредитними договорами, в тому числі за кредитним договором № КЛ-5/1-980 від 31.07.2013 року, укладеним між Відповідачем-2 та Позивачем у справі.

Пунктом 1.5. Договору відступлення права вимоги від 09.07.2015 року, в редакції додаткового договору № 1 від 09.07.2015 року, сторони передбачили, що станом на день укладення цього договору зобов'язання Боржників за кредитними договорами становить 323 370 538,18 грн. основна сума заборгованості, 8 873 679,69 грн. проценти, нараховані за користування коштами.

Відповідно до п. 2 Договору, за відступлення права вимоги за цим Договором Новий кредитор сплачує Первісному кредитору суму у розмірі 100 539 250,03 грн. шляхом безготівкового перерахування на рахунок, відкритий в Первісного кредитора.

Звертаючись з позовом про визнання недійсним зазначеного вище Договору відступлення права вимоги, Позивач зазначає, що в порушення вимог ст.ст. 516, 517 ЦК України, він не був вчасно та належним чином повідомлений про заміну кредитора за кредитним Договором, що на його думку є підставою для визнання спірного договору недійсним в судовому порядку.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільного права може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності з положеннями ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом положень ч. 2, 3, 4 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 513 ЦК України встановлено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

З огляду на те, що положення кредитного Договору № КЛ-5/1-980 від 31.07.2013 року, не містять жодних умов щодо заборони здійснення відступлення права вимоги за вказаним правочином, або здійснення її за згодою боржника. А також те, що відсутність, чи несвоєчасне повідомлення боржника про заміну кредитора не впливає на дійсність такого правочину, оскільки має бути здійснено після укладення договору відступлення, суд дійшов висновку щодо безпідставності доводів Позивача покладених в основу його вимог про недійсності спірного договору.

Відносно доводів Позивача щодо недійсності спірного договору в силу вимог приписів ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", слід зазначити наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 09.07.2015 року постановою Правління Національного банку України № 452/БТ, ПАТ "Радикал Банк" віднесено до категорії неплатоспроможних банків.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 130 від 09.07.2015 року, з 10 липня 2015 року розпочато процедуру виведення ПАТ "Радикал Банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації. Тимчасову адміністрацію запроваджено строком на три місяці з 10.07.2015 року 09.10.2015 року включено. Призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів ОСОБА_4.

30.09.2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 178 про відкликання повноважень тимчасового адміністратора Шевченка О.В., та делеговано повноваження тимчасового адміністратора Савельєвій Анні Миколаївні з 01.10.2015 року.

08.10.2015 року, згідно рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 184, продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Радикал Банк" та повноваження тимчасового адміністратора Савельєвої А.М. до 09.11.2015 року.

За змістом п. 4 ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частиною другою статті 38 Закону передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобовязаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 38 Закону, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобовязання без встановлення обовязку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобовязання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобовязань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобовязаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобовязання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з повязаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, повязаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Як убачається з матеріалів справи, 08.10.2015 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Радикал Банк" було здійснено повідомлення в порядку ст.ст. 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" про нікчемність договору відступлення права вимоги № заг від 09.07.2015 року, з підстав передбачених п. 1, 2, 3, 7, ч. 3 ст. 38 Закону.

Здійснивши оцінку зібраних у справі доказів, зокрема, платіжного доручення № 15360 від 09.07.2015 року, та висновку про ринкову вартість права вимоги по зобов'язаннях, які є предметом спірного договору, суд дійшов висновку щодо безпідставності доводів відносно нікчемності спірного договору з підстав передбачених п. 1, 3, ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", адже відступлення права вимоги відбулося на оплатній основі, та за ціною, не менш 20 відсотків від ринкової ціни відступленого права вимоги.

Відносно нікчемності договору з підстав передбачених п. 2, 7 ч. 3 ст. 38 Закону, то матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що неплатоспроможність банку або неспроможність виконання ним грошових зобов'язань, є результатом укладення спірного договору відступлення права вимоги, як і не містить доказів того, що такий договір передбачає надання окремим кредиторам переваг (пільг) або містить ознаки вчинення кримінального правопорушення.

З огляду на викладені обставини, суд не убачає підстав вважати, що спірний договір відступлення права вимоги укладено з порушеннями вимог законодавства, недодержання яких, дає підстави для визнання його недійсним в судовому порядку, як і не убачає підстав для висновку про нікчемність такого договору в силу вимог п. 1, 2, 3, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

На підставі викладеного з урахуванням встановлених обставин, заявлені позовні вимоги підлягають відхиленню в повному обсязі.

Згідно приписів ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на Позивача.

Керуючись, ст.ст. 4, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд ,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати у справі покласти на Позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 16.11.2015

Суддя ОСОБА_5