Рішення № 53482785, 10.11.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

10.11.2015

справа № 489/2910/15-ц

номер провадження 2/489/1707/15

Рішення

Іменем України

10 листопада 2015 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

секретаря Коденко К.В.

за участю:

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку заборгованості по кредитному договору та звернення стягнення на іпотечне майно

встановив:

У травні 2015 року ТОВ «Факторинг Україна» звернулося до суду з позовом про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним в розмірі 5461361,45 грн. та звернення в рахунок погашення заборгованості стягнення на предмет іпотеки.

Позивач вказав, що 13.07.2007 між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством «ОТП «Банк», який змінив назву на ПАТ «ОТП Банк», укладений кредитний договір № СМ-SМЕ400/108/2007 від 13.11.2007.

Зобов'язання за кредитним договором забезпеченні договором поруки від 13.11.2007, укладеним з відповідачем ОСОБА_3, та договором іпотеки від 13.11.2007, укладеним з ОСОБА_2, який передав в іпотеку банку нежитлові приміщення по АДРЕСА_1, що належать йому на праві приватної власності

Через порушення грошових зобов'язань по кредитному договору за позовом ПАТ «ОТП Банк» рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва у від 13.06.2012 в солідарному порядку з відповідачів стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 575808,21 грн. У ході примусового виконання рішення суду сторони уклали мирову угоду, яку затвердили судом 22.04.2015.

Через недотримання відповідачами умов мирової угоди станом на 14.04.2015 по кредитному договору утворилася заборгованість в загальні сумі 5461361,45 грн., яка складається із 62593,73 дол.США/1432271,80 грн. заборгованості по кредиту, 279,98дол.США/6406,51 грн. заборгованості по процентам та 175800,95 дол.США/4022683,14 грн. пені, яку позивач просить стягнути солідарно з обох відповідачів та одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою суду від 10.11.2015 провадження в частині вимог щодо заборгованості стягнутої рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 13.06.2012 закрито на підставі пунктом 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

У судове засідання позивач представника не направив. У письмовій заяві просив здійснити розгляд справи за відсутності представника та задовольнити вимоги.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти задоволення вимог заперечував, посилаючись на розгляд іншим судом позову відповідача про припинення зобов'язань, вирішення раніше судом спору в частині солідарного стягнення заборгованості, наявність вини позивача у неможливості реалізувати відповідачем предмет іпотеки в добровільному порядку, відсутність початкової ціни нерухомого майна за якою воно підлягає реалізації. Також вказував на перевищення розміру пені над основною заборгованістю та змінив в складі сім'ї відповідача, що є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій.

Інший відповідач в судове засідання не з'явилася, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 13.11.2015 між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», яке змінило найменування на ПАТ «ОТП Банк», та відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір № СМ-SМЕ400/108/2007, відповідно до умов якого позичальник отримав кредит в розмірі 90000,00 грн. зі сплатою процентів за користування кредитом за плаваючою процентною ставкою (фіксований відсоток 4,4 % + FIDR) на строк до 12.11.2014.

Графіком повернення кредиту та сплати відсотків сторони узгодили мінімальний розмір щомісячного платежу - 1580,22 грн.

У подальшому, додатковими договорами № 1 від 20.10.2009, № 2 від 22.11.2010, № 3 від 26.11.2010 та № 4 від 20.05.2011 сторони кредитного договору змінювали та доповнювали окремі положення договору, в т.ч. і в частині процентної ставки за користування кредитом.

Зобов'язання позичальника за кредитним договором забезпеченні договором поруки № SR-SМЕ400/108/2007 від 13.11.2007, укладеним між банком та поручителем ОСОБА_3, із змінами внесеними додатком договором № 1 від 20.05.2011. Також, забезпечені нотаріально посвідченим договором іпотеки № РМ-SМЕ400/108/2007 від 13.11.2007, відповідно до умов якого ОСОБА_2 передав в іпотеку банку нерухоме майно - нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 яке належить йому на праві приватної власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Миколаївської міської ради 03.04.2006 та зареєстроване в Комунальному підприємстві «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» 03.04.2006 за номером запису 1626 (пункти 2.1, 31 договору іпотеки).

12.01.2011 сторони договору іпотеки внесли зміни до деяких його положень, що оформили нотаріально посвідченим Додатковим договором № 1.

25.11.2011 ПАТ «ОТП Банк» на підставі договору факторингу № 05/11/11 відступив право вимоги за кредитним договором ТОВ «ОТП Факторинг Україна».

Через порушення відповідачами грошових зобов'язань рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 13.06.2012 по справі № 2/1412/3013/12 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» з відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в солідарному порядку стягнута заборгованість за кредитним договором від 13.11.2007 № СМ-SМЕ400/108/2007 та за договором поруки від 13.11.2007 № SR-SМЕ400/108/2007 в сумі 575808,21 грн. та 3219,00 судового збору.

На стадії примусового виконання рішення, між ТОВ «ОТП Факторинг Україна» та відповідачами ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва від 22.04.2014 затверджено мирову угоду щодо порядку добровільного виконання виконавчого листа по справі № 2/1412/3013/12.

З мирової угоди вбачається, що заборгованість яка стягнута рішенням суду визначена станом на 15.02.2012.

Із розрахунку позивача вбачається, що станом на 14.04.2015 заборгованість по кредитному договору складається із 62593,73 дол.США заборгованості по кредиту (період нарахування 20.11.2007 - 13.01.2011), 279,98 дол.США процентів (борг виник 25.11.2011) та 171681,67 дол.США пені (період нарахування 14.04.2014 - 08.12.2014.).

Отже, зазначена в позові заборгованість включає заборгованість по кредиту 62593,73 дол.США та залишок не погашеної заборгованості по процентам 279,98 дол.США, яка стягнута рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 13.06.2012, та заборгованості по пені, нарахованої позивачем за останні 12 місяців перед зверненням позивача до суду, виходячи з річного строку позовної давності.

Заперечуючи проти позову представник відповідача вказував на те, що в іншому суді на розгляді знаходиться спір за позовом ОСОБА_2 про визнання зобов'язання за кредитним договором припиненим внаслідок укладення між сторонами мирової угоди, яку визнано та затверджено судом. За умовами цієї угоди сторони дійшли домовленості про погашення заборгованості шляхом добровільної реалізації предмету іпотеки під контролем кредитора і за погодженою з ним ціною та прощення боргу, у випадку недостатності суми вирученої від реалізації предмету іпотеки.

На думку представника відповідача, із затвердження судом мирової угоди між сторонами виникли нові зобов'язання, внаслідок яких відбулося припинення зобов'язань по кредитному договору.

Між тим, з такими доводами суд не погоджується з огляду на наступне.

Приписами статті 604 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

В силу статей 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Із умов пункту 3 мирової угоди вбачається, що сторони дійшли згоди здійснити погашення заборгованості, вказаної у виконавчому листі суду, згідно графіку погашення або шляхом добровільної реалізації боржником предмету іпотеки, з урахуванням положень мирової угоди.

Умовами пункту 10 мирової угоди встановлено, що кредитор заявляє, що з моменту підписання мирової годи та у випадку належного її виконання боржником не матиме жодних майнових претензій до боржника з приводу заборгованості за кредитним договором, погашення якої є предметом мирової угоди.

Пунктом 11 мирової угоди визначено, що угода може бути розірваною в разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за цією угодою. При цьому угода вважається розірваною через п'ять календарних днів з дати відправлення кредитором відповідної письмової вимоги про погашення заборгованості по кредитному договору боржнику.

За пунктом 15 мирової угоди її умови діють до дати останнього платежу у графіку погашення або до зарахування грошових коштів, отриманих від добровільного продажу предмету іпотеки за ціною, затвердженою кредитором, в погашення боргових зобов'язань.

Отже, мировою угодою сторони чітко визначили зобов'язання кожної із сторін, способи погашення заборгованості по кредитному договору та наслідки у разі порушення зобов'язань боржником. При цьому, мирова угода не містить умов про припинення зобов'язання по кредитному договору.

Із змісту позову вбачається, що причиною звернення позивача до суду стало порушення відповідачами умов мирової угоди, через що 30.10.2014 на їхню адресу були направлені вимоги про погашення заборгованості.

У зв'язку із наведеним, доводи представника відповідача про припинення зобов'язань по кредитному договору є помилковими.

Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язається надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Строком договору є час протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати обов'язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України).

У разі порушення зобов'язання настають наслідки, визначені статтею 611 ЦК України та умовами договору. Зокрема кредитор має право вимагати відшкодування збитків та сплати пені або штрафу відповідно до умов договору.

Статті 526,612, 625 ЦК України передбачають, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за не можливість виконання, що випадково настала після прострочення. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами першою статті 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо не встановлено договором поруки.

Відповідно до статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи із системного аналізу наведених норм матеріального права та змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовим договору та ЦК України.

Такий вчинок суду узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду України від 23.09.2015 по справі № 6-1206цс15.

За таких обставин, суд вважає, що є підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості, що утворилася після стягнення боргу рішенням суду від 13.06.2012, а саме пені, нарахування якої позивачем обмежено 12 місяцями перед зверненням до суду.

Визначаючи розмір пені, суд виходить з наступного.

Відповідно до умов пункту 4.1.1 кредитного договору за порушення позичальником прийнятих на себе грошових зобов'язань він зобов'язаний сплати банку пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, за кожен день прострочки.

За розрахунком позивача, який відповідає умовам кредитного договору, розмір пеню складає 171681,67 дол. США.

Відповідно до частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При вирішенні питання про зменшення неустойки необхідно враховувати конкретну ситуацію, інтереси обох сторін та їх майновий стан сторін, ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання та форму вини боржника, співрозмірність розміру неустойки наслідкам порушення.

З цього приводу Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2013 N 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором споживчого кредиту, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Крім того, в судому засіданні представник відповідача вказував на зміни в складі сім'ї ОСОБА_2, через народження в 2014 році дитини.

За таких обставин, враховуючи значне перевищення пені на основою заборгованістю по кредиту, знаходження на утриманні відповідачів малолітньої дитини, суд вважає за можливе зменшити розмір пені до 500,00 дол. США, що в гривневому еквіваленті на дату ухвалення рішення складає 11377,46 грн., які підлягають стягненню з відповідачів в солідарному порядку.

У зв'язку із цим, загальний розмір заборгованості по кредитному договору станом на 14.04.2015 складає 62593,73 дол.США заборгованості по кредиту, 279,98 дол.США процентів та 500,00 дол. США пені, всього 63373,71 дол.США, що в гривневому еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України на дату ухвалення рішення (22,754934) становить 1442064,60 грн.

Визначаючи загальну суму заборгованості в гривневому еквіваленті суд виходить із зменшення курсу гривні відносно долару на момент ухвалення рішення в порівнянні на дату проведення розрахунку позивачем та інтересів обох сторін.

Крім солідарного стягнення заборгованості позивач одночасно просив звернути стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення, що належать ОСОБА_2 на праві власності, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України у справі за № 6-61 цс15, слідує, що у розумінні норми статті 39 Закону України «Про іпотеку» встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою частиною шостою статті 38 цього Закону.

За частиною шостою статті 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Між тим, позивач, як іпотекодаржатель, не надав суду доказів узгодження з іпотекодавцем ціни предмета іпотеки на момент звернення до суду чи після цього, до ухвалення рішення. Також не надав доказів оцінки майна. Таких доказів не надав і представник відповідача.

Пунктом 4.4 додаткового договору № 1 від 20.01.2011 до договору іпотеки сторони встановили, що вартість предмета іпотеки визначається за згодою між іпотекодавцем та іпотекодержателем та становить 613988,00 грн., що за курсом Національного банку України на дату укладення цього договору становить 77143,86 дол.США.

За таких обставин, враховуючи оціночну вартість предмету іпотеки, яка була узгоджена сторонами на момент укладення додаткового договору, та відсутність інших доказів щодо ціни предмету іпотеки на момент розгляду справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову у в казаній частині вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору в сумі 63873,71 дол.США, що в гривневому еквіваленті складає 1461560,30 грн. та реалізації нерухомого майна з прилюдних торгів за початковою ціною предмету іпотеки 613988,00 грн.

До усного клопотання представника відповідача про призначення експертизи для визначення ринкової вартості предмету іпотеки, заявленого після відмови суду задоволенні заяви про зупинення розгляду справи, суд відноситься критично так як клопотання не оформлено належним чином та фактично направлене на затягування розгляду справи, порушення строку розгляду якої відбулося з вини відповідачів через безпідставне оскарження відкриття провадження у справі. Крім того, представником відповідача не надано доказів уникнення банку від узгодження ціни предмету іпотеки з іпотекодавцем, а відповідачі не були позбавлені можливості замовити оцінку майна в суб'єкта оціночної діяльності, як це передбачено статтею 38 Закону України «Про іпотеку».

Так як вимоги задоволено частково (26,40 %), відповідно до статті 88 ЦПК України на користь позивача підлягає стягненню з відповідача ОСОБА_3 4,00 грн. судового збору, а відповідача ОСОБА_2 960,66 грн.

Керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 212-214 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» - задовольнити частково.

Стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитним договором № СМ-SМЕ400/108/2007 від 13.11.2007, яка складається із 500,00 дол.США, що в гривневому складає 11377,46 грн. (одинадцять тисяч триста сімдесят сім гривень 46 коп.).

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ400/108/2007 від 13.11.2007 в розмірі 63373,71 дол.США, що в гривневому еквіваленті на дату ухвалення рішення становить 1442064,60 грн., яка складається із 62593,73 дол.США заборгованості по кредиту та 279,98 дол.США процентів, стягнутих рішенням Заводського районного суду м.Миколаєва від 13.06.2012 по справі № 2/1412/3013/12, та 500,00 дол. США пені, звернути стягнення на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та належать ОСОБА_2 на праві власності шляхом їх продажу з прилюдних торгів за початковою ціною реалізації предмету іпотеки 613988,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 04,00 грн. (чотири гривні 00 коп.) судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» 960,66 грн. (дев'ятсот шістдесят гривень 66 коп.) судового збору.

У іншій частині вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя І.В. Коваленко

Повний текст рішення

підписано 13.11.2015.