Ухвала суду № 53469349, 12.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/5192/15 Головуючий у 1 інстанції: Лялюк Є.Д.

Провадження № 22-ц/783/6851/15 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області

в складі: головуючого Тропак О.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Ніткевича А.В.,

за участю секретаря Іванової О.О.,

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою позивача за первісним позовом ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності за набувальною давністю, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном,-

в с т а н о в и л а :

08 травня 2015 рок461/5192/15у ОСОБА_4 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання за нею права власності за набувальною давністю на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, покликаючись на те, що в 2001 році вони з відповідачем придбали разом цю квартиру. Відповідач надав їй ключі та стверджував, що дана квартира є її, а відтак позивачка разом із її малолітнім сином, ОСОБА_6 поселилася в цю квартиру та проживає там до сьогодні. Незадовго після придбання квартири відповідач поїхав на заробітки до Російської Федерації, і надалі жодного інтересу ні до квартири, ні до неї з сином не виявляв. З цього часу вона самостійно доглядає за квартирою, повністю сплачує комунальні послуги та утримує її в належному стані. Оскільки відповідач нещодавно по телефону їй повідомив, що він є єдиним власником квартири та має намір найближчим часом її продати, позивачка вирішила подати до суду позов, який просить задовольнити.

10 червня 2015 року ОСОБА_5 звернувся в суд із зустрічним позовом до ОСОБА_4, в якому просив зобов'язати останню не чинити перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_2, посилаючись на те, що спірну квартиру він набув у власність на підставі договору дарування від 06 квітня 2001 року. Він погоджується з тим фактом, що в 2001 році позивачка поселилася в спірну квартиру і проживає там на даний час. Зазначав, що він неодноразово звертався до позивачки із проханням покинути дану квартиру, намагався їй пояснити, що ця квартира є його власністю і він бажає передати її для проживання своїй доньці, однак ОСОБА_4. відмовлялася покидати його житло, мотивуючи це тим, що в неї нема іншого житла та їй нікуди піти жити.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 11 вересня 2015 року в позові ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, за набувальною давністю -відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном - задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 не чинити перешкод ОСОБА_5 в користуванні квартирою АДРЕСА_1.

Рішення суду від 11 вересня 2015 року оскаржено в апеляційному порядку позивачем ОСОБА_4. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповноту з'ясування всіх фактичних обставин справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задоволити її позовні вимоги, а у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити. Зокрема, в обгрунтування апеляційної скарги наводить доводи про те, що нею як позивачем, доведено добросовісність заволодіння чужим майном - спірною квартирою, факт постійного у ній проживання, сплату комунальних послуг та утримання її у належному стані. Натомість відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог за зустрічним позовом в розумінні положень ст. 57-60 ЦПК України. Вважає, що вона заволоділа квартирою добросовісно, володіє нею відкрито, без таємниць, безперервно та продовжує володіти нею протягом установленого терміну, більше 14-ти років.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, з наступних мотивів.

Судом першої інстанції було встановлено, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована 11.04.2001 року на праві власності за ОСОБА_5, на ім»я якого відкриті особові рахунки: з надання послуг водопостачання та водовідведення, та 25.01.2006 року укладено договір про користування електричною енергією. Згідно копії договору про надання послуг з газопостачання від 21.02.2013 року, такий укладено з ОСОБА_4. Окрім того, квитанції про оплату послуг електропостачання та газопостачання за період з 2001 року по 2013 рік оформлені на ОСОБА_5

Посилаючись на роз»яснення , наведені в п. 9 постанови № 5 від 07.02.2014 р « Про судову практику в справах про захист права вдласності ті інших речових прав», на інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року «Про застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» , суд першої інстанції зазначив, що у справі відсутні підстави для застосування положень закону про набувальну давність, з огляду на те, що спірна квартира має законного власника, який відомий , набув право власності у встановленому законом порядку та не відмовлявся від свого права власності. Виходячи із засад добросовісності, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_4. могла знати про справжнього власника квартири, в якій проживала за її словами більше десяти років, адже на вичиняла жодних правочинів спрямованих на набуття права власності на квартиру, в неї відсутні будь-які документи, що могли б підтверджувати її права на спірну квартиру , їй було відомо, що всі квитанції на оплату комунальних послуг приходять на ім»я ОСОБА_5, та за умов добросовісної поведінки вона могла дізнатися у відповідних органах державної влади про наявність чи відсутність в неї права власності на спірну квартиру. Відтак, в матеріалах справи відсутні докази того, що позивачка за первісним позовом, намагаючись в судовому порядку набути право власності на квартиру, діяла добросовісно. Визнання за позивачкою права власності на спірну квартиру, одночасно означало б позбавлення права власності законного власника цієї квартири - ОСОБА_5 За таких умов суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування положень ст. 344 ЦК України, та про відмову у задоволенні первісного позову.

Щодо позовних вимог за зустрічним позовом, суд першої інстанції послався на доведеність того факту, що ОСОБА_4. проживає в спірній квартирі, та на прохання ОСОБА_5 покинути квартиру - відмовилася, а також посилаючись на положення ст. 150 ЖК України, ст. 391 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідачка за зустрічним позовом чинить перешкоди ОСОБА_5 у користуванні його квартирою та проживає у цій квартирі без належної правової підтави, тому наявні підстави для усунення перешкод у користуванні квартирою в судовому порядку.

Колегія суддів погоджується з законністю і обгрунтованістю оскаржуваного рішення, а доводи апеляційної скарги розглядає, як такі, що не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.

Колегія суддів погоджується з правильністю встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи, та з правильністю висновків суду про те, що письмовими доказами у справі, зокрема фактом оплати, протягом 2001 -2013 років комунальних послуг на ім»я ОСОБА_5, достовірно доведено, що ОСОБА_4. знала про те, хто є власником квартири, знала також про відсутність у неї правовстановлюючих документів на цю квартиру на її ім»я, тому заявлення нею позову про визнання права власності на спірну квартиру з посиланням на те, що спірна квартира була придбана нею та ОСОБА_5, який, передаючи їй ключі від квартири , нібито стверджував , що квартира є її , свідчать про фактичну нечесність поведінки ОСОБА_4., прагнення захистити свої майнові права, за рахунок позбавлення майнових прав законного власника. Твердження ОСОБА_4. про те, що квартира була придбана нею та ОСОБА_5 спростовуються тією також обставиною, що квартира не могла бути спільним придбанням ОСОБА_4. та ОСОБА_5, зважаючи на те, що право власності на спірну квартиру було набуто ОСОБА_5 на основі безвідплатної угоди - договору дарування.

Колегія суддів вважає, що у справі були правові підстави достатні для задоволення зустрічного позову, з огляду також на те, що сам факт заявлення ОСОБА_4. позову про визнання її власником спірної квартири, є не тільки доказом чинення ОСОБА_4. перешкод ОСОБА_5 у користуванні та розпорядженні спірною квартирою, але й є доказом вчинення ОСОБА_4. дій, спрямованих на позбавлення ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру.

У відповідності до ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального іпроцесуального права.

Зважаючи на те, що колегія суддів дійшла всиновку про те, що оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги законності і обгрунтованості оскаржуваного рішення не спростовують, тому апеляційну скаргу належить відхилити, оскаржуване рішення - залишити без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 314, ч. ч. 1, 2 ст. 315, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 11 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Ніткевич А.В.